§ 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт

У сучасній літературі існує дуже багато точок зору щодо сутності доступності правосуддя у цивільних справах. При цьому найбільш поширеною є позиція, відповідно до якої доступність правосуддя роз-

глядається як принцип цивільного процесу.

По-перше, принципи цивільного процесуального права є об’єктив­ними, знаходять своє нормативне закріплення в законі і є правовими вимогами, а не правовими можливостями або їх гарантіями на відміну від ординарних норм права. Як зазначає Г. А. Борисов, виведений та сформульований принцип набуває значення вимоги необхідної пове­дінки як соціального орієнтиру, в якому закладено в найзагальнішому вигляді зміст суспільно необхідної поведінки, та має більш загальний характер вимог, найвищу стабільність, визначає загальну лінію право­вого регулювання як безпосередньо, так і через правові норми та ін.¹ По-друге, кількість принципів, що складають систему, не може збіль­шуватися або зменшуватися довільно за бажанням того чи іншого вченого. Як справедливо вказувала Н. О. Чечина, постійні спроби вве­дення в систему все нових та нових принципів, так само, як і розчле­нування тих, що вже існують, на частини може потягнути за собою негативне ставлення до поняття принципів та призвести до розшару­вання їх об’єктивно існуючої системи. Легкість конструювання все нових і нових принципів є небезпечною перш за все тому, що створює неправильне уявлення про нестабільність системи, тобто про можли­вість не лише введення нових принципів, але й знищення старих, про відмову від сталих відомих принципів^{[49] [50].}

процесуального рівноправ’я, усності, національної мови судочинства та ін.^[LII]

Закріплення ж на конституційному та галузевому рівні права на звернення до суду за судовим захистом, з якого найчастіше і виводить­ся принцип доступності правосуддя в цивільних справах, означає лише, що держава гарантує кожній особі можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, а суд зобов’язаний відкрити провадження у справі й вчинити всі необхідні дії щодо надання такого захисту. Однак це не означає, що держава не може на рівні галузевого законодавства передбачати умови, додержання яких внаслідок специ­фічності діяльності щодо здійснення правосуддя, а також особливостей цивільної процесуальної форми є необхідним для реалізації вказаного права. Крім того, наявність складних та тривалих процедур судового розгляду може робити правосуддя по суті недоступним, навіть за на­явності законодавчо закріпленого та гарантованого державою права на звернення до суду за судовим захистом. Наявність широких та різно­манітних процесуальних гарантій зацікавлених осіб, що забезпечують їм реальну можливість брати участь у захисті протягом усього про­цесу, також не означає доступність правосуддя, оскільки навіть за участю зацікавленої особи процедура розгляду та вирішення справи може бути несправедливою, а, відповідно, захист позбавляється сенсу, тобто є недоступним.

Принципи цивільного процесуального права слід розглядати як певні гарантії доступності цивільного судочинства, а сама доступність правосуддя у цивільних справах є загальним стандартом правосуддя та в певному розумінні збігається із справедливістю, тобто із сутністю правосуддя.

Інституціалізація доступності на міжнаціональному рівні як між­народний стандарт правосуддя відбувалася поступово у міру форму­вання та забезпечення права на доступ до правосуддя спочатку на національному, а потім і на міжнародному рівні й о статочно відбула­ся з прийняттям у межах Ради Європи Конвенції про захист прав лю­дини і основоположних свобод 1950 р., яка у п.

нього, має право на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону. Як зазначив Європейський суд з прав людини, «Конвенція має на меті захист не теоретичних чи ілюзорних, а конкретних і дієвих прав. Це зауваження стосується, зокрема, права доступу до правосуд­дя, беручи до уваги помітне місце, яке займає в демократичному сус­пільстві право на справедливий судовий розгляд»¹.

Заінтересованість міжнародного співтовариства у затвердженні до ступності правосуддя як певного єдиного для всіх стандарту, необ­хідного для забезпечення захисту прав та свобод, який гарантується в кожній демократичній правовій державі, та втілення цього стандарту в національні правові системи сприяла тому, що зусиллями країн — членів Ради Європи були вироблені та прийняті Комітетом Ради Євро­пи резолюції та рекомендації з питань забезпечення більш простого доступу громадян до ефективного правосуддя: резолюції № (78) 8 від 02.03.78 р. про юридичну допомогу та консультації та № (76) 5 від 18.02.96 р. про юридичну допомогу у цивільних, торгових та адміні­стративних справах^{[53] [54], рекомендації № R (93) 1 від 08.01.93 р. про ефек­тивний доступ до закону та правосуддя для найбідніших прошарків населення[55], № R (86) 12 від 16.09.86 р. відносно заходів щодо недопу­щення та скорочення надмірного робочого навантаження на суди[56], № R (81) 7 від 14.05.81 р. стосовно шляхів забезпечення доступу до правосуддя[57], № R (84) 5 від 28.02.84 р. щодо принципів цивільного су­дочинства, спрямованих на удосконалення судової системи[58], № R (94) 12 від 13.10.94 р. про незалежність, ефективність та роль суддів[59], № R (95) 5 від 07.02.95 р. відносно введення в дію та покращення функціонування систем і процедур оскарження з цивільних та торгових справ[60], № R (95) 11 від 11.09.95 р.}

Уявляється, що велике значення для забезпечення та реалізації пра­ва на доступ до правосуддя мають практика та рішення Європейського суду з прав людини, який є єдиним органом, правомочним тлумачити Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Так, Європейський суд з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства зауважив, що було б неприпустимо, щоб ст. 6 (п. 1) Конвен­ції містила детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, і не захищала б передусім те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, — доступу до суду. Такі характерис­тики процесу, як справедливість, публічність, динамізм позбавляються сенсу, якщо немає самого судового розгляду¹. В іншому рішенні у спра­ві Ейрі проти Ірландії Європейський суд зазначив, що фактичні пере­шкоди можуть порушувати Конвенцію так само, як і юридичні, і вказав, що Конвенція спрямована на те, щоб гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними і здійснюються на практиці^{[62] [63]. Виходячи з наведених рішень можна також стверджувати, що Європей­ський суд з прав людини у поняття доступності, крім справедливості судового розгляду, включає також його ефективність і можливість без­перешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду.}

Доступність правосуддя є закріпленою в міжнародних нормах та національному законодавстві вимогою, яка відображає загальновизна­ні чинники відправлення правосуддя, до реалізації яких заохочуються або зобов’язуються держави. Дотримання цього стандарту дає можли­вість стверджувати, що діяльність суду з розгляду й вирішення справ та винесення рішень, яка здійснюється органами судової влади, є пра­во суддям і забезпечує справедливий розгляд справи та поновлення порушених прав.

Як міжнародний стандарт доступність правосуддя є складним явищем, прояви якого можуть спостерігатися в різних галузях.

Виходячи з того, що неможливість реалізації права на доступ до правосуддя пов'язується з перешкодами фінансового характеру, склад­ністю процедур, пасивністю держави відносно захисту певних катего­рій прав, до складу доступності правосуддя з точки зору процесуаль­ного аспекту включаються інститути, які, по-перше, забезпечують реальну можливість особи звернутися до суду за захистом своїх прав, не обмежуючи сферу правосуддя певним колом справ. По-друге, ство­рюють механізми захисту всіх прав людини, зокрема тих, що належать до так званих прав третього покоління. По-третє, гарантують, що про­цедура розгляду справи буде справедливою, а відновлення порушених прав — ефективним. По-четверте, усувають перешкоди фінансового характеру за рахунок звільнення певних категорій осіб повністю або частково від сплати судових витрат, надання відстрочки чи розстрочки у їх сплаті. По-п'яте, надають можливість скористатися послугами представника або отримати правову допомогу іншим способом.

Доступність правосуддя — це певний стандарт, який відбиває ви­моги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизу­ються в необмеженій судовій юрисдикціії, належних судових про­цедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої заінте­ресованої особи до суду.