Висновки до першого розділу
1. Показання свідка є одним з найбільш давніх засобів доказування, які використовувалися під час розгляду та вирішення судових справ. Його універсальність, наочність, оперативність та доступність у використанні, зробили цей засіб доказування найбільш поширеним не тільки у стародавньому суспільстві, але й у більш пізні періоди судочинства на українських землях.
Вже в найбільш ранніх вітчизняних пам’ятках права, згадується про свідків (зокрема, у русько-візантійських договорах). Залежно від функцій, які покладалися на свідка у різні історичні періоди, оцінюванні показань свідка, його цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, інститут показань свідка умовно можна поділити на два періоди: нетрадиційний та традиційний.2. Нетрадиційний період становлення та розвитку інституту показань свідка почався на ранніх етапах розвитку української державності в часи Київської Русі та тривав до ІІ пол. ХІХ ст. В цей час свідок виконував одночасно кілька функцій під час розгляду цивільних справ: давав показання в сучасному розумінні; консультував суддів, які вирішували справу щодо дії та змісту звичаєвих норм (особливо при вирішенні земельних спорів); фактично підміняв собою суддю, коли рішення у справі залежало від принесення присяги певною кількостю свідків.
Цивільна процесуальна правоздатність свідка у цей період залежала від надзвичайно великої кількості умов (віра, стать, осідлість, заняття ворожбою тощо), де знання про факти предмету доказування було не на першому місці. Цивільна процесуальна дієздатність свідка пов’язувалася із досягненням ним певного мінімального та максимального віку. Оцінка показань свідка у цей період була формальною, що і пояснювало багато вимог до них.
3. Традиційний період в еволюції інституту показань свідка почався з судової реформи 1864 р., проведеної на українських землях в складі царської Росії. В цей час свідок виконує свою звичну функцію: свідчить тільки про обставини справи.
Його цивільна процесуальна правоздатність міняється істотно: свідком може бути тільки особа, якій особисто відомі обставини справи. В радянські часи здатність до свідчення дістали особи, що отримали інформацію по обставинам справи з інших джерел, а не тільки безпосередньо. Цивільна процесуальна дієздатність свідка на початковому етапі цього періоду все ще обумовлюється певним віком (діти до 7 років до свідчення не викликалися, по деяких справах бралися до уваги «старожили»). Але в радянські часи дана вимога зникла: законодавець зробив акцент на досягненні людиною певного рівня психофізіологічного розвитку як гарантування достовірності його показань. Показання свідка почали оцінюватися за внутрішнім переконанням суду, що зразу позначилося на зменшенні випадків використання даного засобу доказування у цивільних справах.4. Свідок, будучи учасником процесу, виступає одночасно матеріальним носієм доказової інформації.
Поняття «свідок» та «показання свідка» співвідносяться між собою як частина та ціле відповідно, оскільки перше вказує на джерело фіксації показань свідка, які окрім нього включають в себе саму доказову інформацію, а також законний порядок її отримання.
Сутність свідка розкривають його спеціальні ознаки, до яких можна віднести: свідком може бути тільки індивідуалізована фізична особа; свідок повинен мати такий фізичний та психічний розвиток, що дає йому можливість правильно сприймати обставини та/або висловлюватись про них; свідок повинен володіти інформацією, необхідною для вирішення справи; свідок не повинен мати юридичної заінтересованості у результатах розгляду справи; свідок сприймає обставини справи безпосередньо або опосередковано; сприйняття обставин справи свідка не пов’язано з її розглядом; залучення особи в якості свідка у цивільну справу на підставі ухвали суду.
5. Свідок у цивільному процесі володіє цивільною процесуальною правоздатністю та дієздатністю. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність свідка виникають одночасно, але їх настання пов’язується з різними умовами.
Правоздатність свідка залежить від володіння ним інформацією, що має значення для справи, а дієздатність - від психофізичного рівня розвитку, що дає свідку правильно сприймати, зберігати та висловлювати інформацію по обставинам справи. Дієздатність свідка також буде залежати від відсутності заборон на допит певної особи в якості свідка.6. Процесуально-правовий статус свідка як учасника процесу виражається в його процесуальних правах та обов’язках. Всі процесуальні права та обов’язки свідка пов’язані із використанням у цивільній справі його показань. Етапи судового доказування, де використовуються показання свідка виступають детермінуючими факторами його процесуально-правового статусу. Саме це дає підстави поділити права та обов’язки свідка на три групи, залежно від етапів процесу судового доказування: права та обв’язки свідка, які пов’язані із залученням в цивільну справу показань свідка; права та обов’язки свідка, що пов’язані з дослідженням показань свідка у справі; права і обов’язки свідка, що пов’язані з оцінкою досліджених показань свідка у справі.
7. Сутність показання свідка в цивільному процесі виражається загальними і спеціальними ознаками, які характеризують зміст та процесуальну форму даного засобу доказування. Загальні ознаки показань свідка пов’язуються з такими ознаками, що притаманні всім судовим доказам, зокрема, ознакам належності та допустимості. Спеціальні ознаки змісту показань свідка виражаються в тому, що: (а) показання свідка завжди повинні бути пов’язані з відомим джерелом; (б) показання свідка мають бути дані перед судом; (в) показання свідка не повинні порушувати суб’єктивні права та інтереси; (г) показання свідка даються в усній формі.
8. Показання свідка структурно поділяються на дві частини: загальну та спеціальну. В загальній частині свідок надає суду інформацію про факти, які встановлюють його особу, взаємовідносини зі сторонами та справою, а в спеціальній надає інформацію про факти предмету доказування, які треба встановити по справі.
Нами не підтримується висловлена в доктрині думка про те, що перший вид інформації, яка виходить від свідка, не включається до показань свідка як засобу доказування, оскільки ця інформація, має важливе значення для оцінювання показань свідка тощо.9. Показання свідка, будучи особистим доказом, слід відрізняти від пояснень сторін, третіх осіб, їх представників та висновків експертів. На відміну від показань свідків, пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, характеризуються такими рисами: основою появи цих пояснень є право сторін бути вислуханим в суді; пояснення найбільш інформативні, оскільки сторони, треті особи виступають учасниками матеріальних відносин, що є предметом судового розгляду; пояснення надається юридично зацікавленими особами; надання усних пояснень за процедурою допиту свідка є правом, а не обов’язком сторін, третіх осіб та їх представників; пояснення на відміну від показань свідків містять інформацію не тільки щодо обставин справи; пояснення можуть бути дані в усній або письмовій формі без переваги усної як при показаннях; пояснення можуть бути дані через представника, що для показань заборонено.
10. Висновки експерта мають багато спільних рис з показаннями свідків, але тим не менше є істотні відмінності. Зокрема, експерт отримує інформацію по обставинам цивільної справи не внаслідок їх особистого спостереження, а внаслідок спеціально проведеного дослідження - експертизи. З позицій формальної логіки експерт формулює умовивід (висновок), в той час як свідок - тільки судження (інформує про факти). Висновок експерт, за загальном правилом, дає в письмовій формі, а свідок свої показання - в усній. Свідок як носій показань незамінний суб’єкт, в той час як експерт може бути замінений.
11. В якості винятку показання свідка можуть надійти в цивільну справу в письмовій формі, що дає можливість їх порівняти з судовими доказами, які мають предметну основу: письмові, речові та електронні докази. Різниця між письмовими доказами та показаннями свідків, наданих у письмовій формі виражається в тому, що перші, як правило, формуються до початку цивільного процесу, тобто до судового розгляду цивільної справи, а другі - під час її розгляду, у зв’язку з необхідністю вчинення процесуальних дій.
Крім того, зміст письмових доказів та показань свідків, зафіксованих у письмовій формі є незмінний, але якщо свідок з’явиться в судове засідання, він буде допитуватися усно, де доказова інформація не буде ідентичною тій, що зафіксована письмово.12. Показання свідка в цивільному процесі можна класифікувати за різноманітними критеріями, що мають під собою нормативну підставу для їх виокремлення. За формою розрізняють показання свідка дані в усній формі та показання свідка дані в письмовій формі; за віком показання свідка ділять на показання повнолітнього та неповнолітнього чи малолітнього свідка; за можливістю використання відеоконференц зв’язку показання свідка ділять на ті, що дається в режимі відеоконференції та показання свідка, дані у звичайному режимі; за кількістю свідків, які допитуються судом одночасно, показання свідка поділяють на ті, що дані під час окремого допиту та дані під час групового допиту; залежно від спільності дослідження судових доказів, показання свідка поділяють на показання, які не пов’язані з дослідженням інших доказів у справі та показання свідків, що пов’язані з дослідженням судових доказів у справі.
2