<<
>>

Спостереження за особою, річчю або місцем та аудіо-, відеоконтроль місця

На основі ст. 269 та 270 Кримінального процесуального кодексу України та п. 11. ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативні підрозділи мають право здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця.

Такі оперативно- розшукові заходи виконуються з урахуванням вимог ст. 265 КПК України про фіксацію та збереження інформації, отриманої з телекомунікаційних мереж за допомогою технічних засобів та в результаті зняття відомостей з електронних інформаційних систем та статті 266 КПК України про порядок дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів.

Для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях, закон дозволяє проводити візуальне спостереження за зазначеними об'єктами або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.

За результатами спостереження складається протокол, до якого долучаються отримані фотографії та/або відеозапис.

Спостереження за особою згідно з частиною першою статті 266 КПК України проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248-250 КПК України.

Спостереження за особою до постановлення ухвали слідчого судді може бути розпочато на підставі постанови слідчого, прокурора лише у випадку, передбаченому частиною першою статті 250 КПК України.

Аудіо-, відеоконтроль місця може здійснюватися під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину і полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

Аудіо-, відеоконтроль місця згідно з частиною першою ст. 270 КПК України проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 Кримінального процесуального кодексу України.

Візуальне спостереження в практиці оперативно-розшукових підрозділів має давню історію. Ще з перших днів існування УРСР виникла необхідність застосування комплексу гласних і негласних заходів, спрямованих на попередження і розкриття найбільш небезпечних кримінальних злочинів, тобто застосування прийомів і методів оперативно-розшукової діяльності. Боротьба з кримінального злочинністю спочатку була покладена на різноманітні органи: військово-революційні комітети, червону гвардію, робочу міліцію, комітети по боротьбі з п'яними погромами.

Основна вага роботи з розшуку, припинення і попередження злочинів лягала на органи ВЧК. Кримінально-розшукові структури, що існували в деяких містах, (кримінальна міліція, карний розшук, кримінально-пошукова міліція, кримінально-слідчі комісаріати тощо) організовувалися на базі колишніх розшукових відділень царської Росії, були малочисленими і децентралізованими.

Тому був необхідний єдиний для всієї республіки побудований на основі централізму спеціалізований апарат, який міг би виявляти, своєчасно припиняти і попереджати різні злочини, діяти оперативно, професійно. Таким і став карний розшук міліції і її секретні частини.

18 квітня 1919 р. був опублікований декрет «Про організацію судово- кримінального розшуку».1 Відповідно до декрету, при контрольно-слідчому відділі народного комісаріату юстиції пропонувалося створити секцію карного розшуку. Хоча декрет і передбачив організацію карного розшуку на території України, але фактично в губернських містах (Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові та ін.) вже існували кримінально-слідчі комісаріати або відділи карного розшуку, що були створені самостійно місцевими органами влади.

У положенні до Декрету вказувалося, що агенти (штатні працівники) судово-кримінального розшуку повинні виконувати свої обов'язки негласно, залишаючись, по можливості, невідомими населенню. Працівники судово-кримінального розшуку мали право використовувати філерів, тобто осіб, які не зараховані на державну службу, з метою пошуку негласної інформації, розкриття злочинів, встановлення місць зберігання викраденого майна і затримання злочинців за відповідну нагороду, для чого завідуючим секціями кримінального розшуку відпускалися таємні кошти.

В 1922 р. згідно з наказом НКВС УРСР карний розшук був виділений із міліції і реорганізований у самостійний орган, очолюваний управлінням карного розшуку, що підпорядковувалося НКВС. Карний розшук складався з загальної, оперативної й агентурно-розшукової частин, причому остання повинна була виконувати важливу роботу розшуку, зокрема, зовнішнє спостереження або зовнішня розвідка.

Зовнішня розвідка була засобом встановлення і виявлення діяльності і зв'язків окремих осіб і груп, що належали до злочинного світу, шляхом спостереження за злочинцями і підозрюваними особами. Причому в останньому випадку зовнішнє спостереження встановлювалося після ретельного вивчення матеріалів справи, збору даних про особистість злочинця і

попередньої їх перевірки карним розшуком. Зовнішнє спостереження полягало в негласному спостереженні за особами, особливо підозрюваними в готуванні злочинів, або іншими об'єктами із метою одержання і наступного закріплення відомостей, що сприяли попередженню і розкриттю злочинів.

В інструкції від 19 листопада 1926 р. тлумачилися тактичні прийоми зовнішньої розвідки. Загальне спостереження здійснювалося для попередження і припинення злочинів у громадських місцях з метою виявлення злочинного елемента. Спеціальне спостереження установлювалося за одним або декількома визначеними особами, велося скрізь, де можна було непомітно спостерігати за злочинцями, як правило двома розвідниками. Проводилося воно як із метою попередження і припинення злочинів, які готувалися, так і розкриття вже скоєних. За допомогою зовнішнього спостереження вирішувалися завдання попередження і припинення злочинності осіб.

У положенні й інструкції більш чітко були визначені напрямки діяльності розвідки - секретних частин (негласних підрозділів). Вони зводилися до участі одного або декількох розвідників у проведенні таких заходів негласного характеру як: а) перевірка анонімних листів, газетних заміток, усних і письмових заяв; б) виконання спеціальних доручень, пов'язаних із виявленням обставин злочинів й особистості злочинця; в) здійснення візуального спостереження за особами й організаціями, що виявляли свою злочинну діяльність у певній місцевості; г) здійснення візуального спостереження за пособниками і приховувачами злочинців і інших підозрюваних осіб; д) візуальне спостереження за місцями, які відвідувалися злочинцями й особами пов'язаними з ними; е) негласний розшук злочинців; ж) повторний огляд відомостей, отриманих від інформаторів, якщо останні не містили конкретних вказівок або не мали довіри.

Спостереження, як оперативно-розшуковий захід набув широкого застосування в практиці оперативних підрозділів правоохоронних органів Радянського Союзу до складу якого до 1991 р. входила і Україна. Зовнішнє спостереження здійснювалося за особами, вже відомими органам міліції, і давало повну характеристику їх поведінки, в той час як оперативне стеження здійснювалося гласним складом - сищиками й оперуповноваженими за невідомими особами, виявленими у процесі особистого розшуку.

Зовнішня розвідка застосовувалася і використовувалася у таких випадках:

1) з метою попередження підготовлюваних злочинів і затримки злочинців у момент замаху або злочину;

2) за особами, що проходили по агентурним і слідчим справам, для виявлення злочинної діяльності цих осіб, їх спільників, місць зберігання викраденого, злодійських кубел, місць збіговиськ осіб кримінального елементу;

3) з метою перевірки діяльності агентури, що є на зв'язку;

4) для перевірки агентурних повідомлень, офіційних і анонімних заяв;

5) при розшуку осіб, які переховувалися від слідства і суду, при опрацюванні їх родинних і ін. зв'язків;

6) при проведенні оперативних заходів: обшуків, засідок, арештів, секретної затримки. У цей період не; було чіткого розмежування цілей і об'єктів зовнішнього спостереження.

Зверталася увага на дотримання конспірації, тому завдання на зовнішнє спостереження виписувалося тільки від руки на спеціальних бланках і, минаючи канцелярію, віддавалося особисто керівнику розвідки для виконання.

Визначалася тактика організації, прийому-передачі, здійснення спостереження. Ці прийоми стали основою в побудові тактики візуального спостереження в сучасних пошукових підрозділах.

Так, вперше були визначені засоби здійснення спостереження: «ланцюжок», «вилка», рівнобіжне спостереження. Тобто, встановлювалася тактика зовнішнього спостереження - сукупність індивідуальних і групових дій співробітників у процесі стаціонарного і рухливого спостереження, заснованих на застосуванні визначених побудов і комбінацій із використанням спеціальних засобів і прийомів, спрямованих на конспіративне одержання повної і об'єктивної інформації про об'єкт спостереження і його зв'язки.

Активно застосовувалося секретне фотографування з метою викриття розроблюваного, що виконувалося за спеціальними завданнями. Зовнішнє спостереження здійснювалося і за допомогою кінокамер.

Нині, за українським законодавством «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативним підрозділам надається право здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів. Візуальне спостереження полягає в негласному нагляді, спостереженні, слідкуванні за особами, підозрюваними у вчиненні кримінальних злочинів, місцями їх постійного проживання чи тимчасового мешкання, їх дозвілля і діяльності, за їх поступками і поведінкою, за транспортними засобами, які вони використовують з метою виявлення протиправної поведінки та отримання об'єктивної інформації про злочинну діяльність, встановлення особистих і кримінальних зв'язків, осіб, які виступають як співучасники, місць зберігання знарядь, предметів вчинення злочинів і незаконно добутого майна. Візуальне спостереження може здійснюватись також з метою встановлення місця знаходження осіб, які розшукуються слідством чи судом, чи для встановлення обставин безвісного зникнення людей.

Візуальне спостереження може здійснюватись безпосередньо оперативним працівником чи по письмовому завданню слідчого, прокурора за ухвалою слідчого судді чи рішенням керівника оперативного підрозділу, працівниками спеціальних підрозділів органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Візуальне спостереження за дорученням оперативного працівника, може проводитись особами, які залучені до виконання оперативних завдань на конфіденційній основі і які мають зв'язки з особами чи їх оточенням, за якими ведеться спостереження.

Спостереження із застосуванням спеціальних технічних пристроїв та обладнання для спостерігання за діями і поведінкою осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, проводиться спеціалістами оперативно-технічних підрозділів за завданнями оперативних підрозділів в приміщеннях, обумовлених місцях, транспортних засобах з використанням аудіо- і відеозапису розмов підозрюваних чи перевіряємих та фіксації їх поведінки та змісту розмов.

Візуальне спостереження оперативним підрозділам здійснюється за:

1) наявності достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою візуального спостереження про:

- злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

- осіб, які вчинили або готують злочин;

- осіб, які переховуються від органів розслідування та суду або ухиляються від відбуття кримінального покарання;

- осіб, які безвісно відсутні;

-розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

2) наявності запитів повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках;

3) потреби в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави;

4) необхідності забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів та членів їх сімей;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», візуальне спостереження здійснюється тільки у рамках оперативно- розшукової справи за винятком випадків перевірки осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової або службової таємниці. Воно може проводитися з метою встановлення даних про особу та її зв'язки у випадках, коли є факти, які підтверджують, що нею готується або вчинено тяжкий злочин, а також для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину.

Підстави проведення візуального спостереження можливо поділити на матеріальні та формальні.

Формальними підставами проведення візуального спостереження є заведення оперативно-розшукової справи та оформлення завдання відповідним оперативним підрозділом. Слід відмітити, що завдання оформляється тільки у разі здійснення спостереження спеціальним оперативним підрозділом.

Але формальної основи не буде, якщо немає матеріальної. В загальному вигляді матеріальною підставою для проведення візуального спостереження є дійсна необхідність, під якою треба розуміти ту чи іншу оперативну необхідність отримання інформації, яку через об'єктивну неможливість або крайню складність вирішення таких оперативних завдань іншими заходами отримати неможливо. Елементами матеріальної основи, які визначають необхідність здійснення візуального спостереження, є:

- оперативна значущість окремих фактів та обставин, що обґрунтовують необхідність проведення візуального спостереження;

-достовірність даних, які забезпечують законність оперативно- розшукового заходу;

- реальна можливість отримати за допомогою візуального спостереження необхідні результати;

-неможливість отримати результати за допомогою інших засобів та методів ОРД або процесуальних дій.

Матеріальну основу необхідно враховувати кожен раз, коли виникає потреба в проведені візуального спостереження. Завданнями візуального спостереження є:

- попередження та припинення злочинної діяльності осіб, за якими ведеться спостереження та їх зв'язків;

- встановлення та документування злочинної діяльності осіб які проходять по оперативно-розшукових справах, або тих, які перебувають під адміністративним наглядом, є підозрюваними та обвинуваченими по кримінальних справах;

- виявлення злочинних зв'язків об'єктів спостереження, з якими вони вступають в контакт;

- встановлення схованок знарядь злочинів та викраденого майна;

- фіксація телефонних розмов та надходження поштово-телеграфної кореспонденції;

- виявлення місць концентрації антигромадських елементів, зберігання та збуту викраденого, інших місць, які становлять оперативний інтерес;

- встановлення місць знаходження конкретних злочинців, які

переховуються від слідства та суду, засуджених, що ухиляються від покарання, а також осіб, які безвісно відсутні;

- вивчення образу життя та поведінки об'єктів спостереження, їх звичок та маршрутів руху з метою використання цих зведень в оперативно-розшуковій та слідчій діяльності;

- виявлення причин та умов, що сприяють скоєнню конкретних злочинів;

-документація конкретних фактів злочинної діяльності осіб, за якими

ведеться спостереження, та їх зв'язків за допомогою фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

-забезпечення проведення окремих оперативно-розшукових заходів та слідчих дій;

- забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Якщо візуальне спостереження здійснює оперативний працівник, то в цьому випадку додатково вирішуються наступні завдання:

-визначення подальших оперативно-розшукових заходів та особливостей їх тактики;

- прийняття заходів щодо припинення злочинної діяльності осіб, за якими ведеться спостереження.

Об'єктами візуального спостереження можуть бути:

- особи, які проходять по оперативно-розшукових справах і особи, які перебувають під адміністративним наглядом міліції; ті, відносно яких є обґрунтовані данні про їх злочинну діяльність; а також підозрювані та звинувачені по кримінальних справах;

- рідні та знайомі злочинців, якщо є підстави допускати, що візуальне спостереження за ними дозволить знайти осіб, які є в розшуку, або отримати інформацію про їх місце знаходження;

-особи, які володіють інформацією про злочини, що готуються чи скоєні, а також ті, що підтримають протиправні стосунки зі злочинцями;

- інші особи та об'єкти, спостереження за якими може сприяти проведенню окремих оперативно розшуковик заходів та слідчих дій.

При візуальному спостереженні, яке здійснюється (зокрема оперативним працівником), під час з'ясування обставин вчиненого злочину, або того, що готується, а також збирання відомостей про протиправну діяльність підозрюваних, об'єктами можуть бути:

- злочинці, що розшукуються;

- особи, за зовнішніми ознаками яких можна дійти висновку про їх причетність до протиправної діяльності, а також підготовку до скоєння злочину.

Спостереження здійснюється шляхом прихованого нагляду за особистим і діловим життям спостерігаю чого, що виконується найчастіше візуальними (стеження) і акустичними (підслуховування) методами. Таке відстеження здійснюється як епізодично (з метою з'ясування певного факту), так і постійно (для орієнтації в поточній ситуації та її реальних змінах).

Спостереження може здійснюватись як за стаціонарним об'єктом так і за об'єктом, який переміщується або за окремою особою.

До спостереження за яким-небудь стаціонаром (якимсь приміщенням, спорудою, відкритим майданчиком тощо) вдаються, щоб:

- виявити його відвідувачів;

- перехопити розшукувану людину;

- «розробити» цей об'єкт для проведення конкретної акції.

Ретельний контроль відвідувачів треба здійснювати з вдало вибраного місця, з якого чудово спостерігаються всі можливі підходи до об'єкту, і де тривале перебування незнайомого індивіда не здатне викликати небажаної підозри (столик у кафетерії напроти, зупинка міського транспорту, імітована робоча або торгова точка тощо), а часом і зовсім непомітне (горище, дах або квартира у певному будинку...). Якщо ж таємне розміщення пов'язане з певними труднощами, слід частіше міняти залучених до справи людей, удаватися до стеження з автомобіля або імітувати його поломку з подальшим ремонтом.

Перебуваючи в робочому приміщенні, доцільно завісити вікна легкими завісками і дивитися з глибини кімнати, а щоб не викрити себе різкими демаскуючими, відблисками задіяної оптики необхідно користуватись так званими «світловими тунелями».

Належну фіксацію відвідувачів у разі потреби можна здійснювати шляхом фото- і відеозйомки, причому непомітність таких дій забезпечується застосуванням портативної апаратури, довгофокусних об'єктивів і різних (зокрема імпровізованих) приставок бічного огляду.

При фотографуванні у сутінках застосовують інфрахроматичні матеріали разом з фотоспалахом з чорним світлофільтром, або ж використовують різні методики, що різко збільшують світлочутливість звичайних плівок до необхідних 2000 - 4000 одиниць ГОСТу.

Тут можна використовувати такі способи, як:

- промивання плівки в холодній воді перед експонуванням (підвищення чутливості в 2 рази);

- промивання плівки в слабкому розчині аміаку перед експонуванням (підвищення в 3 рази);

- легке засвічування вже відзнятої плівки шляхом перекручення її у фотоапараті при відкритому затворі в напівтемній кімнаті (підвищення в 5-6 разів);

- ґрунтовне збільшення (до 10-13 хвилин) часу проявляння у фенидон- гідрохіноновому проявнику (підвищення в 4-6 разів);

- використання спеціального проявника - сульфіт натрію безводний (100 грам), гідрохінон (5 грам), бура; (3 грами), борна кислота (3,5 грами), бромистий калій (1 грам), фе-мідон (0,2 грам), вода (до 1л)- що дозволяє регулювати ступінь посилення чутливості плівки відповідно до часу проявлення (до 10-15 разів при 20-30 хвилинах).

Розробляючи стаціонарний об'єкт для конкретної акції з'ясовують:

-усі шляхи підходу до нього;

- перспективні шляхи вислизання і ховання; -часовий розпорядок його мешканців і сусідів;

- графік руху транспорту, що працює поряд;

-тимчасові моменти звукового прикриття (шум потягу, що стандартно проїздить, або дзвінки в школі, дзвін церковних дзвонів...);

- систему охорони; -внутрішнє планування об'єкту.

Внутрішнє планування об'єкту з належною точністю визначають:

-просто заглядаючи у вікна;

-проникаючи в приміщення або на бажаний майданчик, маскуючись під якого-небудь відвідувача, людину з обслуговуючого персоналу, викликаного ремонтника, і будь-якого іншого персонажу, що не привертає надмірної уваги; -орієнтуючись за різними схожими об'єктами, вхід до яких доступний;

-за словами поінформованих людей (мешканців, будівельників, обслуговуючого персоналу, контактерів...);

-за робочими кресленнями з архівів (з бюро технічної інвентаризації, або місцевого архітектурно-планувального управління...).

Практика оперативно-розшукової діяльності показує, що оперативному співробітнику пильно стежити за окремими особами доводиться з конкретною метою, зокрема,

-їх детальної розробки для подальшого вербування, отримання інформації, викриття участі в протиправних діях;

-виходу на розшукувану особу, яка, ймовірно, контактує (або може контактувати) з об'єктом;

-з'ясування місця збору угруповання, що викривається;

- виявлення однодумців об'єкта, котрий перевіряється.

Оперативний співробітник, що здійснює спостереження, повинен по змозі мати: непримітну зовнішність, чудову пам'ять, оптимальну витривалість, велике терпіння, миттєву реакцію, повноцінний зір, добрий слух, яскраво виражене вміння імпровізувати й орієнтуватися в ситуації.

Враховуючи, що періодична поява тих самих облич здатна насторожити об'єкт, треба перемежати засоби особистого маскування — несправжні окуляри, куртки, що вивертаються, змінювані сумки та пакети, головні убори, що оновлюються, — і час від часу підміняти їх один одним. Слід пам'ятати, що інколи краще втратити об'єкт, чим бути виявленим.

У першокласному спостереженні бере участь, як правило, від 3 до 8 чоловік і декілька автомобілів. У кожній з машин тасуються зазвичай по 3 людини, зокрема хоча б одна жінка. Спостерігачі спілкуються між собою за допомогою радіозв'язку (що інколи важко робити при свідках), зручного телеуправління локальними електричними радарами, і, наперед домовленого спеціального візуального кодування.

У відкритій літературі усі знаки коду, що використовується під час стеження орієнтуються на природність і в одному з афішованих варіантів виглядають, наприклад, так:

- «об'єкт стоїть» - руки перехрещені за спиною;

- «об'єкт повернув ліворуч» - ліва рука впирається в ліве стегно;

- «об'єкт повернув праворуч» - права рука упирається в праве стегно;

- «об'єкт перетинає вулицю» - півоберт убік із згинанням однієї руки біля грудей;

- «об'єкт розвернувся і йде у зворотному напрямі» -одна рука підноситься до голови;

- «об'єкт пішов з-під контролю» - обидві руки піднімаються до голови;

- «мене треба змінити» - пильний погляд на годинник з імітацією здивування.

Усілякі наміри об'єкту та його контакти (номери автомобілів, маршрут, розклад потягів...) надиктовуються, якщо це можна, на кишеньковий диктофон, а після закінчення спостереження точно фіксуються на папері.

Працівнику, що здійснює стеження, треба вміти помічати свій об'єкт у натовпі народу й, орієнтуючись за зібраною раніше інформацією, добре знати його звичайний гардероб, ходу, улюблені маршрути, місця проживання (дача, родичі, знайомі...): характерний розпорядок дня, частих контактерів, типи, колір і номери автомобілів, які він використовує...

Стеження за об'єктом, що цікавить оперативний підрозділ необхідно виконувати налаштовуючись на певне завдання, тому що загальна установка на спостереження завжди є менш продуктивною, ніж конкретна.

Метод візуального спостереження істотно залежить як від власних можливостей оперативника і наявної мети, так і від супутніх умов, зокрема від ступеня настороженості (розвитку) об'єкта, його характеру, усвідомленості про можливий нагляд за ним.

При стеженні за пішоходом в поліцейській практиці застосовуються такі форми спостереження, як:

«Ланцюжком». Безпосередньо за об'єктом наглядає лише один працівник, а всі інші розтягнутим ланцюжком розташовуються позаду, причому кожен з наступних спостерігачів орієнтується на попереднього. Контакт між ланками здійснюється рацією або за візуальним кодом, а відстань між ними залежить від конкретних зовнішніх обставин (на безлюдних вулицях — більша, на дуже багатолюдних -трохи менша...). При випадковому виявленні головного спостерігача він одразу ж поступається своїм місцем іншому й, ухиляючись від візуального контакту, застосовує засоби особистого маскування.

«Подвійним ланцюжком». Цей варіант прокручують на багатолюдних вулицях, і він характеризується тим, що ті, що спостерігають, крокують по обох боках головної траси, час від часу переходячи з однієї її сторони на іншу. Інколи вони можуть рухатись паралельними вулицями, відмічаючи свій об'єкт на перехрестях і підтримуючи зв'язок з головним спостерігачем по рації.

«З випередженням». Працівники, що тут стежать, періодично обганяють підконтрольний об'єкт, який таким чином опиняється між ними, що дає гранично щільний, а отже й ефективніший контроль.

«З підключенням». Працівники, що спостерігають, займають (як правило, перекидаються транспортом) відповідні місця на шляху передбачуваного переміщення об'єкту й активно підключаються до стеження в різних точках його руху. Це перспективно там, де дуже важко не привернути до себе чужої уваги.

«Сіттю». У неприємні моменти несподіваної втрати об'єкту, весь найближчий район охоплюється кільцем, що ніби стискується, а після, знаходження заповітної мети поступово знову розтягується в колишній стандартний ланцюжок.

«Впритул з підстраховуванням». Перебуваючи в місцях з максимальною концентрацією людей (на вокзалах, в магазинах, в метро...) можна не уникати зближення з об'єктом впритул, що зазвичай здійснюється одним-двома спостерігачами, тоді як решта перебуває ззовні і пасивно контролює всі наявні входи та виходи. Тут, як утім і завжди, не рекомендується зустрічатися із спостережуваним очима.

«Разове з передачею». У кафе, «забігайлівку» і ресторан чоловік з групи стеження входить разом з об'єктом, розміщується неподалік від нього і, зазвичай не вступаючи в жодні розмови, покидає заклад безпосередньо за ним. Після виходу клієнт «передається» іншим, а контролер, що тут засвітився, по змозі , знімається з подальшого спостереження. Іноді трапляється, що досвідчений піднаглядний об'єкт намагається «перевірятися», прагнучи виявити поблизу себе осіб, які постійно з'являються, або виявити в діях окремих оточуючих деякі дивності. Зустрічне відстежування здійснюється із залученням іншого індивіда або ж самостійно, із застосуванням віддзеркалювальних поверхонь (вітрин магазинів...), спостереження з будівель (з вікна квартири або сходового майданчика...), і просто через обґрунтоване повернення голови (огляд товарів на лотку, імітація втрати якогось предмету...). Незвичності в сусідській поведінці інколи висвічують різкими «зиґзаґами» своїх переміщень (несподіваними змінами темпу і напряму руху; покиданням кінотеатру на початку сеансу...), відзначаючи реакцію на це оточуючих.

Стеження за автомобілем, що рухається, по суті, нагадує спостереження за пішоходом. В таких ситуаціях застосовують декілька автомашин, різного кольору і непомітного зразка, частина яких рухається паралельними вулицями і підключається до робочої ситуації за допомогою радіозв'язку. «Сидіти на хвості» в об'єкту, що їде попереду, припустимо лише впродовж сотень, від сили — двох тисяч метрів, після чого потрібен обов'язковий відрив з підключенням до стеження чергового автомобіля. Щоб уникнути прикрих несподіванок, слід досконало знати всі технічні можливості (швидкість, набирання швидкості, радіус повороту...), дорожні особливості району, рівень майстерності та звички водія.

Коли об'єкт спостереження надмірно насторожений або чогось побоюється, він може спробувати вислизнути від очікуваного контролю, користуючись для цього шаблонними прийомами, що найчастіше спираються на:

- зміну ритму, напряму і типу руху;

-створення позад себе певних бар'єрів; приспання пильності супроводжуючих...

Дуже часто при цьому реалізують такі трюки, як: -тривале кривляння в багатолюдних (метро, речові ринки, вокзали...) місцях;

- використання прохідних під'їздів, квартир або дворів і всіх інших «чорних» ходів;

- часта зміна транспорту;

- переходи в метро з однієї лінії на іншу;

- застосування лабіринтових маршрутів;

- несподіване прискорення після повороту за ріг з наміром проскочити значно далі, ніж можна було чекати при звичайній швидкості руху;

-покидання транспорту, що мчиться, у короткочасні моменти його явного виходу з-під контролю;

-несподіваний проїзд на червоне світло або ж під шлагбаумом, що опускається;

- створення у супроводжуючих враження руху в добре відомому напрямі й

неочікуване вислизання з передбачуваного маршруту;

- вхід і вихід з громадського транспорту при закритті його дверей;

-зміна зовнішнього вигляду і ходи в короткі періоди обґрунтованого вислизання від візуального контролю (у туалеті, в під'їзді, у друзів...);

- явна агресія стосовно виявленого спостерігача з перспективою розпалювання скандалу.

При раптовому зникненні об'єкту краще не бігати в пошуках навмання, а трохи перечекавши, узяти під ретельний контроль всі місця його можливої появи.

Спостереження може супроводжуватися постійним «прослуховуванням» бесіди і переговорів. Слухати сторонні переговори можна або безпосередньо, перебуваючи неподалік від тих, що розмовляють, або застосовуючи техзасоби і перебуваючи на чималому віддаленні від об'єктів.

Якщо розмова, що цікавить оперативника відбувається просто неба, вдаються до наступних можливостей:

1. Ненав'язливе планування біля тих, що розмовляють, невеликої кількості дієпомітних (безособових) «топтунів», з періодичною ротацією, які нібито займаються своєю справою, але фіксують чужі слова на слух, радіомікрофонами, а інколи і на портативні диктофони. Повна розмова при цьому складається із записів цих декількох спостерігачів.

2. Застосування гостро направлених - параболічних або ж органних мікрофонів. Ці пристрої просто виготовити і власноруч (склеївши, наприклад, довгу - близько 2 м, трубку з «оксамитового» паперу і помістивши в її торець діаметром 10-15 см будь-який в міру чутливий мікрофон...). Вони дозволять слухати розмови на відстані до півтора сотень метрів. Щоб підвищити «далекобійність», у схемі подальшого підсилювача можна використовувати так звані селективні фільтри, а простіше - побутові еквалайзери (багато смугові регулятори тембру), що активно виділяють вузькі смуги частот. Недоліком тут є необхідність знаходження затишної і зручної точки, в якій можна було б не викликаючи підозри розмістити досить специфічну і габаритну апаратуру.

3. Обладнання очікуваного місця розмови радіозакладкою або портативним диктофоном.

4. Залучення тренованих і керованих по радіо (або за допомогою ультразвукових свистків) тварин, переважно собак, із закріпленими на них мікропередавачами.

5. Прочитування з губ. Цей варіант є придатним лише за наявності необхідної оптики, зручного розташування цільових об'єктів і, звісно, людини, що належним чином володіє цим умінням глухонімих. Виконання розшифровки тут, як правило, здійснюється або безпосередньо, або з попереднього відеозапису.

Для прослуховування розмов у публічному місці (кафе, ресторані, казино, театрі...) добре спрацьовують нижченаведені прийоми:

а) примітивне підслуховування, з розміщенням біля тих, що розмовляють (за найближчим столиком, ширмою, вікном, стінкою...). Для поліпшення сприйняття мови в таких умовах рекомендується прийняти перед подібною акцією пігулку (0,2 грама) барбаміла;

б) застосування гостронаправленого мікрофону, закамуфльованого під тростину або парасольку, що вписуються в зовнішність і ситуацію;

в) таємне підкидання в район бесіди мікропередавача;

г) попереднє обладнання якогось місця дротяними мікрофонами або диктофоном, що працює без звуку, а краще - радіозакладкою, з хитрим забезпеченням того, аби розмова, що оперативника цікавить, відбувалася саме там;

д) залучення тварин із закріпленими на них радіожучками;

е) прочитування з губ, розташувавшись у візуальній близькості від тих, що розмовляють;

є) підкуп офіціантів або іншого обслуговуючого персоналу, які можуть: уловити окремі фрагменти розмови, забезпечити посадку об'єктів на спеціально підготовлене або зручне для прослуховування місце, підкласти клієнтам мікропередавач...

Коли потрібно дізнатися про зміст розмов у закритому приміщенні, доцільно оснастити використовувану кімнату спеціальною апаратурою хоча часто вдається обходитися і без цього. Загальновживаними і досить ефективними засобами тут є стаціонарні мікрофони, радіожучки, мережеві передавачі, телефонні жучки, підведені та контактні мікрофони та інша пристосована для цих цілей апаратура.

Стаціонарні мікрофони маскуються в найнесподіваніших місцях контрольованого простору і з'єднуються як-найтоншими провідниками із створеним неподалік пунктом прослуховування. Чудовими мікрофонами можуть служити ДСП-плити столів, шаф і книжкових полиць з жорстко приклеєними до них п'єзокристалами. Тоненькі дроти протягуються під шпалерами або в плінтусах і зазвичай покидають кімнату разом з телефонною або радіотрансляційною лінією. Явним недоліком тут є необхідність попереднього проникнення в обране приміщення при досить тривалому - аж до декількох годин - перебуванні там, хоча інколи подібне вдається забезпечити під прикриттям житлового ремонту.

Радіожучки, як мікропередавачі УК-діапазону, можуть бути стаціонарними і такими, що підкидаються. Стаціонарні моделі живляться від електричної мережі і зазвичай розміщуються в торшерах, телевізорах, електророзетках, люстрах та інших стандартних елементах обстановки.

Усі зразки, що підкидаються, закладаються при таємних або легальних відвідуваннях цільового приміщення (відвідувачами, прибиральницями, підсобниками, всілякими контрольними або ремонтними службами...) у найзатишніші його закутки (за книги, серед біжутерії, в оббивці меблів...) і нерідко маскуються під кулькові ручки, коробки від сірників та інші невибагливі дрібниці. Вони можуть даруватися як буденні сувеніри (мікрокалькулятори, запальнички...), підміняти наявні зразки (канцтовари...), а інколи закидатися в прочинену кватирку.

Г оловним недоліком більшості цих конструкцій є обмежений - від десятків до декількох сотень годин - періоду їх автономної роботи, який, зокрема, залежить від випромінюваної в простір потужності і електроємності використовуваних батарей. Самі розмови перехоплюються на відстані від 5 до ЗО метрів, тоді як радіус передачі інформації сягає від десятків і до сотень метрів, причому для збільшення дальності застосовують проміжні ретранслятори, а жучки інколи встановлюють на металеві предмети - труби водопостачання, радіатори опалювання, побутові електроприлади -які служать додатковою передавальною антеною.

Фірмові радіозакладки працюють на найрізноманітніших частотах, від десятка і до тисячі Мгц, але для імпортних зразків найбільш характерним є вклинення в діапазони 20-25 Мгц, 130-174 Мгц, 400-512 Мгц... Підвищення робочої частоти збільшує дальність дії в бетонних будівлях, але тут потрібні спеціальні радіоприймачі або перетворюючі приставки (конвертери) до побутових УК-приймачів. Підстраховуючись від випадкового виявлення, професіонали інколи задіюють такі прийоми як:

- незвичайне розтягування спектру сигналу, що передається, здвоєну модуляцію несучої частоти, зменшення вихідної потужності із застосуванням проміжного ретранслятора;

- стрибкові зміни частоти...

Слід ураховувати, що, виявивши радіожучок, досвідчений об'єкт можливо, буде гнати по виявленому каналу дезінформацію або ж, прикинувши його невелику далекобійність, вийде на записуючу апаратуру і влаштує там засідку, чекаючи на виїмку або заміну напрацьованої касети. Якщо ж замість магнітофона виявляється ретранслятор, поряд з ним інколи розміщують генератор радіоперешкод, потужність випромінювання якого поступово збільшують, що викликає в того, хто підслуховує, враження «здихання» батарей або якихось несправностей у його приладі. Тут розраховують на те, що ініціатори прослуховування можливо з'являться, щоб усунути неполадку.

Мережеві передавачі діють у низькочастотному (50-3000 кГц) хвилевому діапазоні, вбудовуються в електроприлади, а як лінію активного зв'язку використовують дроти електропроводки. Відловити сигнал, що передається, можна з будь-якої сусідньої електророзетки, проте лише до силового трансформатора, який надійно заблокує всю подальшу передачу.

Телефонні жучки вбудовані в телефон пристрої призначені передавати розмови, що відбуваються в закритій кімнаті при покладеній на важіль трубці через телефонну лінію. Про те, як це робиться вже згадувалося, а нейтралізувати їх досить просто: треба лише вийняти вилку телефону з його розетки. Утім, слід не забувати, що у будь-який телефон може бути вмонтований і радіожучок, що діє незалежно від телефонної лінії.

Мікрофони підведені до підсилювача можуть мати і найрізноманітнішу конструкцію, що відповідає «акустичним щілинам», виявленим у приміщенні, яке цікавить оперативника. Динамічний важкий капсуль, наприклад, можна опустити у вентиляційну трубу з даху, а плаский кристалічний мікрофон - підвести під двері знизу. За відсутності подібних лазівок треба звернути увагу на електричні розетки, які в суміжних кімнатах інколи бувають спареними. Знявши захисну коробку з однієї з них, тим самим можна відкрити доступ до іншої, а через неї - і в довколишнє приміщення. Іноді має сенс просвердлити в стіні мінімальний (1,5-3 мм) отвір у непомітному для чужого ока (десь у кутку або на рівні плінтусів...) місці або скористатися замковою щілиною. Для таких витончених варіантів існує специфічний тонко-трубковий, або «голчатий» мікрофон, звук до якого підводиться через досить тонку трубку, довжиною сантиметрів з тридцять. Цей мікрофон нескладно зробити самостійно, усвідомлюючи, що при твердій трубці зазвичай виходить кращий звук, тоді як гнучку зручно заводити за різні роги і пропускати через замкові щілини.

Як контактний мікрофон може використовуватись пересічний медичний стетоскоп, спарений, щоб підвищити сприйнятливість, з відповідним мікрофонним капсулем, приєднаним до чутливого підсилювача (у простих випадках, звичайно, можна обійтися й одним стетоскопом без будь-якої електроніки).

Дуже якісні контактні датчики можна зробити з п'єзокерамічних головок від програвачів або із стандартних п'єзовипромінювачів електричного годинника, звукових іграшок, сувенірів і телефонів. Оскільки ці пристрої засікають мікроколивання контактних перегородок, слід дуже ретельно вибирати місце їх застосування, яке залежить від конструктивних особливостей конкретної стіни (суцільна, пустотіла...). У деяких випадках має сенс дуже міцно приклеїть п'єзоелемент до доступної сторони стіни або до зовнішнього скла (біля його краю...) нехай навіть парної рами. Чудовий акустичний сигнал інколи вдається знімати з труб водопостачання і батарей опалювання.

Імпровізованими резонаторами можуть бути самі неочікувані побутові предмети. Перехоплювати переговори в суміжному приміщенні можна і без спецапаратури, за допомогою випадкового келиху (або чарки), що потрапив під руку, обідок якого щільно притискається до стіни, а денце (торець ніжки) - впритул до вуха. Звук, що виникає при цьому, сильно залежить як від стану і структури стіни, так і від конфігурації приладу та матеріалу (кращим є кришталь), з якого він виготовлений.

На відміну від телефонних жучків, убудованих в апарат, до контрольованого телефону тут навіть не торкаються руками. Інформація знімається з телефонної лінії при трубці, що відпочиває на важелі, шляхом зовнішньої активації високочастотними коливаннями її мікрофону, а деколи і через перехоплення мікрострумів, що з'являються в електромагнітному дзвінку при якнайлегших струсах його рухомих частин. Слід сказати, що подібним чином можна перехоплювати корисні мікро електроструми не лише з телефонного, але і з квартирного дзвінка.

Окрім вищезгаданих, існують й інші варіанти підслуховування, що застосовують, наприклад, «радіокулі», що посилаються дальнім пострілом, модуляцію лазерного променя мікровібраціями шибки, перехоплення побічних електромагнітних випромінювань побутової радіоапаратури, безконтактну активацію пасивних мікрохвильових випромінювачів... Усі ці методики, втім, є професійно складними і не рекомендуються для імпровізованого застосування, згадуються лише для того, щоб оперативний працівник мав уявлення про прийоми, методи та засоби, які не тільки можуть використовуватись в установленому законом порядку, але до яких можуть вдаватись і злочинці, намагаючись проникнути в наміри, цілі і завдання оперативних підрозділів.

Інколи оперативному працівнику корисно відбирати потрібну інформацію із чуток, які циркулюють в середовищі, яке представляє для нього оперативний інтерес.

Чутки можна визначити як офіційно непідтверджені повідомлення, що циркулюють у міжособових горизонтальних каналах. Багато з них, як правило, буває правдоподібними, а нерідко і достовірними, причому передають і поширюють їх навіть ті, хто цьому анітрохи не вірить. Ставитися до будь-яких чуток слід гранично обережно, ніколи не забуваючи про прагнення людей видавати бажане за дійсне і про ймовірність закидання кимсь цільовій дезінформації.

При веденні активної гри ретельно підібрані чутки часто запускаються для:

- оптимального поширення правди;

- створення певної думки про подію, ситуацію або людину;

- підготовки оточуючих (шляхом притуплення їх реакції) до запланованого діяння;

- обходу офіційної цензури;

-з'ясування ставлення людей до того, що повідомляється;

-розпалювання смути, страху і невпевненості;

-поширення дезінформації з метою дезорієнтувати оперативних працівників в їх розшукових заходах.

Пересічна компрометуюча чутка «розчиняється» за два тижні, хоча її дія зазвичай триває довше.

Людина передає підхоплені чутки через властиве всім бажання похвалитися, а тому перехопити їх можна будь-де і від будь-кого. Дуже активні в цьому значенні всі комунікабельні люди, що завжди мають величезні соціальні та ділові контакти.

Щоб вийти на наявні чутки, по суті, не треба докладати особливих зусиль; треба просто обертатись у відповідному товаристві, уважно слухати оточуючих і вести невимушені розмови, на тематику, подібну до тієї, що розробляється, і час від часу висловлюючи легкий сумнів тому, що повідомляється. Оперативний працівник може закинути в злочинне середовище «дезу» з метою виявити реакцію на ті чи інші обставини.

При спостереженні в хронологічному порядку фіксуються всі переміщення, дії і контакти спостерігаємого в певні проміжки часу. Спостереження ведеться як за індивідом так і за стаціонарним об'єктом. Негласне спостереження за особою дозволяє виявити її контакти, місця зустрічей, маршрути пересування, явні звички, образ життя і інші дані необхідні для глибокого і всебічного вивчення особи на предмет її причетності до злочинної діяльності. Спостереження за стаціонарним об'єктом (ресторан, казино, вокзал і т. ін.) забезпечує контроль відвідувачів і виявлення серед них розшукуваної особи, встановлення фактів вивезення чи ввозу товарів, виконання певних робіт чи надання послуг. В практичній діяльності візуальне спостереження може виконуватись одночасно з іншими оперативно- розшуковими заходами: зняттям інформації з каналів зв'язку, опитуванням, контрольними закупками товарів, оперативним пошуком, затриманням підозрюваного та інше. В таких випадках проведення оперативно-розшукових заходів детально планується, узгоджується між виконавцями, контролюється і у відповідності з законом, а коли це необхідно, санкціонується судом.

Спостереження може проводитись з метою встановлення даних про особу та про її зв'язки тільки у випадках, коли є факти, які підтверджують, що нею готується або вчинено тяжкий злочин, а також для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину. Одержані внаслідок візуального спостереження відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищенні.

За допомогою спостереження оперативні підрозділи мають можливість:

- зібрати інформацію про реальну поведінку підозрюваного, про склад злочинної групи, розподіл в ній кримінальних ролей і функцій кожного учасника, звичках і схильностях повсякденного характеру, наявності і місцях зберігання засобів злочинної діяльності, в тому числі місця зберігання коштів і цінностей і інших предметів, документів, речей, які можуть бути доказами в кримінальній справі;

- отримати додаткову інформацію про такі деталі оперативної обстановки в окремих населених пунктах, в організаціях, установах, на підприємствах, які потребують вжиття профілактичних заходів, інформування відповідних органів влади та місцевого самоврядуванням (поширення пияцтва, наркоманії, проституції, порушення правил торгівлі, громадського порядку, інші умови і причини, які можуть привести до вчинення злочину;

- встановити місця зборищ і нелегального перебування гастролерів, незаконних мігрантів, учасників підпільного ігорного бізнесу і т.п.

Візуальне спостереження найбільш ефективне тоді, коли керівник оперативного підрозділу володіє інформацією про підготовлені, скоювані, або вже вчинені злочини і підозрюваних осіб. Поєднання різних оперативно- розшукових заходів, в тому числі і візуального спостереження з використанням спеціальних технічних пристроїв, з процесуальними діями слідчого дає можливість виявити злочинні зв'язки учасників та роль кожного із них та зібрати необхідні факти протиправної поведінки.

Так, в процесі розслідування ряду крадіжок із квартир, слідчим було встановлено, що один із свідків купив коштовну річ із золота, яка була впізнана потерпілим. Купівля-продаж золотої речі відбулися в одній квартирі в центрі Луганська. Оперативним підрозділом, за дорученням слідчого, було організоване візуальне спостереження за вказаною квартирою і її господарем. Спостереженням було встановлено, що квартиру відвідують особи, які були раніше судимі за крадіжки та розповсюдження наркотиків. Ту ж саму квартиру відвідували і підлітки та особи, які перебувають на оперативному обліку як наркомани. Одночасно з візуальним спостереженням за квартирою та її господарем, прийшлося здійснювати спостереження за окремими

відвідувачами, встановити прослуховування квартирного телефону. Спостереженням було встановлено, що до квартири, яка була на другому поверсі, підіймались відвідувачі тоді, коли вікна були зашторені. Коли вікна були відкриті, відвідувачі поверталися, не заходячи до неї. Така деталь дала можливість вибрати найбільш доцільний момент обшуку. Проведеним обшуком в квартирі були виявлені речі з ряду квартирних крадіжок та цілий склад наркотиків. Одночасно було затримано кілька «відвідувачів», окремі з яких виявились постачальниками наркотиків, інші їх покупцями. Прослуховування телефонних переговорів дало можливість вибрати час для проведення обшуків і затримання з найбільшою ефективністю.

Результати візуального спостереження можуть оформлятися довідкою до якої додаються фотографії, кіно, відео, і аудіоплівки, зразки товарів, окремих речовин, отриманих в процесі його здійснення.

Оперативним працівникам, які організують та здійснюють візуальне спостереження, необхідно зважати на те, що злочинці, як правило, добре проінформовані про можливість спостереження за ними, тому вони ретельно перевіряються, міняють зовнішні ознаки (колір волосся, одяг, відрощують чи чіпляють вуса і бороду, носять окуляри, коли вони їм непотрібні), міняють маршрути пересування, здійснюють десятки різних контактів, щоб зашифрувати той, який потрібен їм. Злочинні угруповання можуть і самі здійснювати спостереження один за одним з метою перевірки і контролю, за оперативними працівниками і транспортом, яким вони користуються. Злочинці можуть вести спостереження за майбутньою жертвою їх нападу з метою шантажу, викрадення, вбивства на замовлення. Обізнаність злочинців, звичайно, ускладнює проведення такого оперативно-розшукового заходу, як візуальне спостереження, але ж зовсім не виключає його високу результативність, якщо його здійснення проводиться досвідченими оперативними працівниками по зарані розробленому плану і при належному матеріально-технічному забезпеченню. Організація та здійснення візуального спостереження регламентується відомчими закритими нормативними актами.

Проведення візуального спостереження здійснюється на основі загальних та спеціальних принципів оперативно-розшукової діяльності.

До загальних принципів відносять: законність, дотримання прав і свобод громадян, взаємодію з органами управління та громадськістю. До загальних принципів можна віднести плановість та науковість. Спеціальними принципами є безперервність, мобільність, достовірність та повнота відображення фактів.

Безперервність. Візуальне спостереження здійснюється в складних динамічних умовах, які постійно змінюються. Об'єкти спостереження можуть пересуватись пішки та в різними видами транспорту. З іншого боку, значна кількість злочинців ознайомлена зі способами виявлення спостереження та прийомами контрспоетереження. Через це необхідною є така організація спостереження, яка б забезпечувала:

- зниження вірогідності втрати об'єкту спостереження;

- негайне відновлення спостереження після вимушеної тимчасової перерви;

-фіксація всіх дій об'єкта, що пов'язані зі злочинною діяльністю.

Мобільність. Під мобільністю візуального спостереження розуміється своєчасне прийняття об'єкту під спостереження. Цей принцип реалізується при такій організації спостереження, яка містить вивчення місцевості, прийом та передачу об'єктів під спостереження та ін. Однією з основних складових принципу мобільності є своєчасний обмін інформацією про всі дії та поведінку об'єкту.

Достовірність. Під достовірністю та повнотою відображення фактів, що спостерігаються, необхідно розуміти правильну оцінку інформації на підставі всебічного вивчення випадків, які мали місце. Візуальне спостереження за конкретною особою завжди має мету отримання про нього даних, які становлять оперативний інтерес. Такі відомості можуть свідчити про злочинну діяльність об'єкта спостереження або вказують на його непричетність до неї. Ось чому вони завжди повинні бути повними та достовірними. Достовірно та повно відобразити злочинну діяльність особи, за якою здійснюється спостереження, означає детальну та об'єктивну фіксацію не тільки суттєвих, з оперативної точки зору його подій але й обставин, з якими вони пов'язані. Достовірними можна вважати факти, які безпосередньо спостерігалися оперативним працівником в процесі проведення оперативно-розшукового заходу або встановлені по демаскуючих ознаках та підтверджені даними отриманими за допомогою інших засобів. Правову базу використання візуального спостереження складають закони (правова основа) та відомчі нормативні акти. Враховуючи особливості регулювання різними нормативними актами проведення візуального спостереження, можна дати їх класифікацію:

а) законодавчі акти:

- законодавчі акти, що визначають правову базу діяльності всіх державних

органів (Конституція України, міжнародні договори та угоди, Закони

України, Укази Президента України, що стосуються загальних питань

боротьби із злочинністю, Постанови Верховної Ради України);

- законодавчі акти, що визначають правові умови здійснення оперативно- розшукової діяльності, порядок використання її результатів, права та обов'язки оперативних підрозділів (КК України, КПК України, Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про прокуратуру» та ін.);

-законодавчі акти з питань боротьби з окремими видами злочинів (наприклад, Закони України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про забезпечення безпеки осіб, які приймають участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду та співробітників правоохоронних органів», «Про боротьбу з незаконним обігом наркотиків та прекурсорів», «Про захист інформації», «Про митну службу» та ін.).

б) відомчі нормативні акти, що визначають основи тактики та організації, а також порядок використання сил та засобів цих підрозділів:

- нормативні акти, які визначають загальні положення оперативно- розшукової діяльності в органах внутрішніх справ та інших органів, здійснюючих оперативно-розшукову діяльність;

-відомчі нормативні акти, що встановлюють основи організації розкриття злочинів органами внутрішніх справ, іншими правоохоронними органами та порядок взаємодії між оперативними підрозділами у процесі цієї діяльності;

-нормативні акти, які безпосередньо визначають організацію і тактику застосування сил та засобів апаратів кримінального пошуку.

Проведення візуального спостереження являється одним із найбільш ефективних оперативно-розшукових заходів, що вимагає від оперативних працівників високого професіоналізму, особистої майстерності, фізичної підготовленості та вольових якостей.

8.3.12.

Подготовка к ЕГЭ/ОГЭ
<< | >>
Источник: Бандурка О. М.. Теорія і практика оперативно-розшукової діяльності: монографія / О. М. Бандурка. - Харків : Золота миля,2012. - 620 с.. 2012

Скачать оригинал источника

Еще по теме Спостереження за особою, річчю або місцем та аудіо-, відеоконтроль місця:

  1. Гарантії законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності
  2. Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність
  3. ДОДАТКИ
  4. Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
  5. Спостереження за особою, річчю або місцем та аудіо-, відеоконтроль місця
  6. Отримання від юридичних та фізичних осіб інформації про злочин
  7. Загальні положення
  8. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності
  9. Список рекомендованої літератури
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -