§ 1. Всесвітнійрух доступу до правосуддя
Активне вивчення проблеми доступності правосуддя розпочалося в межах всесвітнього руху «Доступ до правосуддя», який виник в Європі у 60-х роках XX ст. із метою зробити судовий захист прав осіб найбільш ефективним.
Як зазначав один з учасників руху Джекоб Х., «потреба у доступі до правосуддя...є подвійною: по-перше, ми повинні гарантувати, що права громадян визнаються й ефективно реалізуються, бо інакше вони не будуть реальними, а лише ілюзорними, і, по-друге, ми повинні бути здатними правові суперечки, конфлікти та скарги, які неминуче виникають у суспільстві, вирішити спокійним шляхом за допомогою правосуддя, щоб сприяти гармонії та миру в суспільстві...>>[47].Виникнення вищезазначеного руху було обумовлено тим, що наприкінці XVIII та на початку XIX ст. існуючі судові процедури, по суті, відображали індивідуалістичну концепцію прав, тобто право на доступ до правосуддя передбачало лише формальне право особи виступати стороною у процесі. При цьому держава залишалася пасивною відносно проблем, які виникали під час реалізації права на звернення до суду та судового розгляду, існуючої нерівності, оскільки в проце сі перевагу завжди мали заможні та більш досвідчені особи. Крім того, розвиток суспільних відносин приводив до того, що поступово захисту почали потребувати права, які не могли бути визначені «класичним» об'єктом судового захисту, тобто не вписувалися в традиційну концепцію цивільного процесу. Наприклад, права групи осіб, персональний склад яких був невідомий на початок розгляду справи, але міг бути з'ясований перед ухваленням судового рішення.
У межах руху «Доступ до правосуддя» проблема доступності правосуддя послідовно розглядалася вченими-процесуалістами у трьох
основних напрямах, які за визначенням засновників руху М. Каппел- летті та Б. Гарта дістали назву «хвилі»[XLVIII].
«Перша хвиля» була націлена головним чином на полегшення доступу до правових інститутів представників соціально незахищених, бідних верств населення.
У межах цієї «хвилі» також досліджувалися питання судових витрат та механізмів, за допомогою яких можна було зменшити вартість судового розгляду в офіційних державних судах. «Друга хвиля» пов’язувалася з вирішенням проблем представництва групових та колективних (розкиданих) інтересів у справах споживачів та у справах, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища. «Третя хвиля» реформи та наукових досліджень була продовженням перших двох і стала реакцією на певне розчарування, викликане повільним вирішенням проблеми розширення можливостей «доступу до права». Це змусило реформаторів звернути свою увагу на процедури, які повинні полегшити розгляд певних категорій справ у судах, у тому числі розробку альтернативних процедур, які можуть замінити судовий розгляд справи. Ця остання «хвиля» отримала назву «підхід доступу до правосуддя».Таким чином, у межах руху «Доступ до правосуддя» вади та недоступність правосуддя пов’язувалися, по-перше, з перешкодами матеріального характеру, які не дають можливості бідним верствам населення звернутися за захистом своїх прав до суду (високі судові витрати, неможливість звернення за допомогою до адвоката тощо). По-друге, з відсутністю спеціальних процедур, які б давали змогу ефективно захищати права та інтереси не окремої особи, а певної групи, колективу, яких неможливо персоніфікувати на момент порушення справи в суді. По-третє, зі складністю, дорожнечею судочинства та дуже повільним розглядом справ у судах, необхідністю спрощення цивільного судочинства, уведення спеціальних альтернативних процедур для вирішення певних категорій справ.