<<
>>

Владні повноваження окремих державних правозахисних інституцій щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності

Керуючись загальновизнаними міжнародними стандартами та нормами, вітчизняний законодавець розвинув значну правову систему по захисту прав, свобод і законних інтерсів людини і громадянина.

Чільне місце в ній присвячене питанням заборони та протидії дискримінації інвалідів у різних сферах їхнього життя. За даних умов всі гілки влади в особі державних установ, організацій, службових і посадових осіб мають дотримуватися відповідного законодавства, спрямовувати свою повсякденну діяльність на служіння народу України. Також повинні не допускати та зменшувати прояви принизливого ставлення до окремих людей, які чимось відрізняються від оточуючих.

Разом із тим, окремій групі органів державної влади покладено у функціональні обов’язки прямо чи опосередковано вирішувати питання щодо протидії дискримінації, зокрема, за ознакою інвалідності. Наразі першочерговий інтерес становлять повноваження окремих правозахисних інституцій підпорядкованих Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України в аналізованій сфері, насамперед їхній правовий статус та застосування адміністративно-правових засобів протидії дискримінації. Мова йде про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю та Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю.

У ст. 9 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» наведено перелік суб’єктів державних і самоврядних інституцій, наділених повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, у тому числі Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Кабінет Міністрів України; інші органи публічної влади; громадські організації; окремі зацікавлені фізичні та юридичні особи [12]. Слід зауважити, що зазначений правовий акт у момент свого прийняття був надзвичайно прогресивним кроком у сфері боротьби із різними проявами дискримінаційних дій.

За його допомогою наша держава увійшла до когорти країн світу, які розділяють позиції Конвенції про права осіб з інвалідністю від 13.12.2006, спрямовуючи значні зусилля на подолання цього явища.

У той же час, на сьогодні вимушені констатувати, що окреслений правовий акт залишився фактично декларацією, механізм його реалізації поступово застаріває та не піддається необхідному корегуванню, зокрема, зміни вносилися лише одного разу (30.05.2014), тобто минуло майже 3 роки. Як мінімум за цей час прийнято надзвичайно важливий нормативно - правовий акт в аналізованій сфері - Указ Президента України від 01.12.2014 № 902/2014, яким затверджено Положення про Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю. Даний службовець наділений спеціальними повноваженнями щодо: забезпечення належних умов для реалізації громадянських, соціальних, економічних та культурних прав і законних інтересів усіх людей з інвалідністю; сприяння реалізації прав і законних інтересів осіб, які отримали інвалідність у зоні проведення АТО, інвалідів війни; недопущення дискримінації інвалідів; виховання поваги до особливостей такої категорії осіб, зважаючи на пріоритетність міжнародних стандартів з інтеграції людей з інвалідністю у життя суспільства [76].

У зв’язку із вказаним, у повній мірі розділяємо позицію президента Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» К. Б. Левченко, що навіть на стадії проекту Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» потребував суттєвого вдосконалення, щоб стати ефективним механізмом запобігання та протидії дискримінації в Україні. Насамперед мова йде розширення переліку суб’єктів влади, до яких можна звернутися зі скаргою щодо вчинення дискримінаційних дій; узгодити понятійно -категоріальний апарат з міжнародно-правовими актами та ін. [77, с. 32].

Беззаперечно Верховна Рада України є першочерговою ланкою боротьби з дискримінацією особи, реалізуючи свої конституційні повноваження з дотриманням положень Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та низки інших нормативно -правових актів.

Єдиний вітчизняний орган законодавчої влади приймає, змінює та доповнює всі наявні та розробляє проекти майбутніх законодавчих актів присвячених реалізації та захисту прав, свобод і законних інтерсів інвалідів. Зокрема, виключно нею визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки тощо [78]. Таким чином, парламентсько-президентська форма правління у нашій країні зумовлює акцентуацію більшості сфер життя суспільства на соціально - економічні, політичній та інших відповідних рішеннях народних обранців.

Крім законотворчості вона здійснює інші важливі функції, у тому числі представницьку функцію; установчу функцію; функцію парламентського контролю; зовнішньополітичну функція. Маючи всі необхідні повноваження щодо контролю за Кабінетом Міністрів України, згідно ст. 113 Конституції України здійснює моніторинг відповідності дотримання у правозастосовній діяльності всією вертикаллю виконавчої влади встановлених норм законів, їхню ефективність та адекватністю застосування [79].

Особливість місця Верховної Ради України у системі суб’єктів влади, наділених повноваженнями щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності, полягає також у призначенні на посаду та звільненні з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні [79]. Після чого приймаються відповідні законодавчі, адміністративно-правові та інші необхідні заходи, спрямовані на усунення фактів порушення антидискримінаційного законодавства, відновлення порушених прав тощо.

Дослідження правозахисної діяльності органів публічної влади має суттєвий вираз у зарубіжному та національному науковому співтоваристві, що позначилося на з’ясуванні сутності та змісту діяльності українського омбудсмана. За останні десять років діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у тій чи іншій мірі, ставала предметом розгляду на фундаментальному, тобто монографічному та дисертаційному рівні різних галузей права, у низці наукових статей, а також у підручниках і навчальних посібниках, присвячених питанням реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

Слід підкреслити, що зважаючи на широту прав, свобод і законних інтересів, перелік яких не є вичерпним навіть у Конституції України, діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розглядається у науковій літературі з різних позицій, що охоплюють найрізноманітніші сфери життя суспільства. Прикладом, мова йде наступні публікації: В. Б. Барчука «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт забезпечення національної безпеки України», Д. Є. Волкової «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та національні судові інституції: питання функціональної взаємодії», Г. В. Зубенка «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в механізмі забезпечення права громадянина на соціальний захист», О. Б. Карпінської «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт правозахисної діяльності» [80] та багато ін.

Оскільки наявність омбудсмана є закономірним та необхідним явищем для абсолютної більшості демократичних країн, викликає також постійну наукову зацікавленість порівняльно-правовий аналіз його діяльності з урахуванням різних національних правових систем. Про це свідчить низка дисертаційних досліджень, зокрема, Н. С. Наулік з’ясовувала конституційно- правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Речника Громадянських Прав Республіки Польща. Автором запропоновано під інститутом омбудсмана розуміти самостійні органи державної влади, які за своєю правовою природою входять до системи контрольно-наглядових органів. Вони очолюються незалежною посадовою особою, яка підзвітна парламентові, отримує та розглядає скарги громадян на органи публічної влади, їх посадових і службових осіб. У результаті чого мають право рекомендувати коригувальні дії, представляти звіти й доповіді щодо стану дотримання прав, свобод і законних інтересів особи у державі [81, с. 6].

І. О. Дідковська більш широко підійшла до вказаної проблематики, звернувшись до розгляду діяльності уповноважених з прав людини значної кількості держав-членів ЄС.

Зауважено на тому, що основним пріоритетом функціонування омбудсмена у нашій країні є створення паритетного базису взаємодії державних органів влади з інституціями громадянського суспільства. У той же час, важливим має бути не лише виявлення фактів порушення прав і свобод будь-якої особи, але й провадження ефективної спільної діяльності, спрямованої на попередження такої категорії правопорушень, зокрема у спосіб розвитку відповідного законодавства. Саме тому, омбудсмени наділяються статусом державних службовців, уповноважений законодавчою чи виконавчою гілкою влади здійснювати контрольно-наглядову функцію за дотриманням прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в державі [82, с. 22-23].

Зазначених позицій дотримується також О. В. Марцеляк, вказуючи, що омбудсман - контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади, уповноважений на законодавчому рівні за власною ініціативою або зверненням громадян моніторити діяльність публічних органів, посадових і

службових осіб з метою дотримання ними прав і свобод людини та громадянина [83, с. 8].

Певний інтерес викликає дисертаційне дослідження Л. В. Голяк, оскільки у ньому на відміну від інших подібних за тематикою наукових праць, проаналізовано особливості правового статусу спеціалізованих омбудсманів, визначено їхнє місце та роль у системі органів державної влади. На відміну від уповноважених з прав людини у загальному розумінні особливість спеціалізованих омбудсманів полягає у тому, що вони реалізують свою діяльність щодо захисту прав, свобод і законних інтересів окремих категорій осіб. Таким чином, доречним виглядає пропонована класифікація функцій спеціалізованих омбудсманів за суб’єктами, на захисті прав яких спеціалізуються омбудсмани, у тому числі діти, особи з інвалідністю, військовослужбовці, національні, мовні чи релігійні меншини тощо [84, с. 6-7].

Вітчизняний законодавець врахував кращий позитивний міжнародний та зарубіжний досвід щодо діяльності омбудсмана, який реалізував у положеннях Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Згідно цього нормативно-правого акта під Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини розуміється посадова особа, що здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, доповнюючи існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції відповідних державних органів. Ним може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні [85].

З поміж своїх повноважень щодо реалізації парламентського контролю за додержанням прав і свобод людини Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює системні заходи по запобіганню та протидії дискримінації, які передбачені ст. 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», основні серед них наступні: здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин шляхом проведення моніторингу та узагальнює результатів; висвітлює у щорічній доповіді питання запобігання та протидії дискримінації; звертається до суду із заявами про дискримінацію з метою захисту суспільних інтересів; бере участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом; надає висновки у справах про дискримінацію за зверненням суду; розглядає звернення осіб або груп осіб з питань дискримінації; веде облік та узагальнює випадки дискримінації в різних сферах відносин; вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, застосування та припинення позитивних дій; здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними органами зарубіжних країн з питань дотримання міжнародних стандартів недискримінації [12].

На сьогодні посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини обіймає В. В. Лутковська, яка 27.04.2012 склала присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України. Користуючись положеннями ст.ст. 10, 11 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» нею затверджено персональний склад секретаріату даної державної інституції, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.1999 № 2164 «Про забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його секретаріату» за умовами матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного обслуговування, а також забезпечення засобами зв’язку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини прирівнюється до Голови Конституційного Суду України, представники Уповноваженого, керівник секретаріату - до членів Кабінету Міністрів України, керівники департаментів - до керівників структурних підрозділів апарату Кабінету Міністрів України, інші працівники секретаріату - до відповідних категорій працівників апарату Кабінету Міністрів України [86]. Таким чином, слід підсумувати, що аналізована державна структура наділена фактично одним із найкращих видів матеріально-технічного та іншого необхідного для діяльності забезпечення у нашій країні. На нашу думку, у такій спосіб законодавець правильно підійшов до організаційних питань функціонування надзвичайно важливої вітчизняної правозахисної інституції, створюючи належні та достатні умови для ефективного виконання покладених на неї повноважень у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

Структура секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є досить розгалуженою, включає наступні штатні одиниці та структурні підрозділи, згідно офіційного веб-сайту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [87]:

Керівник та заступник Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму - забезпечення реалізації повноважень у сфері здійснення парламентського контролю відповідно до вимог Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 18.12.2002;

Департамент з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав - реалізація повноважень у сфері здійснення парламентського контролю за додержанням соціальних, економічних та гуманітарних прав і свобод людини;

Управління з питань захисту персональних даних - здійснення моніторингу дотримання прав людини у сфері захисту персональних даних, надання пропозицій Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини щодо вжиття заходів контролю за додержанням вимог законодавства про захист персональних даних;

Управління з питань дотримання прав дитини, недискримінації та тендерної рівності - інформаційно-аналітичне, організаційне, правове, консультативне, експертне та інше забезпечення реалізації повноважень у сфері здійснення парламентського контролю за дотриманням прав дитини, принципів недискримінації та ґендерної рівності;

Управління зв’язків із громадськістю та інформаційних технологій - реалізація державної інформаційної політики та інформування суспільства про діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

Управління з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України - контроль за дотриманням права на інформацію і права на звернення та забезпечення притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних в порушенні цих прав, а також забезпечення взаємодії Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини з Конституційним Судом України [87];

Управління з питань дотримання процесуального законодавства - забезпечення реалізації повноважень у сфері здійснення парламентського контролю за додержанням процесуальних прав і свобод людини та громадянина;

Управління з питань дотримання права на звернення - контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян та забезпечення притягнення до адміністративної відповідальності, винних у порушенні цього права;

Управління міжнародного співробітництва - правове, аналітичне, протокольне, інформаційне та інше забезпечення міжнародного напряму діяльності в частині співпраці з національними інституціями з прав людини інших країн; взаємодія з міжнародними організаціями;

Управління документального забезпечення та прийому громадян - забезпечення єдиного порядку документування, організації роботи з документами, розробки та впровадження інформаційно-пошукових систем, контролю за виконанням документів на архівне зберігання, тощо;

Управління адміністративно-господарського забезпечення; Відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності - організація матеріально-технічного забезпечення створення належних умов функціонування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

Відділ спеціальних проваджень - проведення за дорученням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спеціальних проваджень про порушення прав і свобод людини;

Служба управління персоналом - забезпечення здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та керівником Секретаріату своїх повноважень у сфері управління персоналом;

Відділ з питань дотримання прав внутрішньо переміщених осіб - забезпечення здійснення парламентського контролю за дотриманням прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб;

Відділ з питань цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами - забезпечення здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини своїх повноважень у сфері контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами.

Крім того, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини призначено своїх представників у межах виділених коштів з Державного бюджету України. Мова йде про наступних представників, з урахуванням сфер їхньої відповідальності: представник Уповноваженого з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав; представник Уповноваженого з питань захисту персональних даних; представник Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та тендерної рівності; представник Уповноваженого з питань зв’язків із громадськістю та інформаційних технологій; представник Уповноваженого з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України; представник Уповноваженого з питань дотримання прав внутрішньо переміщених осіб; представник Уповноваженого з питань захисту прав військовослужбовців [87].

Із зазначеного випливає, що спеціалізованими повноваженнями щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності належить Управлінню з питань дотримання прав дитини, недискримінації та тендерної рівності та представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та тендерної рівності. У той же час, це не означає, що інші структурні підрозділи Секретаріату чи безпосередньо сам Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не може вчиняти дії, спрямовані на виявлення та припинення фактів дискримінації інвалідів.

Згідно Посадової інструкції представника Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженої наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 05.09.2016, на цю посадову особу покладається низка обов’язків, зокрема щодо забезпечення здійснення парламентського контролю за дотриманням принципу недискримінації [87]. У ході реалізації своїх повноважень він може застосовувати певні адміністративно-правові заходи попередження та протидії дискримінації.

Враховуючи ті обставини, що значна кількість проявів порушення прав інвалідів відбувається саме з боку органів публічної влади та юридичних осіб публічного і приватного права, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини має право безперешкодно відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також отримувати від них пояснень щодо обставин, які перевіряються за відкритим спеціальним провадженням про порушення принципу недискримінації; вимагати від службових і посадових осіб сприяння у проведенні перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм фізичних та юридичних осіб, визначення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків [87].

Особливого значення набуває безперешкодна можливість Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та тендерної рівності відвідувати місця найбільшої концентрації людей з інвалідністю. У даному разі йдеться не лише про пряму можливість виявлення фактів дискримінації, але й сам факт перспективи позапланового відвідання зазначених установ стимулює адміністрацію постійно вживати належні заходи для покращення побуту інвалідів, стимулювати персонал у необхідності до толерантного ставлення щодо вказаної категорії осіб.

Згідно ст. 18840 КУпАП невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян-суб’єктів підприємницької діяльності від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [58].

У той же час, ст. 2123 КУпАП охоплює значно ширше коло охоронюваних прав нормами адміністративного права, але до юрисдикції представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності входять виключно питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері звернень громадян. Мова йде про чч. 6, 7 аналізованої статті, утому числі ненадання доступу до судового рішення або матеріалів справи за заявою особи, а також інше порушення Закону України «Про доступ до судових рішень» - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За незаконну відмову у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян» передбачено накладення аналогічних штрафних санкцій [58].

Одним із основних адміністративно-правових інструментів реагування на порушення принципу недискримінації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників є порушення та здійснення провадження, що регулюється Порядком здійснення провадження

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 №18/02-13. Цей нормативно-правовий акт визначає механізм здійснення адміністративної процедури у справах про порушення прав, свобод і законних інтерсів людей з інвалідністю.

Підставами відкриття провадження можуть бути зверненнях громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; повідомленнях підприємств, установ, організацій; зверненнях народних депутатів України. У свою чергу провадження відкривається за власною ініціативою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при безпосередньому виявленні порушень прав, свобод і законних інтересів інвалідів; при наявності відповідної достовірної інформації в повідомленнях, опублікованих в ЗМІ, оприлюднених в мережі Інтернет [87].

У ході провадження можуть вживатись такі заходи: здійснення перевірки відомостей, викладених у зверненнях або повідомленнях; надсилання запитів до відповідних органів публічної влади, підприємств, установ, організацій; виїзд на місце події; запрошення посадових і службових осіб, фізичних осіб та представників юридичних осіб для отримання від них пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; ознайомлення з необхідними документами; звернення до суду; проведення перевірок діяльності органів державної влади, підприємств, установ, організацій, з отриманням результатів експертиз і підготовкою відповідних висновків; здійснення моніторингових візитів до місць позбавлення волі [87].

Спираючись на положення щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні, цією державної інституцією у 2016 році здійснено низку заходів, реалізовано відповідні провадження у сфері порушення принципу недискримінації інвалідів. Головні факти дискримінації за ознакою інвалідності були виявленні у сфері: безперешкодного життєвого середовища; доступу до правосуддя;

неправомірних дій працівників поліції та інших органів виконавчої влади; працевлаштування та зайнятості. З метою реалізації своїх повноважень Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники здійснювали провадження щодо Державної архітектурно- будівельної інспекції України, Національного банку України, Міністра охорони здоров’я України, Міністерства юстиції України, низки судових органів, а також інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування [88, с. 308-316].

З метою забезпечення дієвого та ефективного використання наданих повноважень представник Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності не тільки застосовує до владних структур, інших фізичних і юридичних осіб заходи адміністративного впливу, але й постійно співпрацює з ними. Водночас державою надаються правові гарантії невтручання у діяльність правозахисних інстанцій. На наше переконання, лише у такий спосіб можливо досягти належних результатів протидії дискримінації за ознакою інвалідності. Зокрема, втручання представників публічних і громадських інституцій у діяльність представника Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності забороняється, так само як умисне приховування або надання неправдивих даних. За порушення цих правил винні особи можуть бути притягнуті до адміністративної, дисциплінарної чи кримінальної відповідальності.

Управлінню з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності діє на виконання повноважень відповідного представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, забезпечує організаційну, інформаційно-методичну та іншу необхідну роботу. Насамперед, здійснює моніторинг дотримання принципів недискримінації; здійснює опрацювання, облік, аналіз, вивчення або перевірку, за необхідності з виїздом на місце, звернень громадян; проводить підготовку, оформлення та передачу до суду матеріалів про адміністративні правопорушення; бере участь у підготовці щорічних і спеціальних доповідей ; бере участь у підготовці інформаційно-просвітницьких та аналітичних матеріалів; приймає участь у підготовці пропозицій щодо розробки і розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів, необхідних для запобігання та протидії дискримінації тощо [87].

Як зазначалося раніше, впровадження посади Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю є значним позитивним кроком на шляху розвитку адміністративно-правових заходів протидії дискримінації за ознакою інвалідності. У такий спосіб Глава держави отримав додаткові важелі впливу та прискіпливого моніторингу правозахисної діяльності в Україні, а також дотримання покладених функціональних обов’язків, насамперед на органи виконавчої влади в окресленій сфері.

Згідно Положення про Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю, затвердженого Указом Президента України від 01.12.2014 № 902/2014, ця посадова особа наділена скороченим

інструментарієм захисту та відновлення порушених прав і свобод, порівняно з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. Водночас його унікальність полягає саме в концентрації специфічних владних засобів боротьби з дискримінацією інвалідів. Завдання діяльності Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю пропонуємо розділити на окремі групи, у тому числі: а) реалізація державного контролю у сфері протидії дискримінації інвалідів - здійснення на постійній основі моніторингу додержання у країні принципу недискримінації людей з інвалідністю; здійснення контролю за ефективністю виконання взятих на себе Україною міжнародних зобов’язань у правозахисній сфері інвалідів; б) прийняття участі у нормотворчому процесі, пов’язаному із протидією дискримінації - участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з питань недопущення дискримінації для людей з інвалідністю в усіх сферах суспільного життя, поваги до особливостей фізичного та психологічного станів інвалідів тощо; участь у експертизі законів та законопроектів, які стосуються попередженню та боротьбі з дискримінацією людей з інвалідністю; в) представницькі повноваження у сфері протидії дискримінації інвалідів - підготовка та організація заходів за участю Президента України, у тому числі міжнародного характеру, з питань забезпечення протидії дискримінації інвалідів; г) інформаційно-аналітичні та методологічні повноваження у сфері протидії дискримінації інвалідів - сприяння здійсненню офіційних заходів щодо налагодження взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань протидії дискримінації за ознакою інвалідності; інформування громадськості про здійснення Президентом України повноважень щодо забезпечення додержання прав і законних інтересів людей з інвалідністю, зокрема протидія дискримінації даної категорії осіб [76].

Реалізація окреслених завдань потребує від Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю використання певних адміністративно-правових заходів запобігання та протидії дискримінації інвалідів. Відповідно до п.4 Положення про Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю, затвердженого Указом Президента України від 01.12.2014 № 902/2014, посадовець має право відвідувати органи публічної влади, заклади системи реабілітації інвалідів, дітей - інвалідів, будинки-інтернати для інвалідів, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, військові госпіталі, психіатричні та інші заклади, в яких перебувають люди з інвалідністю. У разі самостійного виявлення або за індивідуальної скаргою громадян може звертатися до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо вжиття заходів реагування на факти порушень законодавства, а також стосовно сприяння у вирішенні питань, віднесених до його компетенції [76].

Крім того, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю у разі необхідності запитує і одержує від структурних підрозділів центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування необхідні інформацію, документи, матеріали. Якщо такий відомостей виявиться недостатньо для вирішення справи по факту дискримінації може порушувати питання щодо залучення до співпраці представників влади, громадських об’єднань, а також експертів, учених та фахівців [76].

З метою організації діяльності, фінансового, матеріально-технічного та іншого необхідного забезпечення цієї посадової особи Указом Президента України від 14.07.2014 № 592/2014 «Питання Адміністрації Президента України» у структурі Адміністрації Президента України було передбачено Відділ забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю [89]. Разом із тим, на даний момент жодного нормативно-правого акта щодо штатного розпису та функціонування цього відділу у відкритому доступі немає.

Вищевикладене засвідчує, що діяльність Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю є надзвичайно важливою складовою правового механузму боротьби з нерівністю у суспільстві щодо інвалідів, реалізацією та захистом їхніх прав, свобод і законних інтерсів. У той же час, дана інституція виконує на сьогодні переважно представницькі функції на вітчизняній та зарубіжній арені, обговорюючи болючі питання однієї із найбільш уразливих верств населення. Такий стан речей є доволі суперечливим, оскільки без реального та своєчасного адміністративно - правового впливу при виявленні фактів дискримінації нівелюватиме всі намагання покращити життя інвалідів.

Таким чином, маємо погодитися із О. В. Паровишником, що законодавство, присвяченого діяльності Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю, має переважно декларативний характер, а тому потребує негайного розвитку відповідно до вимог міжнародних стандартів та норм в аналізованій сфері [90]. Звісно, що дана ситуація зумовлена відносно нещодавнім впровадженням цієї посади, а тому потрібна тривала та кропітка робота законодавця та всієї зацікавленої наукової і громадської спільноти у частині розроблення ефективних правових норм.

Нещодавніми нововведеннями до вітчизняного законодавства стало запровадження посади Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю. Таким чином, встановлено певний закономірний паритет та урівноваженість правозахисного механізму осіб з інвалідністю у спосіб включення до цих процесів вищого органу у системі органів виконавчої влади [91, с. 137-138].

Аналіз Положення про Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 125, засвідчує подібність його повноважень до Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю [92]. Мова йде про виконання переважно інформаційно-аналітичних та представницьких функцій, у той же час адміністративні функції фактично не розвинуті. Зокрема, не зважаючи на проведення системного моніторингу додержання прав і законних інтересів осіб з інвалідністю та вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, у законодавстві прописано лише можливість звернення до відповідних органів державної влади, які вживають дієвих адміністративно-правових заходів протидії дискримінації інвалідів.

Теоретико-правове дослідження питань, присвячених реалізації владних повноважень окремих державних правозахисних інституцій, підзвітних Верховній Раді України, Президентові України та Кабінету Міністрів України щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності, дає змогу зробити наступні висновки.

1. У загальному розумінні омбудсман - один із обов’язкових елементів правозахисного механізму держави, який базуючись на засадах незалежності та неупередженості гарантує можливість захистити та відновити порушені права і свободи будь-якої особи, не зважаючи на її соціально-економічне, політичне, громадське чи інше становище. Ефективність його діяльності забезпечується наданням статусу державного службовця та передбаченням у законодавстві основних необхідних адміністративно-правових та інших інструментів для виконання покладених обов’язків.

2. У сфері запобіганню та протидії дискримінації Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та представник Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та тендерної рівності наділені правом застосовувати низку адміністративно-правових заходів з метою виявлення та припинення фактів неналежного поводження з особою за ознакою інвалідності. Крім того, законодавством передбачена можливість вказаними особами складати протоколи про адміністративні правопорушення відносно осіб, які невиконаними їхніх законних вимог, а також за порушення права на звернення громадян.

3. Незважаючи на широкі повноваження, якими наділений

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, щодо захисту прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю, у законодавстві присутні певні прогалини, які нівелюють цілісність комплексу вчинених правозахисних заходів, зокрема,

безпосередній вплив на органи державної влади, їхніх посадових і службових осіб, які допустили або вчинили порушення принципу недискримінації інвалідів, фактично обмежується лише подальшим зверненням до цих установ з вимогою припинення таких діянь чи до інших відповідних державних інституцій; взаємодія з компетентними органами влади з питань протидії дискримінації врегульована неналежним чином.

4. Запровадження інституту Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю та Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю має велике значення для подальшого забезпечення правового статусу осіб з інвалідністю у суспільстві. У той же час, дані посадові особи наділена переважно представницькими функціями. Отже, потрібно переглянути та розширити їхні повноваження щодо попередження та захисту прав, свобод і законних інтересів інвалідів.

У першу чергу, слід запровадити щорічне звітування цих посадових осіб перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України, з метою узагальнення необхідної інформації, зокрема, щодо виявлених фактів дискримінації інвалідів, здійснених необхідних адміністративно-правових заходів з метою їх усунення та недопущення повторення у майбутньому, кількості притягнутих до відповідальності посадових і службових осіб, які вчинили або допустили порушення принципу недискримінації тощо. Цю інформацію слід розміщувати на новоствореному веб-сайті Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю у публічному доступі. Крім того, необхідним виглядає доцільність передбачення адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог та втручання у діяльність Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю та Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю. Вказані зміни є лише мінімальних переліком необхідних нормативно-правового вдосконалення для перетворення цієї правозахисної інституції на дієвий інструмент протидії дискримінації за ознакою інвалідності.

2.2.

<< | >>
Источник: МХИТАРЯН АРМЕН МАРАТОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЗА ОЗНАКОЮ ІНВАЛІДНОСТІ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Владні повноваження окремих державних правозахисних інституцій щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Поняття та види адміністративно-правових засобів протидії дискримінації осіб з інвалідністю
  4. Владні повноваження окремих державних правозахисних інституцій щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності
  5. Взаємодія органів державної влади з інститутами громадянського суспільства щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності
  6. 3.1. Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід застосування адміністративно-правових засобів протидії дискримінації осіб з інвалідністю
  7. Напрями розвитку адміністративно-правових засобів протидії дискримінації за ознакою інвалідності
  8. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -