§ 2. Значення принципів цивільного судочинства
Проблематика значення принципів цивільного судочинства як явища правової реальності посідає важливе місце в межах вивчення те- оретико-правових аспектів принципів цивільного судочинства та їх системи.
У сучасних умовах розвитку судової системи її дослідження набуває особливої актуальності з огляду на поточні процеси вдосконалення цивільного судочинства в Україні, вироблення нових шляхів підвищення його якісного рівня та винайдення ефективних механізмів реалізації принципів у практиці цивільного судочинства.Усі галузі права мають свої власні, властиві лише одній конкретній галузі предмет регулювання та метод, за допомогою якого воно здійснюється. Ураховуючи це, галузеві принципи, з одного боку, в процесі застосування підкорюються загальному напряму розвитку правової системи, а з іншого, - мають власні, властиві лише певній галузі права особливості. Особливої актуальності це питання набуває в умовах подальшого реформування цивільного процесуального законодавства України.
На підставі аналізу доктринального розуміння принципів права та судочинства в дослідженнях учених-теоретиків, зокрема процесуалістів, можемо говорити про те, що сьогодні в юридичній науці склався досить традиційний підхід до розуміння значення принципів цивільного судочинства (який поділяють і автори цього дослідження) - вони виокремлюються на підставі визначення їх функціонального призначення. У теорії права доведено, що функції розкривають призначення права - регулювання суспільних відносин, але їх сутність і методологічна значущість полягають у впливі на суспільні відносини в певних напрямах. Так, Н. М. Оніщенко вказує, що, синтезуючи погляди вчених, «під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або його напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те, й інше разом»[24].
Слушною є думка А. М. Колодія, який зауважує, що принципи права є критерієм оцінювання права та методологічним підґрунтям удосконалення, тому що саме на засадах принципів оцінюють рівень та ефективність реалізації права, його пізнають і поліпшують[25].
Система принципів ґрунтується на їх стійкому зв'язку між собою. Реалізуючи ту чи іншу правову норму, необхідно враховувати всі принципи права[26]. Таке розуміння значення цих принципів більшою мірою є придатним і для розуміння функціонального призначення принципів цивільного судочинства, яке виявляється в правотворчій та в правозастосовній діяльності.У правотворчій діяльності принципи цивільного судочинства впливають на зміст норм, що регулюють цивільне судочинство, сприяють систематизації цивільного процесуального законодавства, виявленню і виключенню з нього норм, що дисонують із системою цивільного процесуального права.
Принципи цивільного судочинства є орієнтиром у правотворчій діяльності та зумовлюють перспективи її напряму у сфері цивільного судочинства. Принципи цивільного процесуального права є орієнтиром у правотворчій діяльності, що дає змогу вдосконалювати цивільне процесуальне законодавство, оскільки вся система права й окремі його норми мають відповідати певним принципам. Законодавець мусить чітко уявляти центральне місце принципів цивільного судочинства в системі права, первинність норм, які закріплюють принципи цивільного судочинства та системоутворювальний характер цих принципів, які в подальшому системно впливають на функціонування цивільного судочинства й закріплюють конкретні вимоги до нього, які можуть стосуватися його форми, змісту, діяльності суб'єктів цивільного судочинства тощо.
Принципи цивільного процесуального права забезпечують контроль над цивільним процесуальним законодавством та унеможливлюють регулювання ним цивільних процесуальних відносин, коли це суперечить основним цінностям, що становлять зміст принципів. Норми цивільного процесуального законодавства не мають суперечити принципам цивільного судочинства.
Законодавчий орган країни повинен суворо дотримуватися такого підходу у правотворчій діяльності під час внесення відповідних змін і доповнень у процесуальне законодавство з метою його вдосконалення.
Принципи цивільного судочинства є орієнтиром у правотворчій діяльності, вони дають змогу вдосконалювати законодавство, оскільки вся система права й окремі його норми мають відповідати певним принципам. Зазначеного правила у правотворчій діяльності законодавця слід неухильно дотримуватися під час внесення відповідних змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів під час удосконалення процесуального законодавства. Значення принципів цивільного судочинства пов'язується з їх статусом загальнообов'язковості та з їх поширенням, зокрема на законотворчість. Внесені в цивільно-процесуальний закон зміни і доповнення не мають суперечити вимогами принципів цивільного судочинства.Усе ж основні проблеми застосування принципів цивільного судочинства виникають у сферіправозастосування. Практичний аспект реалізації принципів цивільного судочинства має важливе значення. Н. М. Оніщенко справедливо наголошує на тому, що принцип - це завжди вихідна засада, проте за змістом принципи поділяються на норми, що відображають нормативний характер принципів права, та соціальні відносини, які відображають їх правозастосовний зміст[27], тобто практичний характер реалізації в конкретних правовідносинах щодо конкретних життєвих ситуацій та щодо конкретних суб'єктів права.
Однією з актуальних правих проблем завжди була наявність прогалин у законодавстві, оскільки, попри всі зусилля законодавця, повністю подолати прогалини у праві неможливо через подальший розвиток суспільства, а також зміну обставин і принципів застосування чинних норм. Позитивне регулювання не завжди встигає за змінами суспільних відносин, через що і виникають прогалини в цивільно- процесуальному праві.
Неврегульованість суспільних відносин іноді відкриває можливості для свавільного застосування закону, що може спричиняти порушення прав, свобод та інтересів людини. Досить часто судді у своїй професійній діяльності стикаються зі складнощами в процесі правозастосування, зумовленими суперечностями закону, неврегульованістю (недостатньою урегульованістю) низки питань, абстрактним характером нормативних положень, нечіткістю їх формулювань чи іншими об'єктивними та суб'єктивними факторами[28].
Сприяння подолання прогалин у цивільному процесуальному законодавстві.
Найбільш відомий і мало не єдиний випадок прямої дії принципів цивільного процесуального права, що згадується у науковій літературі, - це аналогія в праві. Необхідність застосування аналогії у праві виникає лише в разі виявлення прогалини у праві. Прогалина в праві - це відсутність конкретних норм, що регулюють спірну правовідносину. Аналогія права - це вирішення справи (в ситуації правової прогалини) на основі принципів права.Попри наявність наукових досліджень проблеми реалізації принципів цивільного процесу у правозастосуванні та аналогії в праві, частка з них так і не знайшла свого вирішення. Зокрема, все ще залишається невирішеною проблема самої можливості застосування аналогії в цивільному судочинстві. Невирішеною є проблема необхідності закріплення на законодавчому рівні порядку застосування судом аналогії під час вирішення конкретних цивільних справ. Судова практика застосування аналогії свідчить про неоднозначне розуміння механізму реалізації аналогії, що обумовлено недосконалістю її законодавчої регламентації.
Можливість застосування аналогії права закріплено у ч. 9 ст. 10 ЦПК України, аналіз якої дає змогу сформулювати таку послідовність дій суду під час застосування аналогії права з використанням норм-принципів. По-перше, суд повинен виявити прогалину в цивільному процесуальному праві. По-друге, він має констатувати неможливість застосування аналогії закону (застосування схожих за змістом відносин). По-третє, суду треба вибрати конкретну норму-принцип, що підлягає застосуванню до спірних відносин. Указаним положенням закріплено існування саме матеріально-правової аналогії, адже сама назва ст. 10 ЦПК України вказує на законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи.
Проте, попри відсутність законодавчого втілення процесуальної аналогії в чинному ЦПК України, в судовій практиці трапляються непоодинокі випадки її безпосереднього застосування під час розгляду справ у судах.
Ілюстрацією застосування вже аналогії права можна визнати такий судовий приклад.
У Мурованокуриловецькому районному суді Вінницької області розглядалася справа про розірвання шлюбу. Під час її розгляду суд за клопотанням відповідача надав подружжю строк для примирення - чотири місяці - й одночасно зупинив провадження у справі. Проте до спливу вказаного строку позивачка подала до суду заяву про відновлення провадження у справі й розгляду справи по суті, оскільки відповідач не вживав жодних заходів для примирення, а навпаки, ображав та принижував її, у зв'язку з чим вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів.Незважаючи на те, що у ЦПК України не передбачено можливість перегляду тим самим судом своєї ухвали про призначення строку для примирення, як і немає норми, яка б дозволяла позивачеві наполягати на розгляді справи до закінчення строку, наданого для примирення, у разі істотної зміни обставини, суд відновив розгляд справи до закінчення вказаного строку, зважаючи на протиправну поведінку відповідача стосовно позивача. У мотивувальній частині ухвали суд зазначив, що аналогія права та аналогія закону, про які йдеться у ст. 8 ЦПК України (2004 р.), стосується прогалин не лише у матеріальному, а й у процесуальному законодавстві. При цьому суд до неврегульованих відносин прямо застосував норму ст. 8 Конституції України, в якій проголошено принцип верховенства права[29].
Попри відсутність законодавчого закріплення процесуальної аналогії в чинному ЦПК України, навіть фрагментарний аналіз судової практики свідчить про те, що прогалини процесуального законодавства змушують суди вимушено вдаватися до використання процесуальної аналогії під час розгляду та вирішення цивільних справ.
Відповідно, зазначене дає змогу зробити висновок, що принципи цивільного судочинства як найбільш загальні норми регулюють усі цивільно-процесуальні відносини - як прямо передбачені в законодавстві, так і не передбачені в ньому. Отже, вважаємо, що аналогія права як реалізація правозастосовного потенціалу принципів цивільного процесуального права має знайти своє нормативне закріплення у сучасному цивільному процесуальному законодавстві.
Нехтування судами та іншими правозастосовними органами методичними рекомендаціями застосування аналогії права, виробленими наукою, призводить до винесення необгрунтованих рішень, чим ігнорується правозастосовний потенціал принципів права, а самі принципи втрачають можливість їх прямого застосування, оскільки судова та інші юридичні практики покликані збагачувати емпіричним матеріалом галузь права, ставати джерелом нових законодавчих норм або причиною зміни чинних.Створення умов для забезпечення однакового розуміння і застосування судової практики. Необхідність подальшого реформування судової системи України та здійснення якісного переходу на вищий рівень ефективності правосуддя потребують нових підходів до забезпечення справедливого судочинства. Одним із важливих напрямів удосконалення судочинства в Україні є забезпечення єдності судової практики. Єдність судової практики - це реалізація принципу правової визначеності й одна з головних цінностей правової системи. Тому для України забезпечення єдності судової практики - завдання дуже важливе з погляду додержання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однакова, стабільна судова практика гарантує стабільність правопорядку загалом, відповідає принципу рівності всіх перед законом і судом, позитивно впливає на поведінку учасників правовідносин, сприяє формуванню довіри суспільства до суддів і судової влади та мінімізує прояви корупційної складової в судовій системі. Забезпечення єдності судової практики - завдання найвищої судової установи кожної держави. Про це свідчить позитивний європейський досвід, і це підтверджує стала практика ЄСПЛ.