Залучення особи в якості свідка у цивільну справу на підставі ухвали суду.

Дану ознаку як визначальну в процесуально-правовому статусі свідка виділяє лише частина науковців. Так, В.В. Молчанов правильно вказує, що особа стає свідком тільки в тому разі, якщо він в такому процесуальному статусі буде визнаний судом.

Виділення цієї ознаки важливо, оскільки вирішальним для цивільних процесуальних відносин виступає їх двохсуб’єктна структура, коли виникнення, зміна та припинення правовідносин відбувається за обов’язкової участі суду та певного учасника процесу. Жодних процесуальних відносин, в рамках цивільного процесу поза контролем суду не виникає. Суд повинен у цивільній справі контролювати все, оскільки він несе відповідальність за судове рішення у цій справі. Саме тому чинне законодавство надає йому для цього певні процесуальні можливості. Однією із таких можливостей є право суду вирішувати допускати певних осіб в якості свідків у справу чи ні.

Право допуску свідків у справу є виключним правом суду, а сторони та інші зацікавлені суб’єкти можуть тільки ініціювати вирішення цього питання судом. Проте кінцеве рішення у справі з цього приводу буде приймати лише суд. Таким чином, суд буде визначати чи має особа здатність до свідчення в цивільній справі чи вона повинна бути допущена до неї. Вказана ознака ніби-то стосується «технічної сторони» допуску свідка у справу, але вона важлива, оскільки показує суб’єкта, який приймає рішення щодо появи чи не появи в цивільному процесі такого засобу доказування як показання свідка.

Таким чином, якщо виходити з аналізу вищевказаних ознак свідка в цивільному процесі, можна запропонувати таку його дефініцію: свідок — це юридично не зацікавлена у вирішенні цивільної справи фізична особа, яка правильно (безпосередньо чи опосередковано) сприймала інформацію у справі, в яку залучена на підставі ухвали суду та має здатність про неї висловлюватись.

Одним із не вирішених та дискусійних питань доктрини цивільного процесу є питання цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності свідка. Відповідь на це питання безпосередньо впливає з визначення сутності та процесуально-правового статусу свідка як учасника процесу.

Якщо взяти до уваги цивільне право, передумовою для виникнення цивільних відносин для фізичних осіб буде цивільна правоздатність, тобто здатність мати права та нести обов’язки. Навіть, якщо фізична особа є малолітньою від її імені у матеріальні правовідносини будуть вступати її законні представники. З юридичними особами діє інше правило: вони вступають у матеріальні правовідносини виключно власними діями через свої органи, оскільки їхня цивільна правоздатність виникає разом із їх дієздатністю (ст. 91-92 ЦК України).

Стосовно цивільних процесуальних відносин, не має єдиної думки щодо передумов їх виникнення. Зокрема, триває дискусія стосовно того, чи є такою передумовою цивільна процесуальна правоздатність чи цивільна процесуальна правосуб’єктність, тобто процесуальна правоздатність та процесуальна дієздатність разом. Крім того, також триває дискусія стосовного того, до яких учасників цивільного процесу можна застосовувати такі поняття як цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність.

Якщо притримуватися формального підходу в цій дискусії, то поняття цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності в чинному ЦПК України розглядаються тільки стосовно матеріально-зацікавлених учасників цивільного процесу. Відповідно до ст. 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Згідно ч. 1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Отже, чинний ЦПК України правоздатність та дієздатність в цивільному процесі розглядає тільки щодо осіб, які звертаються до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, а тому частина науковців вважають, що не має підстав поширювати поняття цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності на всіх без винятку учасників процесу, у тому числі й свідків [78, с.

Їхня аргументація зводиться до того, що свідок, будучи джерелом особистих доказів, повинен власними діями реалізовувати надані йому процесуальні права та обов’язки, оскільки він є незамінним учасником процесу. Свідок не може передоручати вчинення своїх дії представнику, не можливо визначити з якого віку виникає процесуальна дієздатність свідка. Спроби визначити процесуальну дієздатність свідка приводять до того, що треба відмовлятися від усталених поглядів на дієздатність в цивільному процесі та конструювати велику кількість процесуальних дієздатностей для всіх учасників процесу, у тому числі й для свідка. Отже, нормативні підстави та необхідність особисто вчиняти процесуальні дії, не дають достатніх аргументів виокремлювати у свідка цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

На нашу думку, з вище висловленою точкою зору про відсутність цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності у свідків погодитися не можна, причому не тільки з окремих, але і з принципових позицій.

Спочатку продемонструємо, що вищевказані аргументи противників цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності свідка є не настільки абсолютні, як здається на перший погляд. Так, для деяких категорій цивільних справ стороні заборонено брати в ній участь через представника, зокрема, при розгляді справ про усиновлення (ч. 1 ст. 313 ЦПК України). Відповідно до ст. 223 СК України подання до суду заяви про усиновлення через представника не допускається. Якщо суд винесене рішення без явки заявника у судове засідання, воно буде скасовано. Отже, сторона цивільної справи повинна особисто вчиняти процесуальні дії, бути присутньою в судовому засіданні, але це не дає нам підстави стверджувати, що стосовно неї не діють категорії цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

Аналогічно можна стверджувати стосовно деяких видів матеріальних правовідносин. Зокрема, укладення шлюбу через представника не допускається (ч. 2 ст. 34 СК України), за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності автору заборонено передоручати створення твору іншій особі (ч.

Подібним чином, на нашу думку, поява у фізичної особи дієздатності, як цивільної, так і цивільної процесуальної, не завжди пов’язується з досягненням певного віку (зокрема, особа уклала шлюб до досягнення повноліття). Водночас, дієздатність, цивільна або цивільна процесуальна, у сторін може бути відсутня навіть у разі їх повноліття, з тих причин, шо останні страждають на певні психічні захворювання, внаслідок чого приймається рішення суду про визнання їх недієздатними. Тому, в цьому контексті важливим є той факт, що здатність до свідчення також пов’язується з наявністю певного рівня фізичного та психічного розвитку людини. Тому, оскільки поява цивільної дієздатності не у всіх випадках пов’язується із досягненням певного віку фізичної особи, потенційно можливо стверджути про виникнення цивільної процесуальної дієздатності у малолітньої чи неповнолітньої особи, яка матиме здатність до свідчення.

Історико-правовий матеріал щодо показань свідка показує, що свого часу до нього висувалися вікові обмеження, як мінімальні, так і максимальні. Тобто цивільна процесуальна дієздатність свідків пов’язувалася із настанням певного віку фізичної особи. Відсутність таких меж на даний момент означає, що законодавець взяв до уваги більш універсальні орієнтири, що впливатимуть на здатність особи давати достовірні свідчення в суді: не вік, а її психофізичний розвиток.

З іншого боку не настільки є категоричним судження, що свідок всі процесуальні дії повинен вчиняти особисто. Зокрема, адресована йому судова повістка, на підставі якої він викликається до суду, може бути прийнята не ним особисто (це може бути відповідно до ЦПК України член його сім’ї, колега по роботі тощо). У ряді випадків такі повістки приймають законні представники свідка, наприклад, якщо в суд викликається малолітній свідок, розписується за вручення повістки не дитина, а один із її батьків чи інших законних представників (хоча, слід зауважити, дана ситуація в ЦПК України взагалі не регламентована).

Можливість мати певні суб’єктивні процесуальні права та обов’язки свідка залежить від процесуальної правоздатності, яка є необхідною передумовою для перших. Вимога особистого здійснення свідком більшості процесуальних дій, які пов’язані з реалізацією його прав та обов’язків, говорить про існування у свідка цивільної процесуальної дієздатності.

Головна помилка, яку вчиняють усі опоненти цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності свідка полягає в тому, що вони механічно переносять положення цивільного права щодо вказаних категорій у цивільне процесуальне право. Аксіомою для цивільного права є теза, що всі фізичні особи (люди) володіють однаковою цивільною правоздатністю. Для цивільного процесу даний підхід неможливий. Якщо для цивільного права правоздатність єдина, то для цивільного процесуального вона різна. Зумовлено це тим, що у розгляді справи бере велика кількість учасників процесу, що переслідують свої цілі, виконують свої функції та наділяються відповідно до цього специфічними процесуальними правами і обов’язками [64]. Тому, апріорі зміст цих явищ не можуть бути однаковими для всіх. Якщо у цивільному процесі процесуальна правоздатність не є однаковою, а відмінною для всіх учасників процесу, чому треба думати та стверджувати, що цивільна процесуальна дієздатність буде такою. Вона також для кожного суб’єкта буде різною, так як вона закономірно пов’язана із правоздатністю особи.

Цивільна процесуальна дієздатність буде обумовлюватися не тільки віковими факторами, але й іншими, які вказують на здатність особи власними діями вступити в цивільну справу та виконати покладені на неї функції.

Отже, свідок володіє цивільною процесуальною правоздатністю та цивільною процесуальною дієздатністю. Умовою появи цивільної процесуальної правоздатності свідка є не момент його народження, а момент сприйняття ним певної інформації, що має значення для справи. В той час як умовою цивільної процесуальної дієздатності свідка є не досягнення ним певного віку, а набуття ним певного психофізичного рівня, що дає йому здатність правильно сприймати інформацію, що має значення для справи та правильно висловлюватися щодо неї. Саме тому цивільна процесуальна правоздатність свідка та його цивільна процесуальна дієздатність виникають в один момент: якщо особа, сприймаючи певну інформацію, не розуміє, що вона бачить, вона не може бути заявлена як свідок для цивільної справи, оскільки надасть недостовірні свідчення. Ось чому окремі науковці вказують, що для свідка цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність виникають одночасно [236, с. 25]. Крім того, цивільна процесуальна дієздатність свідка залежить від відсутності заборон щодо допиту окремих осіб в якості свідків (так, суддів, з питаннь обговорення у нарадчій кімнаті, священників по питанням, які стали відомі на сповіді тощо).

Обговорюючи питання цивільної процесуальної дієздатності свідка, хотілося б звернути увагу ще на один важливий момент. Допитуючи малолітніх чи неповнолітніх свідків у цивільному процесі, суд залучає у справу їхніх законних представників: батьків, усиновлювачів, опікунів чи піклувальників. Якщо вони зацікавлені в результатах розгляду справи, суд залучає у справу представника органу опіки та піклування, а також служби у справах дітей (ч. 1 ст. 232 ЦПК України). Відповідно до ст. 59 нової редакції ЦПК України передбачена можливість залучення до участі у справі законних представників малолітніх та неповнолітніх осіб.

Підтримаємо зазначене положення процесуального закону з огляду на те, що в законі має бути передбачена легальна підстава наявності у малолітньої чи неповнолітньої особи свого законного представника у справі, який повинен сприяти такій особі в реалізації покладених на нього обов’язків та наданих йому прав.

Інша справа, що положення ст. 59 ЦПК України прямо на вказують на можливість їх застосування до випадків, коли законний представник має представляти малолітню та неповнолітню особу, однак не як сторону, а як свідка.

Слід звернути увагу на те, що в чинному ЦПК України законні представники малолітнього чи неповнолітнього свідка або представники органу опіки та піклування або служби у справах дітей мають право з дозволу суду ставити такому свідку запитання та висловлювати свою думку щодо особи такого свідка та змісту його показань (ч. 3 ст. 232 ЦПК України). Фактично допит таких малолітніх чи неповнолітніх свідків іде за посередництвом його законних представників чи посадовців, яких суд залучить до справи.

Вважаємо, що законний представник малолітнього чи неповнолітнього свідків свідка може заміняти його за межами судового засідання, коли йдеться про реалізацію прав і обов’язків свідка, пов’язаних з його явкою до суду (наприклад, отримання судових повісток, інформування суд про зміну свідком-дитиною місця свого проживання чи про поважність причин неявки в судове засідання, вимагання від сторони справи оплати коштів, необхідних для явки до суду тощо). Перебуваючи в суді, законний представник повинен тільки сприяти малолітньому чи неповнолітньому свідку в реалізації його прав та обов’язків. Щодо дослідження та оцінки показань свідка, законний представник не повинен їх здійснювати замість свідка-дитини. Хоча, в ряді випадків, можна було би дещо їм дозволити. Так, він міг би подати клопотання щодо видворення із зали суду певної особи, присутність якої може негативно вплинути на показання дитини, міг би роз’яснювати запитання, які йому ставляться або пояснювати суду відповіді на них тощо.

Враховуючи наведене, закріплення в ЦПК України прямої вказівки на те, що законні представники можуть також діяти в інтересах свідка-дитини дало б можливість повноцінно забезпечити як захист прав та інтересів малолітніх чи неповнолітніх учасників судового процесу, так і повноцінно легалізувати їх представників.

Процесуально-правовий статус свідка визначають його права та обов’язки як учасника цивільного процесу. З точки зору теорії держави і права правовий статус особи складається з трьох елементів: прав та свобод, обов’язків та гарантій їх реалізації [102, с. 258]. Проте більшість науковців правовий статус певної особи виражають через такі її складові як права та обов’язки, зараховуючи гарантії не до правового статусу, а до факторів його реалізації [173, с. 379].

В цивільному процесі правовий статус або процесуально-правовий статус учасників процесу виражається також через такі категорії як процесуальні права та обов’язки [215, с. 17].

Права та обов’язки свідка виступають в якості гарантій належного виконання свідком свого обов’язку перед суспільством, правосуддям. Дані права і обов’язки забезпечують участь свідка в досягненні істини, а також достовірність його показань [188, с. 178]. Права та обов’язки свідка дають йому можливість вступати в різноманітні цивільні процесуальні відносини, які пов’язані з його головною функцією в цивільній справі: надати показання.

Прав та обов’язків у свідка, які закріплюються діючим цивільним процесуальним законодавством України, доволі багато. Аналізувати їх зміст та специфіку реалізації в цьому підрозділі не має сенсу, оскільки всі вони пов’язані з наданням свідком його показань. Даний взаємозв’язок має як прямий, так і опосередкований характер. Наприклад, право свідка користуватися письмовими записами під час його допиту, прямо пов’язується із дослідженням показань свідка. В той час як право свідка вимагати оплати витрат, які він поніс в зв’язку з явкою до суду, опосередковано пов’язується із залученням свідка у справу. Даний взаємозв’язок носить опосередкований характер, оскільки свідок повинен, а не має право давати свідчення. Ось чому, детальний аналіз прав та обов’язків свідка проведемо в наступних підрозділах роботи, де будемо розкривати специфіку використання показань свідка.

Разом із тим, на нашу думку, з метою полегшеного аналізу процесуальних прав та обов’язків свідків у цивільному процесі є сенс їх класифікувати на певні групи. Оскільки всі права та обов’язки свідка у цивільному процесі пов’язані з його показаннями, слід поділити їх у зв’язку з етапами використання показань свідка.

В.Д. Андрійцьо, виходячи з розумово-процесуальної концепції, яка пояснює сутність судового доказування, виділяє чотири етапи процесу судового доказування: визначення предмету доказування; збирання доказів; дослідження доказів; оцінка доказів [10, с. 245-246]. Але тільки на останніх трьох етапах буде з’являтися такий об’єкт процесуальних дій суду та учасників процесу як судові докази, у тому числі й показання свідка. Ось чому, можна виділити права та обов’язки свідка, які пов’язані з залученням у цивільну справу показань свідка, права та обов’язки свідка, що пов’язані з дослідженням показань свідка та права і обов’язки свідка, що пов’язані з оцінкою показань свідка.

Права та обов’язки свідка, які пов’язані з залученням його показань у цивільну справу - це такі права і обов’язки, які проявляються на такому етапі судового доказування як збір судових доказів.

До прав та обов’язків свідка, які пов’язані із залученням його показань у цивільну справу можна віднести наступні: 1) обов’язок свідка з’явитися до суду у визначений час (ч. 2 ст. 69 ЦПК України); 2) обов’язок свідка завчасно повідомити суд про неможливість прибуття за викликом до суду (ч. 3 ст. 69 ЦПК України); 3) свідок має право на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду (ч. 4 ст. 69, ч. 1 ст. 139 ЦПК України); 4) право на отримання судової повістки так завчасно, щоби свідок мав достатньо часу для явки в суд та підготовки до участі в судовому розгляді (ч. 5 ст. 128 ЦПК України) тощо.

Вказана група прав і обов’язків націлена на те, що б свідок був залучений у справу або що б в матеріалах цивільної справи з’явилися письмові показання свідка, що у подальшому будуть досліджуватися судом. Оскільки збір судових доказів взятий в часові рамки, тому дані права і обов’язки свідків можуть проявлятися лише на тих стадіях цивільного процесу, на яких можливі такі процесуальні дії. Так, за загальним правилом, судові докази подаються сторонами у різний час: позивач разом з позовною заявою, а відповідач разом з відзивом на неї (ч. 2-3 ст. 83 ЦПК України), а якщо вони їх не можуть подати у вказані строки

3 об’єктивних причин, суд може надати їм додатковий строк для подачі доказів (ч.

4 ст. 83 ЦПК України). Крім того, якщо міняється підстава чи предмет позову (це можна зробити до закінчення підготовчого засідання чи початку першого судового засідання) або подається зустрічний позов (його можна подати у строк подачі відзиву на позовну заяву, тобто у строк встановлений судом, але не менше 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі), суд також може надати додатковий строк для подання доказів (ч. 7 ст. 83 ЦПК України). Отже, свідки, свої права та обов’язками з цієї групи можуть/повинні реалізувати на всіх стадіях розгляду справи в суді першої інстанції.

Права та обов’язки свідка, які пов’язані з дослідженням його показань - це такі права і обов’язки, які націлені на вилучення доказової інформації від свідка як джерела фіксації інформації.

До прав і обов’язків свідка, що пов’язані з дослідженням його показань, відносяться такі: 1) право свідка давати показання рідною мовою або мовою якою він володіє (ч. 4 ст. 69 ЦПК України); 2) право свідка користуватися письмовими записами під час його допиту (ч. 4 ст. 69, ст. 231 ЦПК України); 3) право свідка відмовитися від давання показань у випадках, передбачених законом (ч. 4 ст. 69, ч. 3 ст. 230 ЦПК України); 4) обов’язок повідомити суд про причини відмови у наданні показань (ч. 2 ст. 71 ЦПК України); 5) дотримання порядку в залі судового засідання, беззаперечно виконувати розпорядження головуючого (ч. 3 ст. 216 ЦПК України); 6) утриматися від спілкування допитаного свідка з недопитаними свідками (ч. 2 ст. 219 ЦПК України); 7) обов’язок встановити свою особу перед судом (ч. 3 ст. 230 ЦПК України); 8) обов’язок свідка підписати текст розписки про кримінальну відповідальність та текст присяги свідка (ч. 5-6 ст. 230 ЦПК України); 9) обов’язок свідка давати свої показання в усній формі (ч. 7 ст. 230 ЦПК України); 10) обов’язок свідка відповідати на запитання, які йому ставлять учасники справи, їх представники або суд (ч. 7-9 ст. 230 ЦПК України); 11) свідок має право не відповідати на запитання, які ображають його честь та гідність (ч. 10 ст. 230 ЦПК України); 12) обов’язок свідка залишитися в залі судового засідання до завершення розгляду справи (ч. 11 ст. 230 ЦПК України); 13) свідок має право вимагати повторно його допитати (ч. 12 ст. 230 ЦПК України) тощо.

Вказана група прав і обов’язків свідків є однією з найбільш багаточисленних. Зумовлено це тим, що на етапі дослідження показань свідків, останній контактує з багатьма учасниками цивільного процесу, а також судом, які щодо такого свідка реалізують свої права чи виконують необхідні обов’язки. Крім того, допит свідка проводиться публічно у присутності публіки (сторонніх осіб), що також позначається на процедурі такого допиту, а відтак і на правах та обов’язках свідка. Дана група прав і обов’язків, як правило, реалізується в судовому засіданні перед судом, що розглядає справу. Ось чому, за загальним правилом, ця група прав і обов’язків свідка реалізується на стадії судового розгляду цивільної справи, частиною якої є розгляд справи по суті, тобто дослідження судом доказів у справі.

Права та обов’язки свідка, які пов’язані з дослідженням показань свідка, також можуть бути реалізовані перед судом, що справу не розглядає. Зокрема, під час дії інституту забезпечення доказів або виконання судового доручення свідок може реалізувати дані права або повинен виконати дані обов’язки в тих судах, які проводять забезпечення доказів чи виконують судове доручення.

Права і обов’язки свідка, що пов’язані з оцінкою показань свідка - це такі права і обов’язки, які націлені на вирішення питань належності, допустимості, достатності та достовірності доказової інформації, що висловлює свідок.

До прав і обов’язків свідка, що пов’язані з оцінкою його показань відносяться такі: 1) право свідка відмовитися від давання показань (ч. 1 ст. 71 ЦПК України); 2) обов’язок свідка вказати причину відмови від давання показань (ч. 2 ст. 71 ЦПК України); 3) обов’язок свідка вказати джерело своєї обізнаності, якщо він сприймав обставини справи не особисто (ч. 1 ст. 90 ЦПК України); 4) обов’язок свідка визначити перед судом стосунки зі сторонами справи (ч. 3 т. 230 ЦПК України) тощо.

Хоча оцінка судових доказів судом проводиться у нарадчій кімнаті, проте права та обов’язки свідка, пов’язані з оцінкою його показань, можна реалізувати тільки в залі судового засідання, до виходу суду в нарадчу кімнату. Справа у тому, що окрім судді в цій кімнаті ніхто більше не має права перебувати, оскільки буде порушена таємниця нарадчої кімнати. Ось чому, все що може допомогти суду правильно оцінити показання свідка, останній повинен/має вчинити до виходу суду в нарадчу кімнату для проведення оцінювання судових доказів, у тому числі й показань свідка.

Як видно серед цієї групи прав і обов’язків свідка, нами виділяються такі права і обов’язки, які вище були виділені для групи тих прав і обов’язків, які пов’язані з залученням свідка в цивільну справу. Цей вибір був зроблений свідомо, оскільки, наприклад, усунення свідка від свідчення проти родичів, які є на стороні справи, забезпечить суд від отримання недостовірних відомостей.

Таким чином, є всі підстави виділяти таку класифікацію прав і обов’язків свідків, яка пов’язана із етапністю процесу судового доказування в цивільному судочинстві.

Права і обов’язки свідка також можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні права і обов’язки можуть бути реалізовані щодо всіх осіб, які викликаються в якості свідків, а спеціальні тільки щодо свідків певної категорії.

Так, до свідків певної категорії можна віднести малолітніх та неповнолітніх свідків, свідків, які досягли 16 років, допитаних свідків, свідків, які є родичами сторони справи тощо. Звісно, ці особи мають відмінний перелік прав та обов’язків свідка в порівняні з іншими свідками. Детально аналіз їхніх прав і обов’язків будемо аналізувати в наступних підрозділах роботи.