§ 2. Зміст і порядок проведення попереднього судового засідання
Якщо спір не врегульовано у попередньому судовому засіданні, суддя повинен до судового розгляду провести підготовчі дії, що має важливе значення для якісного вирішення цивільних справ.
Попереднє судове засідання важливе передусім для складних справ, при виникненні труднощів із визначенням предмета доказування у цивільній справі, для з'ясування наявного обсягу доказів, вирішення питання про витребування доказів.Частина 6 ст. 130 ЦПК визначає зміст підготовчих процесуальних дій. їх перелік не є вичерпним, оскільки підготовка справи до судового розгляду повинна проводитись з урахуванням особливостей тієї чи іншої категорії справ (трудових, житлових, цивільних, кооперативних, земельних та ін.), залежно від конкретних обставин справи. У цій нормі на законодавчому рівні закріплено положення, що виправдали себе на практиці протягом тривалого часу, посилено гарантії принципу змагальності.
Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя, який відкрив провадження у справі.
Якщо спір не врегульовано до судового розгляду, головними завданнями попереднього судового засідання в такому випадку є:
1) визначення характеру спірних правовідносин і змісту правової вимоги, матеріального закону, який їх регулює, уточнення позовних вимог або заперечень проти позову; визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору та які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; 2) з'ясування доказів, які подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин; вирішення питання за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, про витребування доказів; 3) вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; 4) вчинення інших дій, необхідних для підготовки справи до судового розгляду; 5) вжиття заходів до забезпечення своєчасної явки в судове засідання учасників процесу.
Уточнення позовних вимог і заперечень проти позову, визначення фактів, що підлягають встановленню для вирішення спору, має значення перш за все для вирішення питання про те, за якими правилами слід розглядати в майбутньому цю справу: за загальними правилами позовного провадження або спеціальними правилами, передбаченими розділами 2 та 4 ЦПК. Ця перша підготовча дія важлива й для попередньої кваліфікації спірних правовідносин і вибору матеріального закону, який їх регулює. Визначення норми матеріального права здійснюється спочатку шляхом зіставлення фактів, викладених у позовній заяві (заяві) заінтересованої особи, та фактів, на які вказує гіпотеза норми матеріального права.
На попередньому судовому засіданні необхідно якомога точніше визначити коло юридично значущих фактів, які обґрунтовують вимоги позивача і заперечення відповідача, тобто визначити предмет доказування. Із цією метою суддя опитує позивача по суті заявлених ним позовних вимог, з'ясовує можливі з боку відповідача заперечення, якщо він не надав письмові заперечення проти позову.
Згідно зі ст. З ЦПК суд приступає до розгляду цивільної справи не тільки за заявою особи, що звернулася за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а й за заявами органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державних чи суспільних інтересів. При зверненні до суду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядуван- ня, фізичних та юридичних осіб суддя також залучає їх до участі в підготовці справи до судового розгляду. До того ж суддя має право в необхідних випадках запропонувати їм уточнити підстави заявлених вимог, назвати додаткові докази, що підтверджують ці вимоги, або вказати на джерела отримання доказів, подати розрахунок сум, які підлягають стягненню, тощо.
Уточнивши коло обставин, які мають значення для справи, визначивши характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, суддя визначає норму матеріального права, що регулює ці відносини, і на її основі остаточно окреслює предмет доказування.
Аналіз фактів предмета доказування дає змогу правильно визначити коло доказів, необхідних для правильного вирішення справи. При вирішенні питання про подання доказів сторонами суддя має виходити з конституційного положення про свободу сторін з даного питання та керуватися вимогами ст. 58 ЦПК про належність доказів і ст. 59 ЦПК про допустимість доказів. Тут слід мати на увазі, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Підкреслимо, що на підставі принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів (ч. 2 ст. 10 ЦПК). Однак, відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК тільки сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті. Незрозуміло, з яких причин у цій нормі не згадується про обов'язок надання доказів іншими особами, які беруть участь у справі, хоча однозначно це суперечить ч. 2 ст. 27 ЦПК. Як правильно зазначалося в юридичній літературі, ця норма спрямована на забезпечення виконання завдання цивільного судочинства щодо своєчасного розгляду та вирішення справ . Докази подані з порушенням зазначених вище строків, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (ч. 2 ст. 131 ЦПК).
Слід підкреслити, що у випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Разом із тим клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час
Див.: Ярема, А. Г. Новели цивільного судочинства [Текст] / А. Г. Ярема, Г. І. Дави- денко // Вісн. Верхов. Суду України. - 2006. -№ 4. - С. 38.
562
попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті із до- лученням відомостей про неможливість отримання таких доказів осо- бисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі (ч.
1 ст. 137 ЦПК). Особи, які не мають можливості надати доказ, якого вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (ч. 4, ч. 5 ст. 137 ЦПК). Однак чинний ЦПК, на відміну від ЦПК 1963 р. (ст. 48), конкретної прямої процесуальної відповідальності за невиконання вимоги суду подати докази не встановлює. Слід погодитися з А. Г. Яремою та Г. І. Давиденко, які вважають, що в даномуз
випадку за певних умов може йтися про відповідальність за ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення — прояв неповаги, та про наявність підстав для застосування заходів процесуального примусу — постановления відповідно до п. З ч. 1 ст. 91 ЦПК ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом .
Таким чином, суддя не повинен збирати докази за своєю ініціативою, але зобов'язаний вжити передбачених законом заходів до всебічного і повного з'ясування обставин справи. Такий підхід до збирання доказів є проявом принципу змагальності.
При підготовці справи до судового розгляду суд застосовує різні засоби сприяння у збиранні доказів.
Зокрема, суддя за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування від юридичних та фізичних осіб письмових та речових доказів або надає особам, які беруть участь у справі, повноваження на право одержання цих доказів для подання їх до суду. Готуючи справу до судового розгляду, суддя у невідкладних випадках проводить з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, огляд на місці, огляд письмових та речових доказів, якщо вони не можуть бути доставлені до суду (п. 6 ч. 6 ст. 130 ЦПК). У процесі підготовки справи до судового розгляду суддею також вирішується питання про виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів.
Підкреслимо, щоДив.: Ярема, А. Г. Новели цивільного судочинства [Текст] / А. Г. Ярема, Г. Ф. Давиденко // Вісн. Верхов. Суду України. - 2006. - № 4. - С. 39.
заява про виклик свідка має бути подана до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті (ч. 2 ст. 136 ЦПК).
Відповідно до ст. 143 ЦПК, присвяченій порядку призначення експертизи, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. ЦПК у ст. 145 визначає випадки обов'язкового призначення експертизи. Зокрема, призначення експертизи є обов'язковим уразі заявления клопотання про призначення експертизи обома сторонами, або за клопотанням хоча б однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
При призначенні експертизи повинні враховуватись статті 144-150 ЦПК, а також положення Закону України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 8 жовтня 1998 p., та постанови Пленуму Верховного Суду України від
ЗО травня 1997 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.2001 р.
Причому особам, які беруть участь у справі, необхідно роз'яснити їх право поставити перед експертами запитання. Відхилення питань осіб, які беруть участь у справі, суд має мотивувати в ухвалі про призначення експертизи.
Слід мати на увазі, що є неприпустимим призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також ставити перед експертом правові запитання, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема, щодо вини, недієздатності).
Чинний ЦПК дає відповідь на питання, вирішення яких викликало труднощі в судовій практиці: чи передбачено наслідки ухилення від участі в експертизі.
У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи (ст. 146 ЦПК).
Слід підкреслити, що вперше у ЦПК на законодавчому рівні визначено поняття проведення комісійної і комплексної експертиз та уточнено поняття додаткової та повторної експертиз (статті 148-150 ЦПК).
Під час проведення попереднього судового засідання суддя вправі також вжити заходів до забезпечення позову, що створює реальні гарантії для подальшого виконання судових рішень (ст. 151 ЦПК). Питанням забезпечення позову присвячено спеціальну постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 р. Підстави для забезпечення позову — це обставини, які свідчать про можливе утруднення чи неможливість виконання рішення суду.
Закон надає суду можливість з конкретної справи вчиняти інші підготовчі процесуальні дії, які він вважає за необхідне для своєчасного і правильного вирішення справи.
Визначивши норму матеріального права, що підлягає застосуванню, предмет доказування, коло необхідних доказів по справі, суддя вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. При цьому суддя перш за все повинен переконатися в тому, що відповідач є належним, і в разі необхідності за клопотанням позивача вжити заходів до заміни неналежного відповідача належним. Зокрема, необхідно з'ясувати ставлення позивача до заміни первісного відповідача особою, яка повинна відповідати за позовом. У разі якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі у справі саме іншу особу із власної ініціативи.
Слід зазначити, що цілком справедливо 07.07.2010 р. були внесені зміни до ст. 33 ЦПК щодо заміни неналежного відповідача, зокрема, стосовно наслідків відсутності згоди позивача на заміну відповідача. До 07.07.2010 р. суд повинен був у цьому випадку, незрозуміло чому, залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Згідно з останніми змінами до зазначеної статті ЦПК цей недолік був усунений, але на жаль, частково, тому що законодавець не запропонував новий варіант заміни, а саме — кого необхідно залучати до участі у справі
у разі відсутності згоди позивача на заміну відповідача іншою особою. Підкреслимо, що за ЦПК 1963 р. аналогічна ситуація була вирішена правильно: в цьому разі суд міг притягнути замість неналежного відповідача другого відповідача. Отже, необхідно було також внести зміни до ч. 2 ст. 33 ЦПК, передбачивши саме такий варіант заміни.
Необхідно також установити осіб, які можуть брати участь у справі як співпозивачі і співвідповідачі. Це особливо важливо, коли співучасть по тій чи іншій справі є обов'язковою. Наприклад, якщо за позовом про відшкодування збитків, заподіяних працівником підприємству, установі, організації, будуть наведені дані про винні дії чи бездіяльність посадових осіб, які сприяли заподіянню шкоди, суддя повинен обговорити питання про притягнення цих осіб до справи як співвідповідачів.
При визначенні складу учасників процесу по справі необхідно вжити заходів щодо забезпечення участі третіх осіб. Як відомо, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступати у процес тільки з власної ініціативи. Притягнення їх у процес не допускається. Тому в разі необхідності суддя повинен тільки повідомити третіх осіб про можливість їх вступу в процес. Причому такі особи можуть вступити у процес до початку судових дебатів. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, допускаються у процес за їх ініціативою, а також можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням сторін, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або з ініціативи суду.
При провадженні у справі до судового розгляду суддя вирішує питання про участь у справі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Оскільки ЦПК не передбачає випадків обов'язкової участі в цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, фізичних та юридичних осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, суддя повинен повідомити цих осіб про час розгляду справи, порушеної тільки за їх ініціативою. Що стосується органів державної влади, органів місцевого самоврядування, то суддя обов'язково повинен притягнути їх для дачі висновку по справі, якщо про це є пряма вказівка в законі або якщо суд визнає це за необхідне. Наприклад, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та понов-
лення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Особи, які беруть участь у справі, користуються процесуальними правами і несуть обов'язки не тільки при розгляді справи, а й при провадженні у справі до судового розгляду. Тому суддя роз'яснює їм права та обов'язки на попередньому судовому засіданні. Роз'яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків у цій стадії запобігає відкладенню розгляду справи, яке є неминучим у тих випадках, коли в судовому засіданні позивач заявляє про зміну предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, коли відповідач пред'являє зустрічний позов або коли порушуються клопотання про притягнення нових учасників процесу, витребування додаткових доказів.
Цивільним процесуальним законодавством передбачені також інші дії судді, необхідні для підготовки цивільних справ до судового розгляду. Так, суддя вправі постановити ухвалу про об'єднання або роз'єднання позовів (ст. 126 ЦПК). Процесуальний закон передбачає загальні правила об'єднання і роз'єднання вимог, що мають позовний характер. Однак передбачені законом правила, що стосуються інституту об'єднання і роз'єднання позовних вимог, можуть бути до певної міри застосовані йдо справ окремого провадження. Наприклад, при подачі однією особою заяв про встановлення декількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви відповідно до правил ч. 1 ст. 126 ЦПК можуть бути об'єднані і розглянуті судом в одному провадженні.
Об'єднання позовів полягає в тому, що в одному провадженні у справі може бути об'єднано декілька позовних вимог того самого позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до того самого відповідача.
Мета, що ставиться при об'єднанні кількох позовних вимог, — більш швидке, повне і правильне вирішення справи. У цих випадках економляться кошти суду, а також інших учасників процесу, судовий розгляд спорів проходить в одному процесі, виключається можливість постановления рішень, що суперечать одне одному.
Підставами для об'єднання позовів є однорідність та взаємозв'язок позовних вимог, спільність предмета позову. На ці підстави для
об'єднання звернув увагу Пленум Верховного Суду України в постанові «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2 і роз'яснив, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі). Під однорідністю позовних вимог слід розуміти вимоги, що випливають з одних і тих же правовідносин. Взаємозв'язок однорідних позовних вимог, необхідних для об'єднання в одне провадження, повинен бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі позовні вимоги можуть випливати також із різних правовідносин, але пов'язаних між собою. Свого часу у постанові Пленуму Верховного Суду України від 05.03.1977 р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» підкреслювалось, що «об'єднання позовних вимог в одне провадження допускається при спільності предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, коли одночасний їх розгляд дає можливість більш швидко і правильно вирішити спір» .
Н еобхідність сумісного розгляду позовних вимог досить часто має місце при вирішенні спорів, що виникають із сімейних правовідносин, наприклад, одночасно з позовом про розірвання шлюбу можуть бути заявлені вимоги про визначення місця проживання неповнолітніх дітей подружжя, про утримання дітей або одного з подружжя, про визнання майна спільною власністю подружжя, його поділ, про витребування роздільного майна, про виконання зобов'язань за шлюбним контрактом; із трудових правовідносин — поновлення на роботі, про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про відшкодування власником моральної шкоди; із цивільних правовідносин — про визнання права власності на домоволодіння та усунення перешкод у користуванні та ін.
Об'єднання позовних вимог особливо необхідно в тих випадках, коли одна позовна вимога нерозривно пов'язана з первісною і коли від правильного вирішення однієї із заявлених вимог залежить вирішення останніх вимог. Так, об'єднання вимог про визнання батьківства і стяг-
нення аліментів є необхідним, оскільки друга вимога тісно пов'язана з першою і її вирішення повністю залежить від вирішення вимоги про визнання батьківства.
Якщо в одній позовній заяві об'єднується декілька позовних вимог до того самого відповідача, має місце так зване об'єктивне об'єднання позовів, тобто об'єднання для розгляду в одному процесі різних об'єктів (предметів) спору.
Об'єднання позовів не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Так, у вересні 1997 р. Д. та інші пред'явили позов до ТОВ «РЕД» про визнання недійсним рішення, прийнятого товариством З липня 1997 p., тому що при проведенні позачергових зборів було порушено вимоги статуту товариства та Закону України «Про господарські товариства». У жовтні 1997 р. Б. та інші пред'явили позов до X. та Ф. про визнання недійсним контракту, посилаючись на те, що рішенням зборів ТОВ «РЕД» від 12.12.1996 р. на відповідача X. було лише покладено виконання обов'язків директора із правом підпису, проте голова товариства Ф. 31 січня 1997 р. уклала з ним контракт як із директором ТОВ. Шосткінський міський суд об'єднав ці справи в одне провадження та постановив рішення. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала рішення суду, зазначивши в ухвалі, зокрема, що об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предметів позову. Позови ж, пред'явлені в даній справі, не є однорідними і ґрунтуються на різних правовідносинах .
Об'єднання кількох однорідних позовних вимог в одне провадження можливо не тільки під час відкриття провадження у справі, а й при провадженні у справі до судового розгляду і під час судового розгляду.
Об'єднання позовів в одне провадження, так само як і роз'єднання позовів, оформлюється ухвалою судді, яка не підлягає оскарженню, оскільки не передбачена ст. 293 ЦПК і не перешкоджає подальшому руху справи.
Суддя має право роз'єднати одну або кілька поєднаних в одне провадження вимог у самостійні провадження, якщо їх сумісний розгляд ускладнює розгляд справи. Таким чином, роз'єднання позовів — це виділення одного чи декількох сумісно заявлених вимог у самостійні провадження для розгляду на загальних підставах.
Законодавець не встановлює конкретних підстав для роз'єднання позовів, але практика свідчить про те, що роз'єднання вимог доцільно
1 Рішення Верховного Суду України [Текст] : щорічник. - К., 1999. - С. 32-33.
569
проводити для спрощення розгляду справ із самостійними позовними вимогами. Роз'єднання може мати місце, зокрема, тоді, коли розгляд справи буде пов'язаний із притягненням або викликом осіб, що не мають відношення до однієї або декількох поєднаних вимог, необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалим відрядженням або тяжким захворюванням одного чи декількох із позивачів або відповідачів та ін., що ускладнює розгляд справи.
Так, у грудні 2003 p. С. О. звернувся до суду із позовом до свого сина С. С. про'визнання його таким, що втратив право користування житловою площею з тих підстав, що відповідач не проживає в квартирі з 1988 р. без поважних причин.
Після скасування апеляційною інстанцією рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.01.2004 р. по даній справі, яким вимоги позивача С. О. було задоволено, відповідач С. С. 28.02.2005 р. подав до суду зустрічний позов до позивача С. О., третьої особи Ч. JI. про визнання за ним права користування житловим приміщенням у спірній квартирі та права на приватизацію квартири, визнання свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу недійсним.
Ухвалою місцевого суду від 20.07.2005 р. позовні вимоги за зустрічним позовом були роз'єднані, та вимоги про визнання права на приватизацію квартири, визнання свідоцтва про право власності та договору купівлі продажу недійсним виділені в самостійні провадження . За таких обставин суд цілком справедливо роз'єднав позовні вимоги за зустрічним позовом, оскільки в цьому випадку необхідно було залучати до участі у справі нових учасників процесу (добросовісного набувача, орган приватизації та ін.), тобто осіб, які не мають відношення до однієї або декількох поєднаних вимог, тому сумісний розгляд усіх заявлених вимог утруднює розгляд справи.
Пленум Верховного Суду України в постанові «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2 роз'яснив, що роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи (зокрема, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи кількох позивачів або відповідачів). Виділення однієї або декількох із поєднаних вимог у самостійне провадження може мати місце і в разі відмови в позові за основною вимогою. Наприклад, сто-
совно спорів, що випливають із шлюбно-сімейних відносин, заявлені вимоги щодо визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів та поділу майна в разі відмови в позові про розірвання шлюбу, закритті провадження у зв'язку з відмовою від цього позову (а помилково прийняті позови третіх осіб — у будь-якому разі) підлягають виділу із справи відповідно до ч. 2 ст. 126 діючого ЦПК і розглядаються самостійно на загальних підставах. Це стосується і вимог про стягнення аліментів на дітей при постановленні рішення про розірвання шлюбу, якщо оспорюється батьківство. Питання про роз'єднання кількох поєднаних в одне провадження вимогу самостійні провадження повинно бути вирішено, як правило, під час провадження у справі до судового розгляду, але залежно від обставин справи це питання може бути вирішене і на стадії судового розгляду.
Так, у листопаді 1997 р. М. Т. звернулася до суду із позовом до М. В. про вселення, мотивуючи це тим, що їй і відповідачеві належить у спірному жилому будинку в м. Алушті 26/100 частин, з них 26/150 — їй, а 26/300 — відповідачеві, однак відповідач, який проживає у спірній частині будинку, перешкоджає їй користуватися її власністю. У процесі вирішення спору М. Т. уточнила вимоги і просила припинити спільну часткову власність шляхом визнання за нею права власності на всю частину будинку зі сплатою відповідачеві компенсації за його частку. М. В. пред'явив зустрічні вимоги про визнання за ним права власності на прибудову та про зміну ідеальних часток у спільній власності.
Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 26 січня 2001 р. вимоги М. Т. про вселення виділені в окреме провадження, а рішенням того ж суду від 25 січня 2001 р. її позов про вселення в частину зазначеного будинку задоволено .
У разі роз'єднання позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія пред'явленого позову.
При провадженні у справі до судового розгляду суддя вправі також вирішити питання про забезпечення доказів. Підставами забезпечення доказів є клопотання осіб, які беруть участь у справі, про те, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів. При цьому треба мати на увазі, що коло доказів, які можуть бути забезпечені, законом не обмежене (статті 63-66 ЦПК). Крім способів забезпечення доказів, що вже існували раніше (допит
свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням), ст. 133 ЦПК передбачає, що у необхідних випадках суд може застосувати інші способи забезпечення доказів. Слід зазначити, що за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову.
При підготовці справи до судового розгляду суддя вирішує також питання про достатність доказів у справі, дослідження фактів пропу- щення строків звернення до суду і строків позовної давності.
По закінченні підготовки справи до судового розгляду суддя вживає заходів до забезпечення своєчасної явки в судове засідання всіх учасників процесу, що є необхідною умовою судового засідання, справедливого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ. Згідно з ч. 1 ст. 158 ЦПК розгляд судом справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 11 ст. 130 ЦПК попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, визначених цим Кодексом для судового розгляду, з деякими винятками, встановленими цією главою. Оскільки процесуальною формою стадії судового розгляду є судове засідання, то і попереднє судове засідання повністю фіксується за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Еще по теме § 2. Зміст і порядок проведення попереднього судового засідання:
- Стаття 3. Визначення понять
- Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
- Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
- Договірна підсудність
- Сторони як суб’єкти позовного провадження
- Порядок розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця
- Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у праві.
- Стаття 49. Судовий розпорядник
- Стаття 85. Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду
- Стаття 119. Форма і зміст позовної заяви
- Стаття 197. Фіксування судового засідання технічними засобами
- § 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт
- § 2. Зміст і порядок проведення попереднього судового засідання
- § 3. Призначення справи до судового розгляду. Судові повідомлення і виклики
- § 2. Процесуальний порядок судового розгляду
- Які особливості порядку розгляду справ даної категорїі?
- СУДОВА ПРАКТИКА:
- 3.1. Здійснення потерпілим процесуальних прав на досудових та судових стадіях провадження справи