ВСТУП

Актуальність теми. Цивільне судочинство у глобальному контексті свого розвитку зазнає сьогодні значних змін. Мова йде про пошук нового ціннісного виміру судових процедур в умовах очевидного зближення правових систем, посилення впливу концептів прав людини на цивільне судочинство, процесів інтернаціоналізації цивільного обороту і конкуренції юрисдикційних систем.

У зв’язку з цим, можна констатувати підвищений інтерес до цивільного судочинства як об’єкту наукового аналізу, розширення меж і можливостей його дослідження, які вже давно не обмежуються національною правовою традицією. Сучасною домінантою розвитку є забезпечення доступності правосуддя в цивільних справах та якості судових процедур, що є найбільш актуальним для України під час проведення значущих для неї реформ. Це відкриває можливість нового погляду на сутність необхідних змін, їх методологію, нові аспекти аналізу проблематики, яка має принципове значення для конструкції цивільного судочинства і практики застосування цивільного процесуального законодавства.

У досліджуваному смисловому ряду виділяється проблема доказування в цивільному судочинстві, яка має вагомий теоретико-прикладний характер. Про це свідчить значна наукова спадщина цивілістичної процесуальної науки, з часу появи якої, а це середина XIX століття, розробка доказового права завжди займала центральне місце. Уже сьогодні стали класикою процесуальної думки роботи Т. Є. Абової, В. Д. Андрійця, С. Н. Абрамова, Ю. В. Білоусова, С. С. Бичкової, В. І. Бобрика, О. Т. Боннера, Є. В. Васьковського, О. В. Гетманцева, О. Г. Гойхбарга, О. О. Грабовської, К. В. Гусарова, М. А. Гурвича, О. В. Дем’янової, А. О. Добровольского, І. М. Зайцева, О. С. Захарової, Р. Ф. Каллістратової, О. О. Кармази, О. П. Клейнмана, В. В. Комарова, В. М. Коссака, В. А. Кройтора, М. П. Курила, С. В. Курильова, Р. М. Мінченко, Л. П. Смишляєва, С. В.

У цьому сенсі показовою є дискусія щодо питань тягаря доказування в цивільному судочинстві, яка триває до цього часу. Запропоноване вченими розуміння та характеристика правового явища, що розглядається, не призвели до формування єдиних наукових підходів та логічної завершеності законодавчих рішень.

Проблемними залишаються питання правової природи тягаря доказування, його суб’єктного складу, змісту і реалізації в цивільному судочинстві. Не розкрито повною мірою потенціал загальних і спеціальних правил розподілу обов’язків щодо доказування. Усе це підкреслює важливість сучасного аналізу тягаря доказування як свого роду унікальної правової конструкції, що поєднує в собі права та обов’язки учасників процесу у сфері доказування, що обумовлює динаміку цивільних процесуальних правовідносин, яка визначає активність осіб, що беруть участь у справі, і повноваження суду, а також заходи процесуальної відповідальності за неналежне виконання своїх цивільних процесуальних обов’язків.

Актуальність такого дослідження, тим більше, зростає на тлі, з одного боку, пошуку ідентичності національного цивільного процесу, з іншого – необхідності вироблення загальних стандартів здійснення цивільної процесуальної діяльності, а в підсумку – гармонізації цивільного процесуального законодавства.

Одним із численних можливих об’єктів порівняльно-правового аналізу є цивільне судочинство Республіки Польща та Російської Федерації. Такий вибір можна пояснити не тільки тривалою географічною та історичною близькістю, що обумовила спільність багатьох інститутів цивільного процесуального права. У той же час зміни, які відбуваються, сприяють формуванню європейської традиції та моделі здійснення правосуддя в цивільних справах, відмінної від тієї, яка складається сьогодні в РФ.

Зіставлення підходів, властивих національній теорії і практиці доказування в цивільному судочинстві та зарубіжної процесуальної доктрини і законодавства, виявлення в них спільного й відмінного, переваг і недоліків, важливість удосконалення вітчизняної нормативної регламентації процедур доказування – усе це обумовлює актуальність дослідження теоретичних проблем тягаря доказування в цивільному судочинстві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках планової теми відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Актуальні проблеми охорони і захисту цивільних прав та інтересів у цивільному праві України» (номер державної реєстрації 0108U009964).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концептуальних положень теорії доказування, узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду реалізації тягаря доказування, порівняльно-правова характеристика та виявлення проблемних аспектів нормативної регламентації тягаря доказування в цивільному судочинстві, а також формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

– визначити, з урахуванням особливостей моделі цивільного судочинства України, Республіки Польща та Російської Федерації, місце тягаря доказування у складі доказової діяльності;

– узагальнити наявні теоретичні погляди та наукові підходи до розуміння поняття «тягар доказування» в контексті обраного порівняльно-правового напряму вивчення характерних ознак та авторського визначення досліджуваного поняття;

– виділити етапи реалізації тягаря доказування в цивільному судочинстві України, Республіки Польща та Російської Федерації;

– розробити критерії виконання тягаря доказування в цивільному судочинстві України;

– охарактеризувати, в порівняльно-правовому аспекті, дію правила розподілу обов’язків щодо доказування;

– виявити проблемні аспекти реалізації тягаря доказування як ключової характеристики конструкції змагального цивільного судочинства України, Республіки Польща та Російської Федерації;

– обґрунтувати особливості структури тягаря доказування в межах порівняльного аналізу цивільного судочинства України, Республіки Польща та Російської Федерації;

– проаналізувати, у межах предмету проведеного дослідження, спільність і відмінності, переваги і недоліки нормативного закріплення тягаря доказування, що склалися в цивільному судочинстві України та зарубіжних країн, які розглядаються;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства і практики його застосування в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Предметом дослідження є тягар доказування в цивільному судочинстві України, Республіки Польща, Російської Федерації, норми цивільного процесуального законодавства, практика їх застосування, вітчизняний і зарубіжний досвід здійснення цивільного судочинства.

Методи дослідження. Методологічною основою цього дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання правових явищ.

У методологічну базу дослідження входить також ряд загальних і спеціальних наукових методів, серед них: формально-логічний, який був застосований для визначення використаної термінології, понять і категорій, покладених в основу дослідження (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1); системний метод використовувався для виявлення ознак спільності і відмінності процедур доказування в цивільному судочинстві досліджуваних країн і розробки необхідних концептуальних підходів щодо регламентації тягаря доказування (підрозділи 2.1-2.5, 3.1-3.5); історичний метод сприяв аналізу подій минулого і пізнанню процесу еволюції доказування в цивільному судочинстві з плином часу (підрозділи 1.1, 1.2); порівняльний метод застосовувався для дослідження загального і особливого в цивільному процесуальному доказуванні держав, які розглядаються, переваг і недоліків вітчизняного цивільного процесуального законодавства порівняно із зарубіжним, з використанням його практики і досвіду здійснення правосуддя і вдосконалення на цій основі національного цивільного судочинства (підрозділи 2.1-2.5, 3.1-3.3); метод догматичного аналізу сприяв визначенню сутності сучасної нормативної моделі тягаря доказування як сукупності цивільних процесуальних норм, що визначають права та обов’язки учасників процесу (підрозділи 2.1-2.5, 3.1-3.3); метод узагальнення використовувався для поєднання результатів дослідження і формулювання його положень і загальних висновків (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1-2.5, 3.1-3.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській цивілістичній процесуальній науці порівняльно-правовим дослідженням теоретичних проблем тягаря доказування в цивільному судочинстві. Наукову новизну дисертаційного дослідження становлять такі основні положення, висновки та рекомендації:

уперше:

1) обґрунтовано, що тягар доказування – це урегульований законом інтерес у вчиненні певних дій у процесі доказування (утримання від їх вчинення) як умов, пов’язаних із очікуванням позитивного результату від розгляду і вирішення спору;

2) доведено, що тягар доказування є однією зі складових справедливості та своєчасності розгляду і вирішення цивільних справ. При виконанні тягаря доказування справедливість знаходить своє відображення у врахуванні судом зв’язку між характером фактів і можливістю їх доказати, що суттєво впливає на саму можливість судового захисту. У сфері оцінки відповідності виконання доказового тягаря вимозі справедливості важливим є чіткий виклад у судових актах сутності доказів, висновків і мотивів суду, заснованих на правилах логіки міркувань;

3) аргументовано розмежування доказових презумпцій та фікцій на підставі переважного місця в динаміці реалізації доказового тягаря: презумпції діють як чинник розподілу тягаря доказування, а фікції – як фактор оцінки виконання доказового тягаря;

4) обґрунтовано структуру тягаря доказування, що складається з таких елементів як розподіл, виконання та оцінка виконання тягаря доказування, які співвідносяться один з одним як взаємопроникні, послідовні етапи, що поступово змінюються від невизначеності до доведеності.

дістали подальшого розвитку положення щодо:

5) сутності доказування як діяльності, що ґрунтується на логіко-розумових процесах пізнання й переконання і здійснюється в установленій процесуальній формі з метою вирішення цивільної справи.

6) предмету доказування через виявлення його структури (родовий, видовий, конкретний, локальний), об’єктивно-суб’єктивного характеру, поступового формування.

7) суб’єктів доказування внаслідок формування їх кола (переліку) за допомогою критерію наявності передбаченого цивільним процесуальним законодавством права приймати юридично значущі рішення, що впливають на предмет і межі доказування, а також на подання, вивчення й оцінку доказів.

8) відсутності у презумпції функції звільнення від доказування, враховуючи, що тягар доказування – комплексне явище, яке характеризує розподіл цілого на частини, і тому підлягає системній оцінці з позицій обох сторін;

9) тягаря доказування, який опосередковує не тільки суб’єктивне право, але і процесуальний інтерес доказування певних обставин, з якими особи, які беруть участь у справі, пов’язують очікування позитивного для себе вирішення цивільного спору судом.

Удосконалено:

10) поняття «обґрунтованість судових актів» шляхом розширення і конкретизації його змісту за рахунок відповідності висновків, що містяться в акті, логіці мислення.

11) поняття «доведення» як оцінки судом доказової діяльності сторін як такої, що досягла або не досягла мети визнання обставин існуючими (неіснуючими).

12) поняття «спеціальні правила тягаря доказування» як сукупності правових норм, які регулюють особливі критерії поділу обставин, що підлягають доказуванню, між двома сторонами, порядок визначення обсягу фактів, які підлягають доказуванню, глибину виконання і специфіку оцінки.

Практичне значення отриманих результатів визначається актуальністю обраної теми, новизною положень і висновків. Викладені теоретичні положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері – для подальших досліджень актуальних проблем науки цивільного процесуального права, а також для продовження наукової розробки теорії доказування в цивільному судочинстві;

у законопроектній роботі – при укладанні нового процесуального кодексу, внесенні змін і доповнень до чинного Цивільного процесуального кодексу;

у правозастосувальній практиці – для використання судом при трактуванні цивільних процесуальних норм або при обґрунтуванні судових рішень;

у навчальному процесі – під час викладання навчальної дисципліни «Цивільний процес», при підготовці навчальної літератури і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять зі вказаної дисципліни.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації обговорювалися на наукових конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема, на Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Тенденції та інновації юридичної науки» (м. Тернопіль, 11 червня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Треті економіко-правові дискусії» (м. Львів, 26 червня 2014 р.).

Публікації. Основні результати і висновки дисертаційного дослідження опубліковані автором у п’яти наукових статтях у фахових виданнях із юридичних наук, одна з яких у зарубіжному науковому виданні, а також у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і задачами дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (225 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок, з них список використаних джерел на 24 сторінках.