Висновки до Розділу 3
1. Загальне правило розподілу тягаря доказування типове і не має суттєвих відмінностей, відповідно і проблеми, які пов’язані з ним, стандартні для цивільного процесуального законодавства всіх держав, що розглядаються.
Загальна формула, закріплена в законі, не є достатньо конкретною, що призводить до роз’яснень її дії з боку юристів-практиків і науковців. Тому значна частина положень, які стосуються правил розподілу тягаря доказування, мають доктринальний характер. Особливі труднощі викликає відсутність у законі вказівки на наслідки невиконання доказового тягаря.2. Правило розподілу тягаря доказування в умовах змагального процесу починає діяти з моменту подання позову і має значення аж до остаточного вирішення спору. В цьому контексті правило розподілу тягаря доказування відіграє роль рушійного чинника розвитку процесу.
3. Загальне правило розподілу тягаря доказування вказує на те, що тягар доказування позивача виникає у зв’язку з поданням позову, а тягар доказування відповідача тільки за достатньої міри доказаності підстав вимог позивача, суб’єктивно усвідомлюваною відповідачем як такої, що загрожує його інтересам. Наслідки реалізації загального правила розподілу тягаря доказування є наступними: інтереси позивача завжди спрямовані на активну діяльність, а відповідач, виходячи з конкретної ситуації, може вибирати найбільш доцільний варіант поведінки аж до повного ігнорування початого процесу. Оскільки змагальне судочинство ефективне тільки за наявності двох сторін-суперників, правосуддя зацікавлене у створенні умов для стимулювання вступу відповідача у справу.
4. Пропозиції задовольняти будь-який позов у випадку мовчання відповідача не відповідають вимогам цивільного судочинства, оскільки не забезпечують захист дійсних прав та інтересів. Встановлення об’єктивних меж доказування обґрунтованості позову має доповнюватися процесуальними засобами, спрямованими на підвищення активності участі відповідача у процесі, за дотримання диспозитивного характеру судочинства.
Таким засобом може бути направлення відповідачу разом з копією позовної заяви повідомлення про те, що якщо він не вступить у справу, то суд буде керуватися лише доказами, наданими позивачем, з роз’ясненням його прав.5. Поряд із загальним правилом розподілу доказового тягаря діють і спеціальні правила, основне місце серед яких займають доказові презумпції.
Презумпції встановлюються законодавцем з метою недопущення очевидної несправедливості, підвищення ступеня охорони деяких благ, підняття рівня законності в певних сферах суспільних відносин. Категорія «презумпція» має застосовуватися лише щодо нормативно встановлених правил.
6. Презумпції не можуть розглядатися як підстава для звільнення від доказування, оскільки вони стосуються лише однієї сторони. Підстави звільнення від доказування стосуються самих обставин. Презумпції мають змішану, матеріально-процесуальну природу, проте, механізм впливу презумпцій на матеріальні відносини опосередкований судовим процесом їх застосування.
7. Серед спеціальних правил розподілу тягаря доказування суттєве значення належить фікціям. Фікції, не впливаючи на розподіл доказового тягаря, мають істотний вплив на оцінку його виконання, визначаючи спеціальні наслідки. Фікції відрізняються від презумпцій етапом реалізації доказового тягаря, на якому має місце регулюючий вплив. Якщо презумпції мають значення для розподілу доказового тягаря, то фікції діють на стадії оцінки його виконання.
8. Категорію «спеціальні правила тягаря доказування» слід розуміти широко і як таку, що включає в себе не тільки критерії поділу обставин, які підлягають доказуванню, між двома сторонами, але і особливий порядок визначення обсягу фактів, які підлягають доказуванню, глибину виконання і специфіку оцінки.
9. Цивільне процесуальне законодавство країн, що аналізується, передбачає низку обставин, які не підлягають доказуванню. Порівняльний аналіз свідчить про наявність єдиного підходу у визначенні переліку підстав звільнення від доказування, їх змісту та механізму застосування. Водночас у частині регулювання визнання фактів, позиція українського ЦПК, яка не залишає суду права відмовити у такому визнанні, є дещо категоричною. Право суду відмовити у визнанні обставин надасть можливість перевірити висновок про його відповідність дійсності іншими доказами і не порушить прав осіб, які беруть участь у справі.