§ 2. Роль римського приватного права у виникненні й розвитку правових систем у країнах Європи

Рецепція (лат. receptio — прийняття) — це відродження шляхом впливу високорозвиненої системи права, яка існувала раніше, на менш розвинену правову систему. Рецепції права відбувалися в минулому і відбуваються в умовах сьогодення, що пов'язано з циклічністю цивілізаційного розвитку суспільства.

Існують різні види, типи та форми рецепцій. Так, за видами виокремлюють прямі (первинні) та похідні (вторинні)^[XI] ^{^[XII]', явні та приховані рецепції; до форм рецепцій належать — вивчення, коментування, засвоєння, безпосереднє застосування норм та положень тієї чи іншої системи права. Залежно від того, яка система права реципується і в яку, виділяються й окремі її типи^[XIII].}

Історія права свідчить про те, що саме римське приватне право було предметом неодноразових рецепцій, наприклад, в Україні це відбулося при кодифікації цивільного законодавства на початку XXI століття. Утім у процесі свого зародження та становлення римське приватне право теж реципувало норми й положення інших систем права, зокрема положення грецького права¹.

Рецепція римського приватного права — це процес відродження й пристосування загальних положень та засад цього права окремими правовими системами в умовах певних суспільно-економічних відносин.

Найхарактернішим для рецепції римського права є те, що існують різні її типи, які мають суттєві розбіжності, а саме: східноєвропейський (візантійський)^[XIV] ^{^[XV] та західноєвропейський. Причому рецепція у Західній Європі стосувалася двох систем права — континентального та англосаксонського.}

У контексті нашого дослідження зупинимося на розгляді особливостей західноєвропейського типу рецепції римського приватного права. Слід зазначити, що, по-перше, їх було декілька, по-друге, вони були різного виду, по-третє — відбувалися у різних формах.

В юридичній літературі існують різні погляди на етапи західноєвропейської рецепції римського права^[XVI], але найбільш поширеним є такий:

I етап — раннє та пізнє середньовіччя (V — початок XII ст.);

II етап — формування права «нової Європи» (XII-XVIII ст.);

III етап — кодифікація законодавства Франції та Німеччини у XIX ст.; новітня рецепція — удосконалення національно-правових систем

і створення нового права Європи (кінець XX — початок XXI ст.)^[XVII].

І етап. В епоху раннього середньовіччя на місці підкореної Західної Римської імперії утворюються варварські королівства. Характерною особливістю їх законодавства був принцип особистого права (ius personale), коли кожну людину судили за правовими звичаями тієї етнічної групи, до якої вона належала. На підставі зазначеного принципу

римлянам залишили їхнє право, а з огляду на те, що судам варварів майже не були відомі численні джерела римського права, необхідно було створити особливі збірники римського права, що і було зроблено на початку VI ст. Збірники отримали назву Leges romanae (Закони римлян). До їх складу входили Codex, або Edictum Theodorici, Breviarium Alarici та Breviarium Alarici. Збірники створювалися з різною метою. Якщо перший з них розглядався як акт, що буде запроваджуватися до всіх жителів остготського королівства, то вже при створенні наступних ставили собі за мету збереження принципу особистого права.

Codex, або Edictum Theodorici, — збірник, створений за наказом остготського короля Теодоріка для Італії (500 р.). Він містив 154 статті і поширювався не тільки на римлян, але й на остготів, бо сам король Теодорік був васалом Візантійського імператора і мав у своїх руках тільки владу військового начальника¹. Цей Кодекс діяв лише до перемоги Юстиніана, який увів в Італії своє законодавство.

Breviarium Alariciamim, або Les Romana Visigothorum, — збірник, створений за наказом короля вестготів Алариха II (506 р.), призначений для регламентації становища римлян, що опинилися під владою вестготів (південна Франція, північна Іспанія, частина Італії).

До цього збірника ввійшли фрагменти із постанов римських імператорів, із творів римських юристів, частина інституцій Гая, фрагменти з Кодексів Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія^[XVIII] ^{^[XIX]. Les Romana Burgundionum, або Gundobada — збірник, створений для жителів римського походження в Бургундському королівстві (517 р.). Він містив джерела римського права, що були досить вільно інтерпретовані розробниками. Із завоюванням у 534 р. бургундського королівства він був замінений на збірник Breviarium Alariciamim.
Рецепція — це не тільки законодавча діяльність, а й діяльність професійних юристів, спрямована на поширення права, формування правосвідомості жителів цих країн. Тому саме на цьому етапі рецепції продовжується вивчення права і виникає центр відродження римського приватного права — Болонський університет (XI ст.). Перші викладачі цього університету відомі як глосатори. Свою назву вони отримали внаслідок тих приміток (роз'яснень) — глос, які робилися ними між рядками текстів, а потім на полях оригіналів Юстиніанівських збірників при підготовці до лекцій. Поступово глоси перетворилися
на коментарі, зокрема найбільш відома Туринська глоса до Інституцій Юстиніана, а збірник глос «Glossa ordinaria», який з'явився у XIII ст., відіграв вирішальну роль у рецепції римського права, яка сприяла формуванню права «Нової Європи», бо тільки глоси через практичну судову діяльність почали набувати сили закону¹.
Пізніше (у другій половині XII ст.) глосаторів змінили коментатори (постглосатори), які коментували вже не Юстиніанівське законодавство, а глоси своїх попередників. їх метою було пристосування окремих положень, що містили глоси, до умов і потреб свого часу. Вважається, що постглосатори разом із глосаторами виробили ті визначення, якими почали користуватися в XII ст. і користуються дотепер.
II етст — формування права «нової Європи», яке відбувалося запозиченням положень римського приватного права. Це особливо яскраво виявилося у законодавстві Середньовічної Німеччини.
Після розпаду імперії Карла Великого Leges Romanae втратили свою силу. Протягом Х-ХІІ ст. у Німеччині застосовувався принцип територіальних прав, що втілилося у таких збірниках права, як Саксонське зерцало і Швабське зерцало, які мали силу закону. Утім, існували і закони окремих міст, які мали велике значення, зокрема у Ганзейському союзі. Ці закони були архаїчними і не враховували змін, що відбувалися в суспільстві. Для того щоб утворити загальне національне право саме на цьому етапі, в Німеччині почало разом із місцевим застосовуватися римське та канонічне право, яке сприймалося практикою^[XX] ^{^[XXI]. Шляхами запровадження цього вважають трансформацію судів та надання університетам фактичного права «офіційних консультацій»^[XXII]. Подібні процеси відбувалися і в інших країнах Західної Європи, зокрема у Франції, де починаючи з другої половини XV ст. виникають збірники звичаєвого права (coutumes), на створення яких суттєво впливає римське право. При цьому навіть там, де діяло звичаєве право, і римське право не мало значення писаного права, його положення, особливо ті, що стосувалися зобов’язань, договорів, використовувалися судами як ratio scripta (писаний розум).
ІІІетст — кодифікація законодавства Франції та Німеччини у XIX ст. Поштовхом до проведення кодифікації законодавства у цих країнах,
по-перше, стала Велика французька революція 1789 р., а по-друге, ті зміни, що відбулися в економічній сфері. Результатом кодифікацій стало прийняття у Франції Торгового кодексу (1807 р.), Цивільного кодексу (Кодекс Наполеона) (1803-1804 рр.), чим було запроваджено єдність у галузі торговельного та цивільного права Франції¹; у Німеччині — Загального вексельного статуту (1848 р.), Загального торгового уложення (1861 р.), Німецького цивільного кодексу (1900 р.), чим була запроваджена єдність у сфері вексельного, торговельного та цивільного права Німеччини^[XXIII] ^{^[XXIV].}
Якщо коротко охарактеризувати головні з указаних джерел, то слід зауважити на такому.
Система розташування правового матеріалу в Кодексі Наполеона запозичена з Інституцій Юстиніана, а тому в її основі лежить відома римському праву юридична тріада: особи (personae), речі (res), позови (actiones), відповідно до яких і здійснюється систематизація цивільно-правових норм за розділами Цивільного кодексу. Що стосується Німецького цивільного кодексу, який деякими з німецьких романістів називався «класичною будівлею з готичними деталями», то він побудований за пандектною системою розміщення приватноправових норм. Назва вказаної системи пов'язана не з Пандектами Юстиніана, а із системою, яка була висунута німецькими юристами у XVI ст. і складалася із Загального розділу і чотирьох спеціальних— Речове право, Зобов’язальне право, Сімейне право. Спадкове право. Загальний розділ містить правила, які застосовуються до всіх спеціальних розділів: особи, об'єкти тощо. Вважається, що перевагою цієї системи є те, що наявність загального розділу (частини) звільняла від повторів спеціальні розділи^[XXV]. Зазначений етап рецепції становив основу для створення різних правових сімей, зокрема романської, до якої належала Франція, і германської, до якої належить Німеччина. Підгрунтям романської родини є ідеї природного права, складовими — положення римського та місцевого звичаєвого права. Джерелами права є кодифіковані акти, зокрема кодекси,
які побудовані за інституційною основою, що було характерним саме для римського права. Особливістю германської родини є зовсім інший підхід до структури цивільного права — пандектної, а також поява абстрактних формулювань, нових правових категорій тощо.
Новітня рецепція — це вдосконалення національно-правових систем і створення нового права Європи (кінець XX — початок XXI ст.). Безумовно, Кодекс Наполеона та Німецьке цивільне уложення не діяли б за сучасних умов, якби вони за необхідних випадків не змінювались, не доповнювались, тобто не вдосконалювались відповідно до умов суспільно-економічного ладу країн. Хотілось би, щоб долю вказаних законів, прийняття яких пришилося на початок XIX та XX століть, успадкував Цивільний кодекс України, прийняття якого збігається із початком XXI століття.
Суттєві перетворення у соціально-політичній та економічній цари- нах суспільного буття України, що відбулися після проголошення її незалежності та прийняття нової Конституції, обумовили принципові зміни у цивільно-правовій сфері й викликали необхідність закріплення нових засад правового регулювання відносин за участю фізичних та юридичних осіб на основі загальновизнаних у світі засад приватного права: неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом; свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності й розумності. Це принципово важливо, бо приватне (цивільне) право становить основу, є стрижнем правопорядку, що грунтується на ринковій організації суспільства.
Новий ЦК має традиційну для України пандектну систему і складається із 6 книг: кн. 1 — Загальні положення; кн. 2 — Особисті немайнові і майнові права фізичної особи; кн. З — Право власності та інші речові права; кн. 4 — Право інтелектуальної власності; кн. 5 — Зобов’язальне право; кн. 6 — Спадкове право^[XXVI] ^{^[XXVII].}
Римське право — найважливіше і найяскравіше явище серед прав усіх часів. Воно значно вплинуло на розвиток цивільного права багатьох країн світу, а також на формування і розвиток правових систем у країнах Європи, зокрема романо-германської системи права.}}

<< | >>

↑

Источник: В. І. Борисова, Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін.. Основи римського приватного права: Підручник / В. І. Борисова, 0-75 Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової. — X.: Право,2008. — 224 с.. 2008

Еще по теме § 2. Роль римського приватного права у виникненні й розвитку правових систем у країнах Європи: