В яких випадках суд може відмовити у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких випадках - відмовити у задоволенні заяви по суті, а в яких випадках -залишити заяву без розгляду?

В окремому провадженні специфічне коло суб'єктів цивільного процесу - заявник і заінтересована особа, тобто немає сторін. Так, заявник - це особа, яка порушує справу окремого провадження.

За змістом ст. З ЦПК заінтересованими особами є особи, які беруть участь у справі та мають юридичну заінтересованість. Це коло визначається взаємовідносинами з заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і обов'язки.

Виникнення, зміна чи припинення майнових або особистих немайнових прав нерозривно пов'язано з певними обставинами (діями, подіями), яким закон надає правове значення (юридичні факти). Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення. Однак це можливо за певних умов:

1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

2) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

3) у заявника немає іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

4) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

При відсутності доведеності перших трьох умов у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту повинно бути відмовлено. Якщо ці умови недостатньо чітко виконані при подачі заяви (не мотивовані, не зазначені докази), то суд її залишає без руху для усунення недоліків з відповідним наслідком (ст. 121 ЦПК). При наявності зазначеної четвертої умови (наявність спору про право) згідно з ч. 6 ст. 235 ЦПК заява підлягає залишенню без розгляду і суд роз'яснює заінтересованій особі, що вона має право подати позов на загальних підставах.

Відмовити у прийнятті заяви про встановлення юридичного факту можна при зверненні до суду за встановленням факту, про які вказано в ч. З ст. 256 ЦПК.

Наведено наступний приклад із судової практики.

У травні 2002 р. С.В. звернувся до суду із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу своїх покійних батьків - СМ. та С.О. Цей юридичний факт йому необхідно встановити для отримання спадщини після двоюрідного брата матері, Ч., померлого у Канаді в липні 1996 р.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 25.06.2002 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду області від 5.08.2002 р., заява залишена без задоволення.

Верховний Суд України, скасовуючи ухвалені судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, у своїй ухвалі від 24.09.2003 р. зазначив наступне.

Залишаючи заяву С.В. без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не вправі звертатися до суду із зазначеною заявою, оскільки із заявами про встановлення факту реєстрації шлюбу може звертатися подружжя або кожен із них.

Проте суди не врахували наступне.

Згідно зі ст. 271 ЩІК 1963 р. (ч. 2 ст. 256 ЩІК 2004 р.)

справи про встановлення фактів, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються в судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, а також, при неможливості одержання заінтересованими особами відповідних документів або відновлення загублених чи знищених документів, що посвідчують ці факти.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у п. 1 постанови від 31.03.1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд може встановлювати і такі факти, що й за іноземним законодавством тягнуть правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом).

Під час вирішення справи суд першої інстанції не врахував, що зазначений юридичний факт породжує правовий наслідок і від цього залежить виникнення майнових прав у заявника, зокрема отримання спадщини відповідно до іноземного законодавства (Рішення Верховного Суду України. ~ 2004. - № 1(8).- С. 31 -32).