Цивільна юрисдикція та підвідомчість: поняття та її види

Під юрисдикцією (підвідомчістю) розуміють розмежування компе­тенції між органами держави. Компетенція суду в здійсненні правосу­ддя по розгляду і вирішенню певної категорії питань називається під­відомчістю судових органів або судовою юрисдикцією.

Однак право вирішення цивільних справ надано не тільки судовим, а й державним органам адміністративної юрисдикції (органи державної влади, місцевого самоврядування, органи, що здійснюють виконавче провадження); недержавними юрисдикційними органами (третейські суди, Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України); змішаними органами (комісіями по трудових спорах); нотаріатом.

У зв’язку з цим цивільна юрисдикція або підвідомчість визначає ко­ло цивільних справ, вирішення яких віднесено до кожного з цих орга­нів. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще на­зивають підвідомчістю). Юрисдикцію ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпа­дати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу, або ж її визначають як коло справ, вирішення яких віднесено законом до ком­петенції певного державного або громадського органу.

Для того щоб відмежувати компетенцію судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших юрис- дикційних органів, і вводиться категорія підвідомчості.

До справ цивільної юрисдикції ст. 15 ЦПК відносить: справи про за­хист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте­ресів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, тру­дових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Крім того, суди розглядають справи про оскарження рішень третей­ських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рі­шень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комер­ційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Законом може бути також передбачено розгляд інших справ за пра­вилами цивільного судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, ви­значеними законами України.

В залежності від того, чи відносить закон вирішення спорів до ві­дання виключно одного органу або до компетенції кількох органів, юрисдикція (підвідомчість) поділяється на виключну і множинну. Виключною називається юрисдикція (підвідомчість), за якою розг­ляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компе­тенції суду (справи по позбавлення батьківських прав, справи про усиновлення тощо).

Множинна юрисдикція передбачає, що розгляд цивільних справ здійснюється судом та іншими юрисдикційними органами. Залежно від вибору юрисдикційного органу з кількох, яким справа підвідомча, чи недопущенні такого вибору множинна юрисдикція поділяється на аль­тернативну, договірну, імперативну і за зв’язком справ.

Альтернативна юрисдикція означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захис­ту своїх прав. Наприклад, спір про право може бути вирішений не тільки судом, але й третейським судом. Для передачі справи третейсь­кому суду потрібно волевиявлення двох сторін і висновок угоди про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський запис), який повинен бути в оформлений письмово. Закон встановлює прави­ло, відповідно до якого громадяни можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Договірною є юрисдикція яка визначається взаємною угодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом Укра­їни від 11.05.2004 р. «Про третейські суди»^[37]. У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивіль­них правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішен­ня Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбіт­ражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж»^{[38] [39] [40]).}

Доволі суперечливою є наявність імперативної (умовної) юрисдик­ції. Протягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що мо­гли стати предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку «досудового вирішення спору». Однак Конститу­ція України визнала можливість судового захисту без додержання по­передньої досудової форми вирішення спору, в якому бере участь фізи­чна особа. Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9. Згодом у рішенні Конституційного Суду України у справі громадянки Дзюби Г.

Однак такий вид юрисдикції може визнаватися в іншому значенні, коли можливість звернення до суду (відповідно й можливість судового розгляду справи) пов’язана із певними умовами чи дотриманням певно­го порядку. Наприклад, у разі відмови у позові про поновлення батьків­ських прав повторне звернення із таким позовом можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку ві­дмову (ч. 6 ст. 169 CK). Позов про розірвання шлюбу не може бути пре­д’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків протиправної поведінки одного з подружжя, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 CK). У разі подання такої заяви до суду останній своєю ухвалою повертає її (п.5 ч.3 ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду в подальшому після усунення обставини, яка слугу­вала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судовий захист, законом лише встановлюється окремий, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдик­цію за зв ’язком справ, її засади містяться у ст. 16 ЦПК України. Зокре­ма, за загальним правилом не підлягають об’єднанню в одне прова­дження вимоги, які випливають з різних правовідносин, що належать до різних юрисдикцій. Однак законом можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органами влади APK, органами місцевого самовряду­вання. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різних судових юрисдикцій — про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (адміністративно-правова ви­мога), а також про відшкодування завданої шкоди (цивільно-правова вимога).

Окремої уваги заслуговує визначення наслідків порушення правил підвідомчості цивільних справ суду.

Суддя, приймаючи позовну заяву або заяву, повинен перевірити в обов’язковому порядку чи підпадає розгляд такої справи під юрисдик­цію суду. Якщо заява не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК).

Якщо суд дійде висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства під час її розгляду, суддя своєю ухвалою за­криває провадження у справі (п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК).

На тій же підставі під час перегляду судового рішення вищестоящі суди (апеляційної, касаційної інстанцій) скасовують рішення нижчих судів і закривають провадження у справі (ч.1 ст. 310, ч.1 ст. 340 ЦПК).

10.2