Захист проти позову

Одним із процесуальних наслідків відкриття провадження у справі є виникнення у особи, до якої пред’явлено позов, право­вого статусу відповідача.

Відповідач не є стороннім спостерігачем у цивільній спра­ві, адже відповідно до принципів процесуальної рівноправно­сті та змагальності йому надається змога захищатися проти пред’явленого до нього позову.

участь у справі, і спеціальні, що визначаються його особливим процесуальним статусом.

У цивільному процесі для відповідача є три способи захисту проти позову:

1) невизнання позову;

2) заперечення проти позову;

3) пред’явлення зустрічного позову.

Невизнання позову - це немотивоване відхилення вимог позивача. Цей спосіб захисту, інакше кажучи, можна назвати пасивним захистом відповідача, за якого він не вдається до жод­них заходів, оскільки обов’язок доказування має позивач.

Заперечення проти позову. Під ним розуміють доводи (пояснення) відповідача необґрунтованості позовних вимог або їх частини чи щодо неправомірності судового розгляду цих вимог.

Подання заперечень проти позову є правом, а не обо­в’язком відповідача. Такі заперечення можуть бути усними або письмовими. Усні заперечення проти позову відповідач оголо­шує, даючи пояснення на попередньому судовому засіданні та під час розгляду справи по суті, а письмові він може подати до суду після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви і доданих до неї документів. Письмові заперечення відповідача проти позову приєднуються до справи.

Подання письмових заперечень щодо позову доцільно, адже у такому разі посилюється сприйняття необхідної інформа­ції судом та учасниками цивільного процесу через її повторення усно і у письмовому вигляді (щоправда, за умови нормального викладення цієї інформації). Доцільність подання таких запере­чень також підтверджується тим, що це дає змогу відповідачеві повністю і більш наочно довести до суду та осіб, які беруть участь у справі, свої міркування з приводу позову; допомагає попередньо критично зважити на ті вимоги, які пред’явлені до нього позивачем, чітко та максимально повно викласти свій погляд на їх обґрунтованість і доведеність.

Закон прямо не встановлює часові обмеження для подання письмових заперечень проти позову. Проте відповідно до ч. 5 ст. 122 ЦПК України в ухвалі про відкриття провадження

у справі суд визначає відповідачу строк для подачі письмових заперечень проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Як правило, такий строк пов’язується із датою проведення попереднього судового засідання.

У разі неподання відповідачем письмових заперечень про­ти позову в установлений судом строк, він у подальшому не поз­бавляється права подати свої заперечення чи пояснення. Однак слід зважити, що відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попе­реднє судове засідання у справі не здійснюється, до початку роз­гляду справи по суті. Докази, подані з порушенням цих вимог, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

У законі не встановлено обов’язкові вимоги щодо змісту і реквізитів заперечень проти позову як процесуального документа.

Тому, зважаючи на традиційну практику складання про­цесуальних документів, ці заперечення проти позову мають містити:

1) найменування суду;

2) прізвище та ініціали судді, який розглядає справу;

3) номер цивільної справи;

4) ім’я (найменування) відповідача, місце його прожи­вання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;

5) дані щодо ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви;

6) виклад обставин, якими відповідач заперечує доводи позовної заяви. Він може заперечувати проти позову, посилаю­чись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість; від­сутність у позивача права на звернення до суду; наявність пере­шкод для відкриття провадження у справі;

7) зазначення доказів, що підтверджують кожну обста­вину, на які посилається відповідач, наявність підстав для звіль­нення від доказування;

8) перелік документів, що додаються до заяви.

Заперечення проти позову підписуються відповідачем або його уповноваженим представником із зазначенням дати їх подання.

У теорії цивільного процесуального права розрізняють матеріально-правові і процесуально-правові заперечення проти позову.

Матеріально-правові заперечення відповідача проти позо­ву можуть, з одного боку, стосуватися обґрунтованості вимог позивача, а з іншого - їх недоведеності. Ці заперечення спрямо­вані на спростування позову. Відтак відповідач може спросто­вувати підставу позову, вказати на неправильну кваліфікацію спірної ситуації позивачем, обґрунтовувати відсутність пред­мета позову.

Обставини матеріально-правового заперечення проти позову: незаконність вимог позивача; необґрунтованість вимог позивача.

Матеріально-правові заперечення проти позову спрямова­ні на те, щоб домогтися відмови у задоволенні вимог позивача.

Процесуально-правові заперечення проти позову вказують на неприпустимість його судового розгляду, тобто на порушення процесуального закону, які виникали за пред’явлення позову і відкриття провадження у справі. Процесуально-правовим запе­реченням є вказівка на наявність перешкод для відкриття про­вадження у справі. Такі заперечення мають на меті обґрунту­вати підстави для закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

І матеріально-правові, і процесуальні заперечення відпо­відача проти позову спрямовані на те, щоб не допустити задово­лення судом вимог позивача.

Заперечення проти позову можуть бути повними та част­ковими.

Зустрічний позов. Згідно з ч. 1 ст. 123 ЦПК України від­повідач має право до початку розгляду справи по суті пред’явити зустрічний позов.

Зустрічний позов - це самостійна позовна вимога, заяв­лена відповідачем у процесі, який вже виник, для спільного розгляду з первісним із метою захисту своїх інтересів.

Особливостями зустрічного позову є те, що:

1) це позов відповідача;

2) позов заявлений у процесі, який вже виник;

3) позов заявлений для спільного розгляду з первісним позовом.

Із реалізацією права на звернення за судовим захистом, яке могло бути реалізоване відповідачем і в самостійному провадженні, пред’явлення зустрічного позову у процесі, який вже виник, сприяє виконанню завдання процесуальної економії.

Зв’язок зустрічного позову з первісним може обумовлюва­тися різними причинами і відповідно мати різний зміст:

а) відповідач протиставляє вимозі позивача однорідну вимогу, строк якої настав, пред’являючи її для заліку первісної вимоги;

б) задоволення зустрічного позову виключає повністю або частково задоволення первісного позову;

в) закон допускає і інші випадки взаємного зв’язку між первісним і зустрічним позовами, коли їх спільний розгляд приз­водить до більш швидкого та правильного вирішення спорів.

Необхідність зв’язку між зустрічною та первісною вимо­гами не усуває самостійний характер зустрічного позову. Прак­тично це виявляється у такому:

а) хоча задоволення зустрічного позову звичайно спричи­няє відмову від первісного позову, є можливість відмови від ос­новного позову з причин, які не стосуються зустрічного позову, в якому суд також відмовляє з причин його незаконності або необґрунтованості;

б) через самостійний характер зустрічного позову суд зобов’язаний вирішити його і у тому разі, якщо стосовно первіс­ного позову рішення не ухвалюється (наприклад, унаслідок від­мови позивача від позову). Але і у тих випадках, коли обидва позови розглядаються судом, кожному з них - первісному і зу­стрічному - повинна бути надана у спільному рішенні у справі окрема відповідь разом із мотивуванням, яке стосується того, що саме присуджується первісному і зустрічному позивачеві та у якій частині.

Зустрічна позовна заява, надана з дотриманням загальних правил пред’явлення позову, повинна відповідати вимогам ЦПК України. Якщо зустрічна позовна заява подана з порушенням вимог ЦПК України, вона може бути залишена без руху або по­вернута заявникові (ст. 124 ЦПК України).

4.