Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню

Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню: рішення іноземного суду ви­знається та виконується в Україні, якщо його визнання та вико­нання передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, або за принципом взає­мності за домовленістю з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до при­мусового виконання в Україні впродовж трьох років із дня на­брання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусово­го виконання впродовж усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Згідно зі ст. 393 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду по­дається до суду безпосередньо стягувачем (його представником)

або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення інозем­ного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

Наприклад, відповідно до договорів між Україною і Ки­тайською Народною Республікою, між Україною та Монголією клопотання про визнання і виконання судового рішення по­дається до суду, який його прийняв, і пересилається останнім до суду іншої договірної сторони через їх центральні установи (Верховні Суди).

Відповідно до ст. 394 ЦПК України клопотання про на­дання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі та повинно містити:

1) ім’я (найменування) стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження;

2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезна­ходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове вико­нання рішення іноземного суду додаються документи, передба­чені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого дого­вору, до клопотання додаються такі документи:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено у рішенні);

3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участь у судовому процесі, була належно повідомлена про час і місце розгляду справи;

4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

5) документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);

6) засвідчений відповідно до законодавства переклад пе­релічених документів українською або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Порядок розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду регламентується ст. 395 ЦПК України.

Відповідно до зазначеної статті про надходження клопо­тання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п 'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а також коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотан­ня, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не піз­ніше ніж за десять днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду здійснюється суддею одноо­собово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є пе­решкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою зі сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Хоча загальновизнаним вважається положення, що клопо­тання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбіт- ражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входи­ти в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни. Але за п. 11 Постанови Пленуму ВС України № 12 від 24 грудня 1999 р. «Про практику розгляду су­дами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» міжнародні договори України про правову допомогу не виключають для суду, що має розглядати клопотання, мож­ливість уточнити дані, необхідні для вирішення останнього.

Крім того, міжнародні договори України з республіками Грузія, Молдова, Польща, Естонія, Латвія передбачають, що в разі, коли за дачі дозволу на виконання рішення у суду виник­не сумнів у чомусь, він може зажадати пояснення від особи, яка порушує клопотання, а також опитати боржника по суті остан­нього і за наявності необхідності запитати роз’яснення суду, який постановив рішення.

У такому порядку суд може, наприклад, уточнити місце проживання боржника, з’ясувати, чи дійсно він викликався в су­дове засідання під час розгляду справи по суті, як це зазначено у приєднаній до клопотання довідці, чи набрало рішення закон­ної сили, чи виконувалось воно раніше, з якого часу повинно здійснюватися стягнення за ним, чи відбулося після постанов- лення рішення правонаступництво у зв’язку з реорганізацією юридичної особи або смертю фізичної особи, які були стороною у справі.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.

Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржни­кові у триденний строк із дня постановлення ухвали.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом НБУ на день постанов­лення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося ра­ніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 9 ст. 395 ЦПК України, постановляючи ухвалу про примусове виконання рішення іноземного суду, суд має право вжити передбачених ЦПК України заходів щодо за­безпечення позову.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, перед­бачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, такі випадки не передбачено, у задово­ленні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держа­ви, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, щодо якої постановлено рішення інозем­ного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належно повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого від­повідно до закону органу України;

4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і на тих же під­ставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними догово­рами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, та ЦПК України строк пред’явлення рішення іноземного суду до приму­сового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) в інших випадках, установлених законами України.

Формально правильне іноземне рішення суду або арбітра­жу може бути таким, що не відповідає вимогам чинного ЗУ «Про виконавче провадження». Тому вважається доцільним установи­ти спеціальні вимоги до рішення іноземного суду, які мають бути з'ясовані судом України, що вирішуватиме питання про приведення до виконання рішення іноземного суду.

За виникнення у державного виконавця питань із приводу вчинення виконавчих дій, він згідно зі ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» має право звертатись до органу, який видав вико­навчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопо­тання про зміну порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення.

У розглядуваній ситуації таким органом буде суд України, який допустив виконання рішення на території України і видав виконавчий лист. Тому під час вирішення питання про допуск до виконання рішення іноземного суду чи арбітражу уповноваже­ний суд України має право звертатись до іноземного суду чи ар­бітражу, який ухвалив рішення, що підлягає виконанню.

Крім того, якщо у державного виконавця виникнуть пи­тання стосовно роз'яснення відповідного рішення, він має звертатись за роз'ясненнями в зворотному порядку - до суду України, який допустив, привів до виконання судове рішення іноземного суду, а той, своєю чергою, - до іноземного суду чи арбітражу. Але суд України має бути наділений повноваженнями щодо відповідей на запитання, які виникатимуть під час вико­нання рішення.

3.