Загальні правила визначення підвідомчості
В основу загальних правил визначення цивільної юрисдикції суду покладено:
1. Глобальність цивільної юрисдикції суду випливає із положень ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі.
Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд таких справ повинен проводитись за правилами іншого судочинства. Такі правила визначені Конституцією України, законодавством про судоустрій, зокрема Законом України «Про Конституційний Суд України», актами кримінально- процесуального, господарсько-процесуального, адміністративно-процесуального законодавства. Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилися певні правовідносини, які виникають у державі.2. Наявність та характер спірних правовідносин. Цивільну юрисдикцію складають справи, які виникають з цивільних (ст. 1 ЦК), житлових (ЖК), земельних (ст. 2 ЗК), сімейних (ст. 2 CK), трудових (ст. 3 КЗпП) правовідносин.
У порядку цивільної юрисдикції вирішуються справи, які не мають спірного характеру, але в силу вказівки закону належать до цивільної юрисдикції суду (наприклад щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст. ст. 383-389 ЦПК, ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» ), вирішення питання про визнання та виконання рішень іноземних судів — розділ VII ЦПК, оскарження рішень третейських судів та видача виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів — розділ VII-I ЦПК та ін.)
Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав і обов’язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.
3. Необхідність захисту права. Спір про право найчастіше виникає у зв’язку з правопорушенням, але може виникнути і за відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивач претендує на будь-яке право внаслідок умислу або необережності.
З іншого боку, не будь-яке правопорушення породжує спір, який підлягає розгляду у суді. Якщо правопорушник добровільно усуває наслідок порушення, воно не набуває характеру спірних відносин. Правопорушення переростає у спір, коли порушник добровільно не поновлює порушене право, а уповноважена особа вживає заходів щодо поновлення порушеного права.У судовій практиці нерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кінця було б безцільним, оскільки процес не здатний будь-яким чином вплинути на правове становище сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий тощо.
Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наявність згаданих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв’язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідований. Дійсно, у цьому випадку зникає предмет спору, однак заявник (заінтересована особа) не поз-
1 Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 р. № 606-XIV// BBP.— 1999.— № 24. — Ст. 207.
бавлена можливості захистити свої порушені права у зв’язку із завданням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.
Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб’єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.
Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спрощений порядок розгляду. Наприклад, справи про розірвання шлюбу віднесено до відання органів реєстрації актів цивільного стану (ст. ст. 106, 107 СК). І навпаки, є категорії справ, в яких фактично відсутній спір про право, але вони вирішуються у порядку цивільного судочинства. Наприклад, усиновлення дітей, надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлення фактів, які мають юридичне значення тощо.
Ці справи становлять особливий вид провадження у цивільному процесі — окреме.Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті провадження у справі. При встановленні того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя за загальним правилом відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК). І тільки у разі подання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку, встановленого CK, суд постановляє ухвалу про повернення заяви (п. 5 ч. 3 ст. 121 ЦПК).
У випадку відмови у відкритті провадження у справі чи закритті провадження у зв’язку з тим, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (не належить до цивільної юрисдикції) суд (суддя) зобов’язаний вказати заявнику до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті іншими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не є правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого органу чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судовому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню будь-яким юрисдик- ційним органом, то не виникає питання про юрисдикцію у цій справі.
Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ст. 293 ЦПК).
Контрольні запитання
1. Дайте визначення поняття судової підвідомчості цивільних справ суду.
2. Розкрийте зміст імперативної (умовної) юрисдикції.
3. Хто може здійснюватися захист цивільних прав,крім судів загальної юрисдикції?
4. Назвіть критерії підвідомчості суду загальної юрисдикції цивільних справ.
5. Охарактеризуйте види цивільної юрисдикції.
6. Проаналізуйте загальні правила визначення юрисдикції суду.
7. Назвіть категорії справ, які підвідомчі судам загальної юрисдикції.
Рекомендована література
1. Білоусов Ю. В. Захист цивільних прав та інтересів: питання теорії, юрисдикції та завершеності / Ю. В. Білоусов // Актуальні проблеми держави і права. — Одеса, 2004. — Вип. 23. — С.41—45.
2. Бурак О. Загальні питання розмежування цивільної, господарської та адміністративної юрисдикцій / О. Бурак // Вісник Вищого адміністративного суду України. — 2010. — № 1. — С. 76—81.
3. Власов А. Трудовой или гражданский? О некоторых вопросах подведомственности споров относительно отстранения от занимаемой должности члена правления хозяйственного общества / А. Власов // Юридическая практика. — 2008. — 24 июня (№ 26). — С. 13.
4. Гаркуша О. О. Цивільна юрисдикція: окремі правові проблеми розмежування суміжних юрисдикцій / О. О. Гаркуша // Адвокат. — 2008. — № 11. — С. 36—39.
5. Сібільов Д. М. Підвідомчість цивільних справ за участю приватних підприємців, які не мають статусу юридичної соби / Д. М. Сібільов // Проблеми законності. — Харків, 2001. — Вип.49. — С. 96—98.
6. Шадура Д. М. Цивільна юрисдикція: автореф. дис.... канд. юрид. наук / Дмитро Миколайович Шадура. — X., 2008. — 20 с.
7. Яцина В. Б. Деякі критерії розмежування юрисдикції цивільних та адміністративних судів / В. Б. Яцина // Актуальні питання цивільного та господарського права. — 2006. — № 1, грудень. — С. 92—95.