Завдання, зміст та процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду

Провадження у справі до судового розгляду є самостійною та обов’язковою стадією цивільного процесу. Її метою є з’ясування мож­ливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи (ч.1 ст.

Провадження у справі до судового розгляду проводиться з враху­ванням особливостей тієї чи іншої категорії цивільних справ (трудових, житлових, земельних і ін.), а також характеру кожної конкретної спра­ви. Ретельно проведена підготовка справи закладає основу для прави­льного її вирішення.

Законом встановлено, що до провадження справи до судового розг­ляду суддя приступає після відкриття провадження по справі.

У ст. 130 ЦПК України містяться вказівки на найважливіші проце­суальні дії які повинні бути вчинені суддею на стадії провадження у справі до судового розгляду. Разом з тим, цей перелік процесуальних дій не є вичерпним і визначається конкретними особливостями тієї чи іншої цивільної справи.

Отже, обсяг провадження у справі до судового розгляду визначаєть­ся особливостями спірних правовідносин, їх суб’єктним складом, а та­кож фактичними обставинами, які суду необхідно встановити. При під­готовці справи суддя зобов’язаний визначити обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідно­сини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз’ясни­ти, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для за­безпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду.

¹ Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду: Постанова Пленуму ВСУ від 12.06.2009 р.

Провадження у справі до судового розгляду — це сукупність проце­суальних дій, вчинюваних одноособово суддею, спрямованих на з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи в першому судовому засіданні.

Таким чином, всі дії судді по підготовці справи до судового розгля­ду прийнято підрозділяти на наступні групи:

1) визначення складу осіб, які беруть участь у справі;

2) визначення предмета доказування;

3) забезпечення судового розгляду цивільної справи доказами;

4) вирішення інших питань.

В першу чергу, суддя повинен визначити склад осіб, які беруть участь у справі. З цією метою він вирішує питання щодо участі в справі сторін, третіх осіб, їх представників, прокурора, органів державної вла­ди і місцевого самоврядування та інших осіб, які мають право у перед­бачених законом випадках, звертатися до суду з заявами на захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи гро­мадських інтересів.

Питання про сторони в процесі, суддя вирішує в момент прийняття позовної заяви. Питання про участь у справі третіх осіб і співучасників, вирішується на стадії провадження у справі до судового розгляду.

На стадії провадження у справі до судового розгляду суддя повинен вирішити питання і щодо залучення, у необхідних випадках, відповід­ного органу державної влади чи місцевого самоврядування для дачі ви­сновку по справі (ч.3 ст. 45 ЦПК). При цьому суддя повинен враховува­ти думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі і чітко сформулювати питання, на які повинні бути дані відповіді у висновку.

Суддя також розв’язує питання щодо участі у справі прокурора, якщо останній звернувся до суду із заявою про захист прав і інтересів інших осіб і залучає його до участі в підготовці справи до судового розгляду.

При пред’явленні позову (заяви) судовим представником, суддя зо­бов’язаний перевірити його повноваження.

Аналіз фактів, що входять до предмету доказування, надає судді можливість точно визначити коло доказів, необхідних для правильного вирішення справи.

Суддя повинен роз’яснити сторонам правила про те, що кожна з них повинна представити докази щодо тих обставин, на які вони посила­ються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази представляються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопо­таннями сприяє у витребуванні таких доказів (ст. 137 ЦПК).

У необхідних випадках суддя повинен звернути увагу сторін та ін­ших осіб, що беруть участь у справі, на факти, які не підлягають дока­зуванню (ст. 61 ЦПК). В окремих випадках суд, який розглядає справу у разі необхідності збирання доказів у іншому місті або районі, доручає відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 132 ЦПК). При цьому, важливим є якість і чіткість визначення судді про судове дору­чення по збиранню доказів.

На прохання осіб, які беруть участь у справі, суддя може застосову­вати заходи по забезпеченню доказів (ст. ст. 133-137 ЦПК). Так, згідно ст. 133 ЦПК України, особи, які мають підстави побоюватись, що пода­ча потрібних для них доказів стане згодом неможливою або утрудне­ною, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і після подачі заяви забезпечити ці докази. Закон не обмежує коло доказів, які можуть бути забезпечені судом, і здійснення процесуальних дій щодо забезпечення доказів.

У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені всі відомос­ті, визначені частиною першою ст. 134 ЦПК України, а в разі невідпові­дності заяви цим вимогам застосовуються наслідки, встановлені ч.ч.1 і 2 ст. 121 ЦПК України. Така заява розглядається протягом п’яти днів з дня її надходження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, однак їх явка не є обов’язковою.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Відмова в забезпеченні доказів оскарженню не підлягає, а оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи (ч.4 ст. 135 ЦПК). У разі оскарження цієї ухвали до су­ду апеляційної інстанції направляється не цивільна справа, а виділені відповідні матеріали справи (копія позовної заяви, заява про забезпе­чення доказів, оригінал оскарженої ухвали тощо); після розгляду апеля­ційним судом скарги ці матеріали повертаються до суду для залучення до матеріалів цивільної справи.

Крім передбачених ч.2 ст. 133 ЦПК України способів забезпечення доказів (допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням) суд залежно від предмета позову може застосувати й інші способи (одержати пояснення сторони, які вона дає як свідок, заборонити дії, внаслідок яких знищу­ються докази, вилучити на час розгляду справи докази тощо).

При вирішенні клопотань сторін і інших осіб, які беруть участь у справі про виклик свідків у судове засідання, судді необхідно, насампе­ред, з’ясувати питання про обставини, відносно яких може дати пока­зання свідок. При вирішенні питання щодо виклику свідків, суддя по-

¹∏po застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду: Постанова Пленуму ВСУ від 12.06.2009 р. № 5 // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-09 винен керуватися ст. 51 ЦПК України, що визначає коло тих осіб, які не можуть бути свідками взагалі або по даній конкретній справі.

При необхідності допиту в судовому розгляді неповнолітніх свідків, суддя повинен вжити заходи до того, щоб у судове засідання були викли­кані педагоги або батьки, усиновителі, опікуни і попечителі (ст. 182 ЦПК).

Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребу­ють спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя або суд під час розгляду справи за клопотанням сторін може при­значити експертизу відповідно до правил, що містяться в ст.

При вирішенні питання про призначення експертизи суди повинні керуватися ст. ст. 143-150 ЦПК України, Законом України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4θ38-XII^{[47] [48] [49] [50], Інструкцією про приз­начення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, та враховувати роз’яснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і ци­вільних справах» від 30 травня 1997 року № 8, з урахуванням особли­востей правового регулювання захисту конкретних суб’єктивних прав.}

Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли вона була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово- експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відпо­відає вимогам, установленим Законом України «Про судову експерти­зу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослі­дженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цьо­го письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, ви­ходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен ро­з’яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопо­тання про її призначення.

Після встановлення кола осіб, які беруть участь у справі і вирішення питання щодо предмету доказування і необхідних доказів, суддя під час підготовки справи до судового розгляду може вирішувати й інші пи­тання.

На стадії провадження у справі до судового розгляду може бути пред’явлений і зустрічний позов відповідачем. Так, згідно ст. 123 ЦПК України, відповідач вправі до початку розгляду справи по суті пред’явити зустрічний позов. При вирішенні питання щодо прийняття зустрічного позову, суддя повинен встановити взаємну зв’язаність обох позовів і доцільність їх спільного розгляду.

Перераховані процесуальні дії судді в стадії провадження у справі до судового розгляду, є загальними для всіх цивільних справ. Разом з тим, для окремих категорій цивільних справ характерні свої особливос­ті, що слід враховувати в практичній діяльності.

Законом (ст. 129 ЦПК) встановлені строки провадження у справі до судового розгляду. За загальним правилом підготовка справи повинна бути проведена не більше як у 10-денний строк.

Після закінчення провадження у справі до судового розгляду, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені і встановлює час розгляду справи (ст. 156 ЦПК).

19.2.