ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено наукову проблему, що виявилось у розробленні теоретичних основ тягаря доказування в цивільному судочинстві. Проведене дослідження дало можливість сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення цивільного процесуального законодавства України.
Найбільш вагомими науковими результатами роботи, крім положень наукової новизни, є такі висновки.1. Тягар доказування – невід’ємний елемент відносин щодо доказування в цивільному судочинстві, чинник, що визначає динаміку розгляду цивільного спору судом. Відповідно тягар доказування характеризується властивостями інституту доказування в цивільному судочинстві, відображаючи їх згідно зі своїм функціональним призначенням.
2. Основою доказування є логічно-розумова діяльність, що має адекватно враховуватися в законодавчому регулюванні та судовій практиці розгляду і вирішення цивільних справ. Дотримання логіки доказування, і, як наслідок, логіки прийнятих судом актів є найважливішою вимогою до судового правозастосування. Порушення логіки доказування (відсутність у судових рішеннях логічної основи, порушення порядку мислення і обґрунтування положень, недостатня аргументованість висновків, невмотивованість висновків) повинні розглядатися як необґрунтованість судових актів.
3. Співвідношення доказування і пізнання свідчить про їх взаємопроникнення. Для доказування в цивільному судочинстві характерна наявність низки особливостей, що відрізняють його від процесу пізнання і надають доказовій діяльності певної специфіки. Однією з таких особливостей є дія тягаря доказування як правила, що розподіляє обов’язки доказування і визначає невигідні наслідки його невиконання.
4. Природні процеси пізнання і переконання обмежуються законодавцем під дією наступних факторів: соціальних (необхідність захисту окремих категорій учасників судочинства і видів суспільних відносин; реальність пізнання того чи іншого факту; особливості національного характеру і суспільного життя; цілі побудови тієї чи іншої системи правосуддя тощо); спрямованості на вирішення правового спору приватного характеру; усунення правової невизначеності в разі недостатності результатів пізнання і переконання.
Доказова діяльність частково відходить від логічних стандартів і відбувається за доповненими, зміненими і обмеженими правилами цивільної процесуальної форми.5. Чинником конкретизації визначення доказування є завдання цивільного судочинства, які визначають специфіку норм і інститутів цивільного процесуального права, у тому числі й у сфері доказування. Такими завданнями для цивільного процесу є розгляд і вирішення цивільних справ відповідно до вимог своєчасності та справедливості.
6. Тягар доказування є однією зі складових справедливості та своєчасності розгляду і вирішення цивільних справ. Розподіл тягаря доказування є одним із істотних факторів, які визначають справедливість розгляду справи. При виконанні тягаря доказування справедливість знаходить своє відображення у врахуванні судом зв’язку між характером фактів і можливістю їх доказати, що суттєво впливає на саму можливість судового захисту. У сфері оцінки відповідності виконання доказового тягаря вимозі справедливості важливим є чіткий виклад у судових актах сутності доказів, висновків і мотивів суду, заснованих на правилах логіки міркувань.
7. Тягар доказування визначає активність суб’єктів процесу, є критерієм інтенсивності їх діяльності, виконує роль правила вирішення спору, усуває невизначеність у процесуальних відносинах. Названі властивості вказують на те, що характеристика доказування тільки шляхом вказівки на його сутність – логічні процеси пізнання і переконання та процесуальну форму здійснення є недостатньою, так як втрачає причину, першооснову, основний фактор розвитку процесу розгляду цивільної справи. Тому визначення доказування повинно бути доповнено ознакою здійснення відповідно до тягаря доказування.
8. Елементи тягаря доказування корелюють з етапами доказування, які виділяються на основі спільності безпосередньої найближчої мети певного комплексу дій суб’єктів доказування, цілісності змісту, достатнього ступеня відокремленості.
9. Тягар доказування характеризується певною структурою: суб’єктом, об’єктом, змістом.
Об’єктом тягаря доказування є обставини, які підлягають встановленню, характеризуються єдністю предмету і меж доказування. Об’єкт доказування є складною категорією, для якої характерна наявність характеристик предмету і меж, що співвідносяться як кількість і якість доказування шуканих фактів.10. Предмет доказування визначає сукупність фактів, щодо яких реалізується тягар доказування. Поняття предмету доказування може бути розподілене на рівні на підставі ступеня абстрагування: родовий предмет доказування – загальна теоретична категорія, властива цивільному процесуальному праву; видовий предмет доказування, що характеризує певну категорію справ; безпосередній предмет доказування в окремо взятому спорі; локальний предмет доказування, властивий окремим процесуальним діям.
11. Суб’єктами доказування є учасники процесу, які мають передбачене цивільним процесуальним законодавством право приймати юридично значущі рішення, що впливають на предмет і межі доказування, а також на подання, дослідження й оцінку доказів.
12. Категорії «суб’єкти доказування» та «суб’єкти тягаря доказування» не збігаються за обсягом, оскільки суд є суб’єктом доказової діяльності та тягаря доказування не несе.
13. Ставлення суб’єкта тягаря доказування до доказування не може вважатися юридичним обов’язком через відсутність можливості примусової реалізації відповідальності за невиконання. Тягар доказування опосередковує не тільки суб’єктивне право, але і процесуальний інтерес доказування певних обставин, з якими особи, які беруть участь у справі, пов’язують очікування позитивного для себе вирішення цивільного спору судом.
14. Загальне правило розподілу тягаря доказування вказує на те, що тягар доказування позивача виникає у зв’язку з поданням позову, а тягар доказування відповідача тільки за достатнього ступеня доведеності підстав вимог позивача, суб’єктивно усвідомлюваною відповідачем як такої, що загрожує його інтересам.
15. Поряд із загальним правилом розподілу доказового тягаря діють і спеціальні правила, основне місце серед яких займають доказові презумпції.
Презумпції не можуть розглядатися як підстава для звільнення від доказування, оскільки вони стосуються лише однієї сторони. Підстави звільнення від доказування стосуються самих обставин. Презумпції мають змішану, матеріально-процесуальну природу, проте механізм впливу презумпцій на матеріальні відносини опосередкований судовим процесом їх застосування.16. Серед спеціальних правил розподілу тягаря доказування суттєве значення належить фікціям. Фікції, не впливаючи на розподіл доказового тягаря, мають істотний вплив на оцінку його виконання, визначаючи спеціальні наслідки. Фікції відрізняються від презумпцій етапом реалізації доказового тягаря, на якому має місце регулюючий вплив. Якщо презумпції мають значення для розподілу доказового тягаря, то фікції діють на стадії оцінки його виконання.
17. Категорію «спеціальні правила тягаря доказування» слід розуміти широко і як таку, що включає в себе не тільки критерії поділу обставин, які підлягають доказуванню, між двома сторонами, але і особливий порядок визначення обсягу фактів, які підлягають доказуванню, глибину виконання і специфіку оцінки.