Згідно з положеннями ч. З ст. 60 ЦПК доказуванню підлягають лише обставини, які мають значення для справи і щодо яких у осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Чи правильно, що всі інші безспірні факти не підлягають доведенню?
Положення ч. З ст. 61 ЦПК про те, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, застосовуються і в тому разі, коли такі рішення були ухвалені до 1.09.2005 р.
(час набуття чинності новим ЦПК).Це пов'язано з тим, що згідно з ч. З ст. 2 ЦПК провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляд і вирішення справи (дія закону в часі).
Відповідно до ст. 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому ч. З ст. 60 ЦПК визначено, що доказуванню підлягають лише обставини, які мають значення для справи і щодо яких у осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Таким чином, дійсно виникає питання відносно тих обставин, які мають якесь значення для справи, але відносно них спору немає.
У даному випадку слід виходити з того, що ці обставини визнані сторонами і саме тому вони не підлягають доведенню (ч. 1ст. 61 ЦПК).
Визначення та належне процесуальне оформлення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору іякі з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню, е одним з обов'язків суду при проведенні попереднього судового засідання (п. З ч. 6 ст. 130 ЦПК).