Витрати, пов'язані з розглядом справи

Відповідно до ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів і проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;

5) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Витрати на правову допомогу. Стаття 59 Конституції України закріплює принцип, згідно з яким кожен має право на правову допомогу. Стаття 12 ЦПК України встановлює, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в га­лузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової до­помоги у цивільних справах передбачений у ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р.

Надання юридичних послуг регламентує також ЗУ «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р., який під такими послу­гами розуміє комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життє­вих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем.

До складних життєвих обставин закон відносить обстави­ни, спричинені інвалідністю, віком, станом здоров'я, соціальним становищем, життєвими звичками і способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула або втрати­ла) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особис­те (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті.

Соціальні послуги (зокрема юридичні) можуть надаватися і за плату, і безоплатно. Соціальні послуги державними та ко­мунальними суб'єктами, а також іншими суб'єктами, що надають соціальні послуги із залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними стандартами соціальних послуг, надаються безоплатно:

- громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу;

- громадянам, які перебувають у складних життєвих об­ставинах у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженця­ми або особами, які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум;

- дітям і молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, без­притульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

Водночас ЦПК України (ч. 2 ст. 84) передбачає, що гра­ничний розмір компенсації таких витрат на правову допомогу встановлюється законом. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 р. розмір компен­сації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 від­сотків установленої законом мінімальної заробітної плати у мі­сячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час учинення окремих про­цесуальних дій поза судовим засіданням і під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У разі, якщо сторона у цивільній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину уча­сті особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час учинення окремих процесуальних дій поза судовим засі­данням і під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З цих норм очевидно, що витрати на правову допомогу стягуються не в повному обсязі, а лише частково, тобто в гранич­них межах, установлених законом. Наведені положення закону дають змогу запобігти доволі поширеній практиці явного зави­щення вимог щодо відшкодування з протилежної сторони у складі судових витрат сум, сплачених адвокату чи іншому фахівцю у галузі права, за участь у розгляді справи.

Витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду. Включають витрати, пов'язані з:

1) переїздом до іншого населеного пункту;

2) найманням житла.

Відповідно до Додатку до постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 р. № 590 витрати, пов'язані з переїз­дом до іншого населеного пункту та за наймання житла сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Згідно з п. 7 Постанови КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінан­суються) за рахунок бюджетних коштів» від 2 лютого 2011 р. № 98 за наявності підтвердних документів відшкодовуються:

- витрати на проїзд (зокрема на перевезення багажу, бро­нювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (зокрема на орендованому тран­спорті);

- на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), ін­ших житлових приміщеннях;

- на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни) але не більш як 10 відсотків сум добових за всі дні проживання;

- на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу;

- на користування постільними речами в поїздах;

- на оплату вартості страхового поліса життя або здоров'я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу) за наявності оригі­налу такого поліса з позначкою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законодавством необхідно здійснити таке страху­вання;

- на обов’язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження;

- на оплату службових телефонних розмов;

- комісійні витрати у разі обміну валюти.

Витрати на харчування, вартість якого включена в рахунки на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших жит­лових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівникам за рахунок добових витрат.

Відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 р. «Про затвердження Інст­рукції про службові відрядження в межах України та за кордон» витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності до­кументів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних кви­танцій), зокрема електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, зок­рема чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та прожи­вання відрядженого працівника, зокрема бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Витрати, понесені у зв’язку з відрядженням, що не підтер- джені відповідними документами (крім добових витрат), праців­никові не відшкодовуються.

Гранична норма витрат на наймання житлового примі­щення з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат (крім витрат на побутові послуги) у межах України за добу становить не більше 250 гривень (Додаток № 1 до Пос­танови КМУ від 2 лютого 2011 р. № 98).

З огляду на п. 9 указаної Постанови витрати на проїзд у м’якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу, фактичні витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення та на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовують­ся згідно з підтвердними документами з дозволу керівника, тобто у випадку, якщо особа доведе, що вказані витрати були виклика­ні об’єктивними, незалежними від неї, обставинами.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Відповідно до Додатку № 1 до Постанови КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утри­муються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 2 лютого 2011 р. № 98 установлено, що сума добових витрат у межах України становить 30 гривень.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється за кожну годину пропорційно від розміру середньомісячного заробітку. Розмір середньомісячного заробітку визначається на підставі п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100.

Компенсація за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати, яка визна­чається ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Відповідно до Додатку до постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 р. № 590 загальний розмір виплати за втрачений заробіток стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові не може перевищувати суму, розра­ховану за відповідний час, зважаючи на трикратний розмір міні­мальної заробітної плати; за відрив від звичайних занять - не може перевищувати розмір мінімальної заробітної плати, об­числений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів і проведенням судових експертиз. Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЦПК України витрати, пов ’язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також прове­денням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та прове­дення судової експертизи.

Розмір витрат, пов’язаних із переїздом до іншого населе­ного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, най­манням ними житла, визначається, як і розмір витрат, пов’язаних із переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представ­ників, а також найманням житла. Такі витрати не можуть пере­вищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на оплату послуг спеціаліста і перекладача об­числюються за кожну годину пропорційно до середньої заробіт­ної плати особи. Загальний розмір виплати не може перевищува­ти суму, розраховану за відповідний час, зважаючи на трикрат­ний розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно з Додатком до Постанови КМУ «Про граничні роз­міри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. № 590 витрати, пов ’язані з проведен­ням експертизи не можуть перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково- дослідних установах Мін’юсту.

Відповідно до Додатку до Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат і виплати винагороди осо­бам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебува­ють справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за

виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, що затверджена постановою КМУ від 1 липня 1996 р. № 710, норма­тивна вартість однієї експертогодини у державних спеціалізова­них установах судових експертиз становить:

- експертиза проста - 31,3 грн;

- експертиза середньої складності - 39,1 грн;

- експертиза особливої складності - 47 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ЦПК України кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи.

Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Проведення експертизи і дача висновку входить до служ­бових обов’язків тільки тих експертів, що спеціально прийняті на цю роботу, тобто експертів державних експертних установ.

Щодо виплат винагород, то вона не виплачується експер­там державних спеціалізованих установ за дачу висновку, що входить до службових обов’язків.

Розмір винагороди експерта, якщо виконана робота не є його службовим обов’язком, не може перевищувати норма­тивну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Мін’юсту.

Розмір винагороди спеціаліста або перекладача, якщо ви­конана робота не є їх службовим обов’язком, обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи. Загальний розмір виплати не може перевищувати суму, розрахо­вану за відповідний час, зважаючи на трикратний розмір міні­мальної заробітної плати.

Частина 3 ст. 86 ЦПК України, Додаток до Постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. № 590 пе­редбачають, що компенсація за втрачений заробіток свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам у зв’язку з явкою до

суду обчислюється за кожну годину пропорційно від розміру середньомісячного заробітку.

Загальний розмір виплати не може перевищувати суму, розраховану за відповідний час, зважаючи на трикратний розмір мінімальної заробітної плати.

Компенсація за відрив від звичайних занять указаним особам обчислюється пропорційно від розміру мінімальної заро­бітної плати і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК України з метою з’ясування обставин справи, яка розглядається в порядку окре­мого провадження, суд може за власною ініціативою витре­бувати необхідні докази, тобто викликати свідків, призначати експертизу тощо.

Якщо виклик свідків, призначення експертизи, залу­чення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, відпо­відні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України.

Наведені витрати також відшкодовуються за рахунок Державного бюджету у випадках звільнення сторін від сплати судових витрат або зменшення їх розміру.

Витрати, пов’язані зі здійсненням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

У тих випадках, коли речові докази не можуть бути дос­тавлені до суду (наприклад, якщо виникла необхідність в огляді будівель, предметів, що швидко псуються, чи з інших причин, що не дають змоги їх доставити до суду), огляд провадиться в місці їхнього перебування.

Судові витрати, пов’язані з проведенням огляду на місці, складаються з оплати проїзду до місця огляду і назад суддів, що беруть участь у справі осіб, секретаря судового засідання.

Для огляду на місці в необхідних випадках можуть бути викликані експерти, перекладачі та свідки. Незважаючи на те, що вони викликаються в зв’язку з оглядом на місці, витрати, яких вони зазнали, покриваються в тому ж порядку і розмірах,

як і у разі їхньої явки до суду для дачі показань і висновку, і здійснення перекладу перекладачем.

Витрати на проведення огляду на місці становлять невели­кі суми, тому що ця процесуальна дія провадиться в районі діяльності суду, у якому здійснюється підготовка справи до роз­гляду, а також забезпечення доказів.

Якщо ці дії необхідно зробити за межами району дії цього суду, то їх необхідно зробити шляхом судових доручень.

Відповідно до ст. 87 ЦПК України витрати, пов'язані зі здійсненням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчи­ненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій.

Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заяв­лено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

Порядок стягнення витрат, пов'язаних із проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших судових дій з інших суб'єктів процесу, ЦПК України не зазначає. Але за змістом ст. 87 ЦПК України аналогічний порядок стяг­нення сум повинен поширюватися на всіх осіб, які беруть участь у справі (наприклад, третіх осіб).

Відповідно до Додатку до Постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за ра­хунок держави» від 27 квітня 2006 р. № 590 граничний розмір витрат, пов'язаних із проведенням огляду доказів за їх місце­знаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для роз­гляду справи, не може перевищувати 50% розміру мінімальної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.

Витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача. Цивільне процесуальне законодавство України не містить окремої норми, яка б визначала порядок сплати цих витрат, а також їх розмір.

Ці витрати несе позивач під час дачі оголошення про ви­клик до суду відповідача, місце проживання або фактичне пере­бування якого невідоме.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

4.