§ 3. Евристична множина (склад) принципів цивільного судочинства та їх класифікація

Питання про евристичну множину (склад) принципів цивільного процесуального права породило й породжує палкі дискусії серед тео­ретиків і практиків. Термін «склад» уживається для позначення переліку, набору предметів та явищ.

До ухвалення ЦПК України (2004 р.) кількісний склад принципів ци­вільного судочинства чітко не був передбачений у нормативному по­рядку, що породжувало численні дискусії в науці цивільного процесуа­льного права. Нині законодавець підходить до питання про визначення кількісного складу принципів цивільного судочинства більш чітко. Слід зазначити, що у сфері цивільного судочинства виявляють свою дію принципи, закріплені в Конституції України, законодавстві про судо­устрій і ЦПК України. Як зазначає В. В. Комаров, незважаючи на те, що принципи закріплюються в різних нормативних актах, вони мають одна­ковий предмет правового регулювання і належать до складу принципів цивільного процесуального права^[31].

Так, у Конституції України містяться базові норми судочинства як єдині підстави правосудної діяльності всіх органів судової влади: поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу й судову (ст. 6), верховенство права (ст. 8), право на судовий захист (ст. 55), неприпусти­мість примусу свідчити проти себе або своїх близьких родичів (ст. 63), здійснення правосуддя лише судом (ст. 124) тощо^[32].

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» називає принципами судочинства такі, як здійснення правосуддя в Україні виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (ст. 5), не­залежність судів (ст. 6), право на справедливий суд (ст. 7), право на по­вноважний суд (ст. 8), рівність перед законом і судом (ст.

Так, у ч. 3 ст. 2 ЦПК України закріплено загальні принципи право­суддя та принципи, специфічні для цивільного судочинства:

1) верховенство права;

2) повага до честі та гідності, рівність усіх учасників судового про­цесу перед законом і судом;

3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

4) змагальність сторін;

5) диспозитивність;

6) пропорційність;

7) обов'язковість судового рішення;

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;

9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, установлених законом;

10) розумність строків розгляду справи судом;

11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;

12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухва­лено судове рішення.

Закріплену законодавцем систему принципів цивільного судочинства відокремленою статтею слід визнати прогресивною формою її вираження.

Як доречно зазначив В. В. Комаров, зміст вищезазначених норма­тивних актів свідчить про те, що принципи цивільного процесуального права в них або дублюються, або є певні редакційні відмінності в їх най­менуванні. Крім того, слід зазначити, що є і розходження у формі юри­дичного закріплення принципів у текстах законів. Ці неузгодженості пе­реважно мають юридико-технічний характер^[34]. Щодо складу принципів цивільного судочинства в науці цивільного процесуального права теж існують різні погляди.

Низка вчених класифікує принципи за джерелами закріплення, відповідно виділяють конституційні принципи цивільного процесуаль­ного права та принципи, закріплені галузевим законодавством. Так, О. В. Рожнов до конституційних принципів відносить здійснення право­суддя лише судом, рівність громадян перед законом і судом, поєднання колегіального й одноособового складу суду під час розгляду справи, принцип незалежності суддів і підпорядкування їх лише закону, глас­ність судового розгляду і принцип національної мови судочинства. До галузевих принципів цивільного процесуального права належать прин­цип об'єктивної істини, диспозитивності, змагальності та процесуальної рівноправності сторін, принцип усності й безпосередності, а також принцип оперативності розгляду та вирішення цивільних справ^[35]. Проте практичне значення такої класифікації здається досить сумнівним, оскі­льки роль принципів не залежить від джерела їх закріплення: прин­ципи, закріплені як Конституцією, так і галузевим законодавством, ма­ють однаково важливе значення в нормотворчій діяльності, правозасто- суванні та формуванні уявлення про галузь права в цілому. Така класи­фікація, фактично виділяючи особливе значення конституційних прин­ципів, применшує значення всіх інших принципів. Крім того, така систе­матизація принципів цивільного судочинства є спірною, оскільки не до­сить чітко відображає зв'язки між принципами та не акцентує увагу на самостійності кожного принципу.

Значно важливішим у практичному плані уявляється поділ принци­пів за сферою поширення. Цей класифікаційний критерій породжує чи не найбільші суперечки серед науковців. Система принципів права по­діляється на групи залежно від того, на яку сферу суспільних відносин вони поширюються: це загальноправові принципи, що розповсюджу­ють свою дію на право в цілому та характеризують особливості його змі­сту; міжгалузеві, що виражають зміст певних груп галузей; галузеві принципи, які характеризують зміст певних галузей, і принципи правових інститутів^[36]. Погоджуючись із самою можливістю такого під­ходу, вважаємо за потрібне розглянути питання про можливість виді­лення окремих принципів правових інститутів (окремих груп норм). У науці цивільного процесуального права існує думка, відповідно до якої групи принципів окремих правових інститутів або стадій процесу існу­вати не може, оскільки нівелюється єдність системи принципів цивіль­ного процесуального права. Цю систему принципів, на думку прихиль­ників цього погляду, складають основоположні керівні засади, що хара­ктеризуються однаковим ступенем загальності та взаємозв'язку. Прин­ципи цивільного процесуального права поширюють свою дію на всю га­лузь права, складовою якої саме і є процесуальні інститути та норми^[37]. Більш обґрунтованою видається остання думка, оскільки, дійсно, інсти­тут є частиною галузі права, і виділяти для нього окремі принципи немає підстав. Інакше кажучи, не можна виділити принципи окремих інститу­тів, не характерні для галузі права в цілому.

Традиційний поділ принципів за сферою поширення або дією в си­стемі права на три групи - загальноправові, міжгалузеві та галузеві - ви­дається недостатньо обґрунтованим. У науці найбільш поширеним є таке групування принципів цивільного процесуального права: загально- правові принципи, тобто характерні для всіх без винятку галузей права, зокрема цивільного процесу (демократизм, гуманізм, законність); між­галузеві, характерні для декількох «споріднених» галузей права (прин­ципи здійснення правосуддя лише судом, рівності громадян перед за­коном і судом, поєднання колегіальності й одноособовості в розгляді справ, незалежності суддів і підкорення їх лише законові, національної мови судочинства, гласності судового розгляду, об'єктивної істини тощо) та галузеві, тобто характерні лише для цивільного процесу (прин­ципи диспозитивності, змагальності та процесуальної рівності сторін).

Дослідник багатьох проблем кримінально-процесуального права В. М. Тертишник стверджує, що «аналіз співвідношення загальноправо- вих, міжгалузевих та галузевих принципів показує, що в юридичній літе­ратурі частка галузевих принципів у цілісній системі є дуже малою, що, у свою чергу, унеможливлює подальший науковий пошук»^[38]. Урахову­ючи викладене вище, стосовно цивільного процесуального права, ду­мається, можна стверджувати більш категорично: принципи, які можна віднести до «галузевої» групи, відсутні взагалі. Принципи цивільного процесуального права здебільшого мають міжгалузевий характер, оскі­льки виявляють свою дію і в інших суміжних галузях правового регулю­вання - судоустрої, кримінальному, господарському та адміністративному судочинстві.

Серед науковців є противники класифікації принципів цивільного процесуального права за сферою поширення. Так, А. А. Власов переко­наний, що поділ принципів слід здійснювати виключно за процесуаль­ними ознаками, а класифікація їх, зокрема з поділом на загальнопра- вові, міжгалузеві й власне цивільні процесуальні, є недоцільною, оскі­льки виходить за межі цивільного процесу^[39].

У науці цивільного процесуального права розповсюдженою є кла­сифікація принципів цивільного процесу за об'єктом регулювання, відповідно до якої принципи цивільного процесуального права розби­ваються на дві великі групи: організаційно-функціональні принципи, які є водночас принципами організації правосуддя (судоустрою) і функціо­нальними, а також принципи, що визначають процесуальну діяльність суду і учасників процесу (функціональні)^[40]. До організаційно- функціональних принципів належать здійснення правосуддя лише су­дами, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, рівність грома­дян перед законом і судом, гласність судового розгляду тощо. До фун­кціональних принципів належать законність, диспозитивність, змагаль­ність, процесуальна рівність сторін, усність, безпосередність тощо^[41]. Пе­рша група принципів регулює організацію правосуддя і впливає на по­рядок його реалізації. Друга група принципів регулює насамперед поря­док здійснення правосуддя, тобто визначає процесуальну діяльність суду й учасників цивільного судочинства. По суті, у цьому разі йдеться про класифікацію принципів на підставі об'єкта правового регулювання принципів як специфічних правових приписів^[42].

Зазначаючи значення такої класифікації, можна погодитись із дум­кою В. В. Комарова, який зазначив, що науково-практичне значення ма­ють систематизація, тлумачення і застосування норм-принципів за пра­вилами, передбаченими для систематизації нормативних актів, у яких фіксуються ці норми та безпосередній предмет правового регулювання. І тому, так би мовити, двоєдиний підхід, який поєднує характеристику принципів цивільного процесуального права контекстуально з нормати­вним актом, в якому той чи інший принцип закріплено, та предметом регулювання - порядком організації та здійснення цивільного судочин­ства, є більш доцільним. Він синтетично відбивається у характеристиці принципів цивільного процесуального права - організаційно-функціо­нальних та функціональних^[43]. Оцінюючи таку класифікацію, також мо­жна зауважити, що вона має сумнівне юридичне (практичне) значення та не є комплексною для встановлення насамперед саме системи прин­ципів цивільного судочинства. Запропонована класифікація виходить за межі цивільного процесуального права, оскільки розглядає відносини, пов'язані з організацією судових органів.

Стислий аналіз зазначених класифікацій принципів цивільного су­дочинства є важливим, бо вони відіграють важливу роль у пізнанні дер­жавно-правових явищ, оскільки є найважливішим засобом теоретич­ного відтворення об'єкта дослідження. Водночас сучасний стан наукового пізнання різновидів принципів судочинства має дискусійний характер і не завжди відображає поточний стан практики здійснення су­дочинства.

Уявляється, що перспективною як із погляду науки цивільного про­цесуального права, так і з практичної погляду є класифікація принципів цивільного судочинства, запропонована В. Ю. Мамницьким. Учений пропонує поділяти принципи на ті, які випливають із природи судової влади, й ті, які походять із форми здійснення судової влади, тобто функціональні. До перших належать принцип незалежності суддів і пі­дкорення їх лише закону, здійснення правосуддя лише судом, рівності громадян перед законом і судом, доступність судового захисту, закон­ність і змагальність. До функціональних належать диспозитивність і про­цесуальна рівноправність^[44]. Дещо співзвучною є думка В. В. Комарова, який доходить висновку, що систему принципів цивільного процесуаль­ного права становлять загальновизнані принципи й норми міжнарод­ного права та принципи, закріплені у національному законодавстві. Загальновизнані норми й принципи як принципи цивільного процесуа­льного права, на відміну від принципів, визначених національним циві­льним процесуальним законодавством, відбивають засадничі поло­ження природного права у публічних і приватних відносинах, зокрема у сфері правосуддя у цивільних справах.

Загальновизнані норми і принципи міжнародного права як фунда­ментальні, вихідні, основоположні норми природного права визнача­ють глибинні, сутнісні модуси правового регулювання цивільних проце­суальних відносин під час здійснення правосуддя у цивільних справах. Ці принципи є загальними принципами права і за своєю природою ви­ступають як форма природного права. Принципи цивільного процесуа­льного права, визначені національним процесуальним законодавст­вом, є основоположними в аспекті механізму правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, зокрема визначають систему юридичних і процесуальних засобів правового регулювання процесуа­льних правовідносин, тобто догму права^[45].

В юридичній літературі зазначається, що національні процесуальні законодавства різних держав є досить різними, але все ж таки можна визначити незмінні компоненти судового процесу, які поряд із предметом захисту характеризують правосудні засади судової діяльно­сті та судової форми захисту^[46].

Перспективним для подальших наукових досліджень є поділ принци­пів на основоположні (фундаментальні) принципи цивільного судочинс­тва та «інші» принципи цивільного судочинства. Як зазначають К. Ван Реє (C. H. (Remko) van Rhee) та Р. Веркерк (R. Verkerk), основоположні (фун­даментальні) принципи цивільного судочинства слід розглядати як певні міжнародно-правові стандарти, які випливають із самої природи судової влади (незалежності суддів і підкорення їх лише законові, гласності тощо). Якщо порушуються основоположні (фундаментальні) принципи цивільного судочинства, то неможливо говорити взагалі про справед­ливе правосуддя. «Інші» принципи цивільного судочинства (поєднання колегіальності та одноособовості під час розгляду цивільних справ, на­ціональна мова судочинства тощо) не є фундаментальними, а їх закріп­лення досить часто залежить від національних традицій, фінансових мо­жливостей держави тощо. Якщо вони ігноруються, справедливість судо­вого розгляду порушується, але не в такому ступені, як у разі порушення фундаментальних принципів^[47]. Вважаємо, що сам підхід, який виділяє дві підсистеми принципів цивільного судочинства, є перспективним для розвитку доктрини принципів цивільного судочинства.

Як слушно зазначає В. В. Комаров, можна апріорі стверджувати, що в цілому дві групи принципів цивільного процесуального права в кон­тексті лібертарного підходу мають співвідноситися як загальне та специфічне. Втім, принципи цивільного процесуального права, закріп­лені в національному законодавстві, можуть у змістовно-регулятивному значенні й не збігатися, виходячи зі специфіки, національної самобутно­сті та традицій правового регулювання у цій сфері. Такий стан справ, на перший погляд, призводить до асинхронності загальних принципів між­народного права та принципів, закріплених у національних правових системах. Разом із тим така асинхронність (умовна асинхронність) не призводить до їх абсолютного протистояння. На погляд ученого, саме ця асинхронність є наслідком і відбиттям глибокої закономірності про­цесуального регулювання - розуміння концептуальної єдності у право- застосовній діяльності судів закону та права, обов'язку суду застосовувати закон за правом та справедливо з погляду достатності процесуальних гарантій розгляду судових справ^[48].

Вважаємо, що найбільш актуальною як для теорії, так і для прак­тики може бути класифікація принципів цивільного судочинства, що ви­окремлює такі дві групи:

1) основоположні принципи цивільного судочинства;

2) принципи цивільного судочинства України, які підкреслюють особливості правосуддя в цивільних справах.

1. Основоположні принципи цивільного судочинства. Принципи цієї підсистеми принципів цивільного судочинства («основоположні») є загальноправовими, характерними для права в цілому, але, безумовно, мають певні особливості прояву в цивільному судочинстві.

Особливе місце в системі принципів цивільного судочинства посі­дають загальновизнані принципи і норми міжнародного права, які, ви­ходячи з їх специфіки, можна виокремити в окрему підсистему.

Отже, критеріями віднесення певних загальновизнаних принципів і норм міжнародного права до основоположних принципів цивільного судочинства можуть слугувати такі:

- основоположні загальновизнані принципи і норми міжнародного права безпосередньо випливають з Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини;

- основоположні загальновизнані принципи і норми міжнародного права безпосередньо використовуються під час застосування і тлума­чення Європейської конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Інакше кажучи, основоположні ідеї як основоположні принципи цивільного судочинства відображаються і в конституційних нормах, і в нормах міжнародних, вони лежать у підґрунті національного цивіль­ного процесуального закону, визначають його розвиток і слугують оріє­нтирами для його вдосконалення. До основоположних принципів циві­льного судочинства можна віднести такі:

- принцип верховенства прав людини;

- принцип права на суд;

- принцип верховенства права;

- принцип правової визначеності;

- принцип пропорційності.

2. Принципи цивільного судочинства України, які підкреслюють особливості правосуддя в цивільних справах. Визначаючи особливості системи судоустрою та судочинства в кожній країні, ми підкреслюємо зв'язок права і держави, втілення державної волі в кожному елементі системи права, зокрема й у системі принципів судочинства. Існує тісний зв'язок політики і права. Є підстави виділяти такі принципи цивільного судочинства України, які підкреслюють особливості правосуддя в циві­льних справах (які також можна виокремити як окрему підсистему сис­теми принципів цивільного судочинства):

- принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону під час відправлення правосуддя в цивільних справах;

- принцип поєднання одноособового і колегіального розгляду ци­вільних справ;

- принцип державної мови судочинства;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- принцип диспозитивності;

- принцип змагальності;

- принцип процесуальної рівноправності сторін;

- принцип трьохінстанційності та забезпечення апеляційного та ка­саційного оскарження судового рішення;

- принцип поєднання письмової та усної форми судочинства;

- принцип безпосередності;

- принцип обов'язковості судових рішень.

Формулюючи своє ставлення до тієї чи іншої класифікації, слід по­годитись із думкою В. В. Комарова, який зауважив, що сама по собі кла­сифікація має відносно самостійне значення, і різні види класифікацій мають право на існування лише в певному прикладному значенні^[49]. Вва­жаємо, що доцільною є така класифікація принципів цивільного судо­чинства, яка б мала не лише теоретичне, а й практичне спрямування, тобто надавала б змогу її практичного застосування.