Право на позов

Право на звернення до суду за судовим захистом займає важливе місце серед інших прав, що забезпечують захист пору­шеного чи оскаржуваного права або охоронюваного законом ін­тересу.

- право на пред’явлення позову;

- право на задоволення позову.

Ці правочинності повинні поєднуватися, тому що без пра­ва на пред’явлення позову не може бути права на задоволення позову. Водночас право на пред’явлення позову не буде для по­зивача засобом захисту порушеного або оскаржуваного права, якщо в нього не буде права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову й право на задоволення по­зову мають самостійний характер. Особі може належати право на задоволення позову за відсутності в неї права на пред’явлення позову. І навпаки, наявність у особи права на пред’явлення позову не завжди означає наявність у неї права на задоволення позову, оскільки суд може встановити, що вимоги не засновані на законі, і відмовити в їх задоволенні.

Право на пред’явлення позову - це право відкрити та підтримувати судовий розгляд конкретного матеріально- правового спору в суді першої інстанції з метою його вирішення. Це - право на правосуддя щодо конкретного матеріально- правового спору.

Правом на пред’явлення позову наділені усі заінтересовані фізичні та юридичні особи особи (зокрема й іноземні) та держа­ва. Вони можуть звернутися до суду з позовом про захист суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Право на пред’явлення позову є невід’ємним правом кожної особи, тому відмова від права на звернення до суду за захистом недійс­на (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК України до органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, належать: Уповноважений ВР України з прав людини; прокурор; органи державної влади, органи міс­цевого самоврядування; фізичні особи; юридичні особи.

За змістом право на пред’явлення позову означає право на процес незалежно від його результату, право на діяльність суду щодо розгляду та вирішення вимоги про захист порушеного або оскаржуваного права або законного інтересу, тобто право на одержання рішення незалежно від його змісту і характеру. Отож, право на пред’явлення позову є процесуальною категорі­єю, оскільки наявність цього права в зацікавленої особи зовсім не залежить від наявності в неї того суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту.

Право на позов - самостійне суб’єктивне право. Як усяке суб’єктивне право, право на позов є не у всіх осіб, а лише у кон­кретних осіб із конкретних справ за наявності певних умов (передумов).

Передумови права на пред’явлення позову - обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов 'язує виникнення суб 'єктивного права певної особи на пред 'явлення позову з конк­ретної справи.

Якщо такі передумови є, це означає, що в цієї особи є пра­во на судовий розгляд її цивільно-правової вимоги. Якщо будь- яка із передумов відсутня, то немає і цього права. Звернення до суду в такому разі не може спричиняти судовий розгляд за­значеного спору і суд не має права (і не зобов’язаний) зробити відповідний акт правосуддя.

Вирізняють дві групи передумов права на пред’явлення позову: суб’єктивні та об’єктивні.

Суб’єктивні передумови - це обставини, які пов’язані з особою позивача і за наявності яких у позивача виникає право на пред’явлення позову в суді. До них належать правоздатність і процесуальна заінтересованість.

Об’єктивні передумови - це обставини, які не залежать від особи позивача і з наявністю чи відсутністю яких закон пов’язує можливість пред’явлення конкретного позову. Їх, своєю чергою, можна поділити на:

- позитивні, тобто ті обставини, які повинні існувати для того, щоб заява була прийнята. До них можна віднести: 1) підві­домчість справи суду; 2) правовий характер вимоги;

- негативні - обставини, яких не повинно бути:

1) відсутність такого, що набрало законну силу, рішення суду, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

2) відсутність затвердженої ухвали суду про відмову пози­вача від позову або про затвердження мирової угоди;

3) відсутність справи щодо тотожного спору;

4) відсутність договору про передачу справи на розгляд у третейський суд.

Усі зазначені передумови права на пред’явлення позову належать до загальних. Своєю чергою, спеціальні передумови визначають наявність у суб’єкта права на пред’явлення позову в окремих категоріях справ.

Ці передумови права на звернення до суду мають виключ­но процесуальний характер і не стосуються питань про наявність чи відсутність у позивача суб’єктивного матеріального права. У зв’язку з тим суддя не має права відмовити у відкритті прова­дження або повернути заяву з тих причин, що у позивача немає матеріального права, тобто права на задоволення позову, якщо ця категорія справ підлягає розгляду у суді.

Відсутність права на пред’явлення позову є підставою для відмови у відкритті провадження або повернення заяви, а якщо справа прийнята до провадження суду, - закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Такі дії оформ­ляються ухвалою.

3.