§ 1. Принципи цивільного судочинства як цивільно-процесуальна категорія: поняття і ознаки

Цивільне процесуальне право України є однією з галузей права, які у своїй сукупності становлять систему національного права. Цій галузі властиві як загальні риси, властиві праву взагалі, так і специфічні, харак­терні лише для цивільного процесуального права.

Складно дати якесь однозначне і вичерпне визначення поняття принципів цивільного процесуального права, оскільки в юридичній лі­тературі дотепер не досягнуто єдності думок з таких питань, як визна­чення поняття принципів права взагалі та принципи цивільного судо­чинства. Однозначне розуміння точного юридичного змісту й наукового визначення принципів являє собою необхідну умову розвитку юридич­них наук.

Щодо визначення поняття принципу в науці цивільного проце­суального права маємо констатувати відсутність єдності думки вчених- процесуалістів щодо такого питання, як визначення поняття принципів цивільного процесуального права. Ураховуючи актуальність проблеми, не дивно, що питання принципів цивільного процесуального права ко­ристується незмінною популярністю в науковому світі.

Аналіз наявних у науці цивільного процесуального права положень щодо визначення поняття принципів, дає змогу зробити висновок про наявність двох підходів (концепцій) до тлумачення поняття принци­пів цивільного процесуального права. Найбільш поширеним є позити­вістський підхід до розуміння принципів цивільного судочинства як правової категорії, що має імперативний характер з погляду регулюва­льного впливу на цивільні процесуальні правовідносини. Позитивістсь­кий підхід до розуміння принципів судочинства розкриває їх як ком­плекс основних ідей, що відображають закономірності та зв'язки розви­тку суспільних відносин, є нормативно закріпленими в позитивному праві й відображають сутність і соціальне призначення судової системи держави.

Так, В. І. Тертишніков розуміє під принципами цивільного процесу­ального права ідеї, уявлення про суд і правосуддя, закріплені у проце­суальному законодавстві, у результаті чого стали його основними поло­женнями, якісними особливостями, які визначають характер цивільного процесуального права, порядок його застосування і напрями подаль­шого розвитку^[12]. Схоже визначення поняття принципів цивільного про­цесуального права подають і інші автори. Немає потреби наводити всі визначення поняття принципу, висловлені в юридичній літературі цією групою учених.

Принципи як основні нормативні положення визначають структуру й істотні риси цивільного процесуального права, в цілому охоплюють усі правові інститути та вказують на методи досягнення мети правового ре­гулювання суспільних відносин, характер і зміст діяльності суб'єктів ци­вільних процесуальних правовідносин. Жоден із принципів неможливо виразити поза нормою права - інакше вони будуть ідеями, поглядами, але не принципами галузі права. Такий підхід знайшов широке відобра­ження в юридичній літературі.

Правильне визначення поняття принципів цивільного процесуаль­ного права має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Про­блема їх наукового визначення, а також питання побудови системи принципів, їх поділу на види, характеристики окремо взятих принципів і груп принципів є актуальною. Розглядаючи низку теоретичних питань принципів цивільного судочинства, слід підкреслити необхідність вио­кремлення саме практичної їх складової. Принципи цивільного судо­чинства мають посісти належне місце в механізмі правового регулю­вання, що обумовлюється саме практичними потребами. Необхідно ви­окремити й показати саме значний практичний потенціал принципів ци­вільного судочинства під час розгляду конкретних цивільних справ.

Як слушно зазначає В. В. Комаров, від відповідного визначення принципів залежить і розуміння функцій принципів процесуального права. Якщо в разі їх розуміння як імперативних начал правового регу­лювання можна стверджувати, що вони мають регулювальну функцію та посідають певне місце у структурі процесуального права, то в другому випадку очевидним є те, що принципи мають лише, так би мовити, ін- терпретаційне значення доктринального характеру для тлумачення норм цивільного процесуального права, і не є реальним інструментом у механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовід­носин^[13].

Слід зазначити, що українська процесуальна наука формувалась в інших умовах праворозуміння та розвитку суспільства. Теорія принципів цивільного процесуального права успадкувала дві різні наукові тради­ції, які тяжіють до різних правових культур - нормативної та природно- правової.

Оскільки за своєю сутністю принципи цивільного судочинства є яви­щем складним і багатоаспектним, його доктринальне розуміння в межах певної правової культури ґрунтується на тому або іншому аспекті (аспектах) вказаного явища, взятих за основу для формулювання відповідного визна­чення. Більш того, визначення поняття принципу, зроблене в межах пев­ного типу праворозуміння, буде правильним і відповідатиме його основ­ним підходам.

Разом із тим, як слушно зауважив В. В. Комаров, різниця у теорети­чних підходах, як виявляється, по суті відтворює діалектичне співвідно­шення права і закону в межах сучасного праворозуміння. Тобто конце­пти нормативізму та природного права не можуть взаємно виключати одне одного. Якщо розуміння принципів цивільного процесуального права в аспекті догми права і догматичної юриспруденції має цілком пе­вний формат їх законодавчого закріплення безпосередньо або опосе­редковано, то принципи цивільного процесуального права в контексті природного права є похідними визначально від природних прав лю­дини і, по суті, відбивають глибшу субстанціальну сутність цивільного процесу в аспекті верховенства права та права людини на ефективне су­дочинство^[15]. Безумовно, кожен з підходів у праворозумінні має свої пе­реваги та недоліки. Тому ми виходимо з необхідності віднайдення су­часного праворозуміння, яке б втілювало в собі насамперед переваги обох класичних типів (концепцій) праворозуміння.

У сучасній юридичній літературі наголошується на перевагах лібе- ртарной теорії права, положення якої виходять з розрізнення права і закону, при цьому під правом розуміється не позитивне право і не мо­рально-етичні цінності, а міра свободи, реалізована за допомогою принципу формальної рівності.

Як влучно зауважив С. П. Рабінович, актуальними проблемами віт­чизняного правознавства стають з'ясування зв'язків природного типу праворозуміння з державно-юридичною практикою, виявлення у ній специфічних способів і форм вираження юснатуралізму, а також ви­вчення тих механізмів, за посередництвом яких природно-правовим ідеям і принципам надається реальне правотворче та правоперетворю- вальне значення. Останнє видається особливо важливим в умовах, коли в юриспруденції досі залишається поширеним сприйняття природного права лише як деякої правової метафізики, далекої від завдань повсяк­денного юридичного регулювання^[16]. О. Л. Богініч указує, що попри до­статньо розроблену в сучасній юридичній літературі проблематику принципів права, окремі питання і надалі становлять інтерес для науко­вої спільноти. Насамперед ідеться про практичне втілення у правову дійсність сучасних принципів права, які часто ще залишаються тільки де­клараціями, не пов'язаними з їх реальним буттям у суспільний прак­тиці^[17]. Зазначені погляди ще раз підтверджують необхідність пошуку но­вих сучасних підходів у доктрині праворозуміння.

Вважаємо, що є всі підстави зупинитись та виокремити такі ознаки принципів цивільного судочинства.

1. Для принципів цивільного судочинства насамперед характе­рно, що вони є вихідними (провідними, основоположними) засадами. Ключове семантичне значення терміна «принцип» - засада (основа, по­чаток) певного явища або процесу. Такий підхід підтримують учені різних галузей права. Так, на думку Н. С. Кузнєцової, принципами права визнаються такі відправні (основні) положення, які виражають найваж­ливіші закономірності розвитку права, визначають його головні риси, характеризуються найвищим рівнем імперативності та загальною зна­чущістю, відбивають необхідність побудови та зміцнення певного суспі­льного ладу^[18].

Тобто, як ми бачимо з аналізу, розуміння принципів права як осно­воположних загальноприйнятих норм, які виражають властивості права, не породжує жодних заперечень з боку дослідників. Як слушно зазна­чив Ю. С. Шемшученко, принцип верховенства права - це принцип го­ловним чином природного права як сукупності ідеальних, духовних і найвищою мірою справедливих уявлень про право. Але в державі реа­льно діє не ідеальне, а позитивне право, втілене в законах та інших його джерелах. Воно є результатом державної правотворчої діяльності^[19]. Схожої думки дотримується В. В. Комаров, який вважає, що принципи цивільного процесуального права з погляду їх родової характеристики є правовими засадами правосуддя в цивільних справах. Підтвердження цього ми знаходимо у Конституції України, яка, регламентуючи право­суддя, передбачає основні засади судочинства: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом тощо.

Важливо усвідомлювати, що принципи - це лише найбільш важливі, ос­новоположні засади, а тому важко погодитися з думкою тих дослідників, які відносять до останніх положення, які не мають саме такого характеру.

2. Для принципів цивільного судочинства, на відміну від норм ци­вільного процесуального права, є характерним більш загальний харак­тер вимог, що ставляться до суспільних відносин. У принципи циві­льного судочинства трансформуються зазвичай ті найбільш загальні ідеї про правосуддя в цивільних справах, які відповідають соціально-еконо­мічним умовам розвитку суспільства. Принципи цивільного судочинс­тва є такими правовими явищами, які безпосередньо пов'язують зміст цивільного процесуального права з його соціальними основами - тими загальними закономірностями суспільного життя, на яких побудована конкретна правова система. Перш ніж стати принципами цивільного су­дочинства, світоглядні ідеї формуються на основі пануючих у суспільстві систем поглядів, переконань, ідеалів, життєвих або науково- теоретичних орієнтацій щодо правосуддя в цивільних справах.

3. Нормативність принципів цивільного судочинства, їх регуля­тивна роль. У принципах цивільного процесуального права сконцент­ровано істотні риси цивільних процесуальних відносин, що є предметом правового впливу цивільного процесуального права. Принципи цивіль­ного процесуального права відображають особливості правового регу­лювання цивільних процесуальних відносин.

Свою позицію щодо цього питання можна також підтвердити твер­дженням І. Є. Марочкіна, який висловив думку про те, що принципи судової влади виокремлюються двома шляхами: закріплюються в чин­ному законодавстві або виводяться зі змісту положень законодавства за допомогою правотлумачення. На думку прихильників цього підходу, іс­нувати принцип-ідея поза змістом положень закону може лише на етапі правотворення. Для аргументації наведено положення про те, що дер­жава зобов'язана закріплювати у своєму законодавстві загальновизнані принципи і норми міжнародного права^[20].

Дійсно, принципи цивільного процесуального права є результатом усвідомленої діяльності конкретного суб'єкта - законодавця. Однак не виключаються інші способи офіційного юридичного визнання відправ­них засад (у правових системах, що входять в англосаксонську правову сім'ю, спочатку принципи права були сформульовані й закріплені за до­помогою судових прецедентів, а в міжнародному праві поширена їх фі­ксація в міжнародних договорах). Проголошення нормативно-право­вого акта як єдиного джерела принципів не узгоджується і з реаліями правової системи України. Відповідно до Конституції України загально­визнані принципи й норми міжнародного права є складовою частиною правової системи України. Основні положення ЦПК України мають за­кріплювати принципи цивільного судочинства, що відображають зага­льновизнані принципи й норми у співтоваристві демократичних дер­жав, стандарти справедливого судового розгляду, без дотримання яких

судочинство не має права претендувати на роль правосуддя. Беручи до уваги зазначені обставини, можна зробити висновок про те, що принци­пами цивільного процесуального права є не лише ті, які закріплено в законодавстві про цивільне судочинство, а й основоположні ідеї, які отримали загальне визнання в діяльності органів правосуддя, закріп­лені в міжнародних актах.

При цьому спосіб нормативного закріплення принципів цивіль­ного процесуального права в нормативній тканині може бути дво­яким. Тобто з-поміж способів фіксації (закріплення) принципів права, принципів цивільного судочинства у нормах права виділяють текстуа­льний та змістовний. Текстуальний спосіб фіксації принципів цивіль­ного судочинства і характеризується тим, що вони закріплюються в кон­кретних нормах (безпосереднє закріплення), і тим самим є нормами- принципами, дія яких поширюється за межі цієї конкретної норми. Так, є принципи, що безпосередньо формулюються в нормах права у вигляді конкретних розпоряджень, наприклад принцип державної мови судо­чинства (ст. 7 ЦПК України). Деякі принципи виводяться зі змісту цілої низки норм цивільного процесуального права, наприклад принципи диспозитивності (ст. 3, 11, 31, 123, 175 ЦПК України) або змагальності (ст. 10, 60, 173, 176 ЦПК України). Змістовний спосіб фіксації полягає в тому, що зміст конкретного принципу цивільного судочинства виво­диться з аналізу змісту низки правових норм. Підтримуємо думку про те, що якщо зміст принципу не закріплено в конкретній правовій нормі, він виводиться за допомогою складних логічних зіставлень, умовиводів, аналізу змісту інших норм, наукових поглядів і судової практики. Це спричиняє те, що кількість, назви та зміст принципів у різних дослідників виходять різними. Питанням фіксації та деталізації змісту принципів ци­вільного судочинства необхідно приділяти значну увагу, оскільки це має значення особливо для правозастосування.

4. Принципи цивільного судочинства є об'єктивними-суб'єктив- ними категоріями. Правове розуміння принципів цивільного процесу­ального права передбачає визнання їх як об'єктивних-суб'єктивних пра­вових явищ. Вони є об'єктивними внаслідок обумовленості їх реально наявними економічними, політичними, соціальними та іншими суспіль­ними відносинами. Але оскільки принципи права і формально-юриди­чні джерела (закони тощо), що їх закріплюють, є результатом свідомо- вольової діяльності, правотворчості, то в цьому плані вони суб'єктивні.

Законодавець формулює і закріплює принципи права в законодав­стві, виходячи з наявних реалій. Але діяльність законодавця з формування принципів має суб'єктивний характер. Суть у тому, що їх зміст визначений матеріальними обставинами, а люди як обдаровані свідомістю та волею суб'єкти формують керівні ідеї та втілюють їх у життя.

5. Принципи цивільного судочинства характеризуються універ­сальністю. Принципи цивільного судочинства є універсальними кате­горіями, оскільки впливають на всі цивільні-процесуальні норми, на весь порядок цивільного судочинства, потребують урахування під час кожного правозастосування. Відповідно, через свою універсальність принципи цивільного судочинства забезпечують внутрішню єдність усіх елементів цивільного процесу - норм, інститутів і проваджень, ними встановлюється також і консолідація правотворчості та правосуддя в ци­вільних справах.

6. Принципи цивільного судочинства характеризуються такою ознакою, як імперативність, відхилення від них є неприпустимим. Формулюючи принципи цивільного судочинства, особливу увагу слід звернути на імперативний характер принципів як одну з їх властиво­стей. Вони мають імперативний, обов'язковий характер як для всього процесу судочинства (мають пронизувати всі стадії судочинства), так і для всіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку зі здійсненням пра­восуддя у цивільних справах, що не допускає альтернативного тлума­чення. Отже, принципи цивільного процесуального права набувають обов'язкової чинності лише після закріплення в цивільному процесуа­льному законодавстві й у результаті правозастосовчої практики.

Принципи цивільного судочинства також знаходять свою реаліза­цію в практиці діяльності судів загальної юрисдикції. Зокрема, цікавими для нашого дослідження можуть бути приклади щодо оскарження су­дових рішень з підстав порушення (недотримання) принципів права та принципів судочинства. Наприклад, розглядаючи судову справу № 761/22545/14-ц^[21], Апеляційний суд м. Києва дійшов висновку, що рі­шення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням принципу змага­льності, на якому ґрунтується цивільне судочинство, в результаті рі­шення суду першої інстанції було скасовано, й ухвалено нове рішення. Так само, розглядаючи справу № 755/1026/15^[22], Апеляційний суд України встановив, що судом першої інстанції було ухвалене рішення з порушенням принципу змагальності, на якому ґрунтується цивільне су­дочинство. Наслідком цього стала зміна рішення суду першої інстанції. Цікавою також є практика Суду касаційної інстанції. Наприклад, Суд ка­саційної інстанції 28.10.2015 року у справі № 6-20624св15^[23] установив факт порушення принципу диспозитивності судочинства та скасував рі­шення суду апеляційної інстанції повністю і залишив чинним рішення суду першої інстанції. Тобто практика діяльності судів України в порядку цивільного судочинства свідчить про реалізацію вказаних прав апеля­ційними та касаційним судами за результатами розгляду судових справ, серед іншого і з підстав установлення порушень або підтвердження ві­дсутності порушень принципів цивільного судочинства. Узагалі маємо констатувати, що нині судова практика щодо застосування принципів цивільного судочинства лише проходить етап свого становлення.

З огляду на зазначене слід указати, що принципи надають цивіль­ному судочинству якостей справедливого правосуддя в цивільних спра­вах, і навпаки, недотримання принципів цивільного судочинства під час здійснення правосуддя тягне за собою незаконність і подальше скасу­вання судового рішення.

7. Будучи одним з основних елементів механізму правового регу­лювання, принципи цивільного судочинства визначають процес фор­мування, функціонування та розвитку всієї галузі цивільного проце­суального права. У механізмі правового регулювання особливе місце нале­жить саме принципам цивільного процесуального права, які фактично зада­ють певні напрями реалізації тих чи інших ідей, яким чином має бути побудо­ване цивільне судочинство. Якщо принципи цивільного судочинства - це ті основи, засади, на яких ґрунтується цивільне процесуальне право, то, власне, вони й визначають, як саме має бути сформована та розвинена певна сис­тема норм, щоб забезпечити належне правове регулювання відповідного кола суспільних відносин.

Принципи цивільного процесуального права формуються та розви­ваються одночасно з розвитком галузі права і, відповідно, із розвитком тієї системи суспільних відносин, яку така галузь регулює. Принципи ци­вільного процесуального права є за своєю природою тими головними під­валинами галузі права (цивільного процесуального), які визначають спрямованість регулювання відносин, що є предметом цивільно-проце­суального регулювання. Принципи права характеризують не лише сут­ність, а і зміст права, відображають не лише його внутрішню будову, ста­тику, а в весь процес його застосування, його динаміку. Відповідно, вва­жаємо цілком обґрунтованим віднесення принципів права до структур­них елементів механізму правового регулювання.

Отже, беручи за основу виокремлені нами суттєві ознаки принципів цивільного судочинства та наявні доктринальні підходи до їх розуміння, можна запропонувати таке визначення вказаного поняття.

Принципами цивільного судочинства визнаються вихідні, осно­воположні засади, які є об'єктивними за змістом і суб'єктивними за формою вираження, виражають найбільш загальний характер право­вих вимог, що ставляться до суду й учасників цивільного процесу, є універсальними, оскільки впливають на всі цивільно-процесуальні но­рми, потребують урахування під час кожного правозастосування, ма­ють імперативний характер, бо відхилення від них є неприпустимим, і визначають процес формування, функціонування та розвитку всієї галузі цивільного процесуального права.