Загальна характеристика апеляційного провадження. Суди апеляційної інстанції

Про перегляд цивільних справ в апеляційному порядку вчені- юристи вперше почали розмірковувати після прийняття 28 квітня 1992 р. Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи.

Інститут апеляційного провадження був включений до цивіль­ного судочинства України Законом України від 21 червня 2001 р. „Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу Украї­ни». 18 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільно-процесуальний кодекс України, який набув чинності з 1 вересня 2005 року. В цьому Кодексі інститут апеляції набув свого нового значення.

Підставою для виникнення інституту апеляції було прагнення вирі­шити дві проблеми цивільного судочинства: по-перше, значно покра­щити якість судових рішень; по-друге, ліквідувати тяганину при вирі­шенні цивільно-правових спорів^[70].

Апеляційне оскарження — один із найбільш поширених у сучасно­му цивільному судочинстві способів оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Цей спо­сіб оскарження судових рішень існує, зокрема, в Великобританії, Фран­ції, Бельгії, Німеччині, Австрії, США тощо.

Апеляційне провадження — це процес перевірки законності та об­ґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали за­конної сили.

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирі- шенні справи судом апеляційної інстанції. Апеляційне оскарження і пе­ревірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справи і зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства до­сягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і переві­ркою судом апеляційної інстанції їх законності і обгрунтованості шля­хом повторного розгляду справи (перевирішення) з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням за думкою позивача встановленого порядку.

Таким чином, апеляція — це звернення до вищого суду з проханням (скаргою) про скасування (зміну) судового акту суду першої інстанції, який не набрав законної сили і який є підставою для перегляду справи по суті у заявленому або в повному обсязі.

Повний обсяг перегляду передбачається у наступних випадках:

— коли має місце скасування судового рішення за безумовними пі­дставами;

— доводи апеляційної скарги не дозволяють провести перевірку за­конності та обґрунтованості судового рішення в частині.

Перегляд у заявленому обсязі передбачається в усіх інших випадках.

Предметом апеляції є вимога заявника апеляційної скарги, що звер­нена до вищого (апеляційного) суду^{[71] [72] [73].}

Апеляція може бути індивідуальною або спільною, первісною або приєднаною (з боку іншого співучасника), головною або зустрічною чи випадковою, тобто поданою стороною самостійно або у зв’язку із звер­ненням іншої стороні. Найбільш змістовний інтерес представляє класи­фікація апеляції на такі види, як повна та неповна. Неповна апеляція характерна для національних систем Австрії та Німеччини. Повна апе­ляція традиційно існує в Італії, Франції.

Повна апеляція відрізняється від неповної тим, що вона допускає перегляд (перевирішення) всієї справи. Для повної апеляції притаманні ознаки розгляду справи по суті та безповоротно, без передачі її на розг­ляд суду першої інстанції. Діюча вітчизняна апеляція є повною, якщо суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та обґрунтова­ності прийнятого рішення в повному обсязі, досліджуючи нові докази та встановлюючи нові факти (ч. 2, 3, 4 ст. 303 ЦПК).

В тих випадках, коли законодавець обмежує перегляд справи час­тиною, що оскаржується, дозволяє направляти справу на новий розг­ляд до суду першої інстанції, має місце неповна апеляція. Тобто, не­повна (обмежена, юридична) апеляція — це перевірка законності та обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції, яке не на­брало законної сили, на підставі, як правило, матеріалів справи, без надання нових доказів.

Одним із питань оцінки апеляційного розгляду є питання, чи всі рі­шення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

В західноєвропейських процесах не всі рішення суду першої інстанції можуть стати предметом розгляду апеляційної інстанції. Так, у Франції апеляція не допускається у випадках, якщо предмет спору незначний, а саме, коли сума вимог менше 13 000 франків. Крім того, у французькому цивільному процесі за окремими категоріями справ з метою процесуаль­ної економії апеляція в загальному її розумінні взагалі не допускається. Прикладами є рішення щодо звернення стягнення на нерухоме майно, про банкрутство, про виправлення фактичних помилок тощо.

В Україні дотримуватись таких обмежень на реалізацію права апеля­ційного оскарження в цивільних справах недоцільно. Апеляція за загаль­ним принципом може бути подана на всі рішення суду першої інстанції.

Слід зазначити, що незначні за розміром позови подаються особами малозабезпеченими. Якщо виключити цю категорію справ із компетен­ції апеляційних судів з метою надання їм можливості зосередитись на розгляді майнових спорів з більшою ціною позову, то це призведе до обмеження можливості судового захисту малозабезпеченої категорії громадян, що суперечить принципу доступності до судового захисту.

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що воно є одні­єю з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції й спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер — попереджує порушення норм права громадянами, організа­ціями, посадовими і службовими особами.

Аналіз норм глави 1 Розділу V «Апеляційне провадження» ЦПК України дає підстави визначити наступні характерні риси інституту апеляції цивільного судочинства України:

- апеляція подається на рішення (ухвалу) суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили);

- цивільна справа в зв’язку з поданою апеляційною скаргою направ­ляється на розгляд до суду вищої інстанції (апеляційний суд);

- подача апеляційної скарги обумовлена неправильним застосуван­ням судом першої інстанції норм матеріального права чи порушенням процесуальних норм;

—суд апеляційної інстанції, при розгляді справи, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто як юридичну, так і фактичну сторони справи, у тому ж обсязі, що і суд першої інстанції;

—розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється при вста­новленні меж судового розгляду (ч.1 ст.

Згідно зі ст. 26 Закону України „Про судоустрій і статус суддів» у системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апе­ляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

В ЦПК України закріплюється, що апеляційною інстанцією у циві­льних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загаль­них судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місце­вий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).

24.2.