Вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням судових рішень

Поворот виконання рішення. Якщо рішення після його виконання скасовано, в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закри­то чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпід­ставно стягнене з нього за скасованим рішенням, тобто зробити поворот виконання.

Отже, поворот виконання рішення - це відновлення через суд прав боржника, порушених виконанням згодом скасованого судового рішення.

Питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє

в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі (ст. 380 ЦПК України).

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а під час нового розгляду справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов’язати позива­ча повернути відповідачеві безпідставне стягнення з нього за скасованим рішенням.

У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в роз­мірі грошових коштів, одержаних від його реалізації.

За судовим рішенням про поворот виконання видається ви­конавчий лист у встановленому порядку (ст. 381 ЦПК У країни).

Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відпо­відача про повернення стягненого з нього за скасованим рішен­ням майна розглядається судом, у якому перебуває справа.

Заяву про поворот виконання можна подати у межах позовної давності. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується. Суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і поста­новляє ухвалу.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України у разі скасування у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання до­пускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на по­відомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що ґрунтуються на трудових правовідносинах, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за виня­тком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Мирова угода у виконавчому провадженні. Чинним за­конодавством передбачена можливість і врегульовано укладення

мирової угоди між сторонами на стадії виконання ухваленого рішення суду.

Мирова угода у виконавчому провадженні відрізняється від поняття мирової угоди, поданого у ч. 1 ст. 175 ЦПК України, де сформульовано поняття мирової угоди на стадії до вирішення спору судом. Мирова угода в процесі виконання не може уклада­тись із метою врегулювання спору.

Передбачається, що спір уже врегульований певним судом рішенням, яке набрало законної сили, за цим рішенням видано виконавчий документ, що надійшов для примусового виконання державному виконавцю.

Мирова угода, що розглядається, покликана сприяти завер­шенню виконавчого провадження, зокрема шляхом визначення конкретних заходів, дій, рішень тощо, що сторони мають на меті вчинити.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України мирова угода, укладе­на між сторонами, подається в письмовій формі державному ви­конавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.

Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб. За результатами розгляду мирової угоди суд постановляє ухвалу відповідно до положень ЦПК України.

Відмова стягувача від примусового виконання. Окрім укладення мирової угоди, стягувач має право відмовитись від примусового виконання рішення, зробивши про це відповідну заяву. Слід відрізняти відмову стягувача від примусового вико­нання рішення від відмови позивача від позову. Ці процесуальні дії не тотожні за змістом, наслідками та формою тощо.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рі­шення для визнання. Суд має право перевірити і не прийняти відмову стягувача від примусового виконання, якщо це супере­чить закону або порушує права чи свободи інших осіб. За ре­зультатами розгляду відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень ЦПК України.

Відстрочка та розстрочка виконання, зміна чи встано­влення способу і порядку виконання. За правилом ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів щодо забезпечення його виконання, про що зазна­чає в рішенні.

У разі, якщо суд не встановив порядок виконання свого рішення під час його постановлення за відсутності для цього об’єктивних підстав, або у подальшому виникнуть обставини, які вимагатимуть від суду встановлення або зміни способу і порядку виконання рішення, він має право вирішити таке питання після відкриття виконавчого провадження у зв’язку з виникненням чи наявністю обставин, що ускладнюють його виконання.

Відповідно до ст. 373 ЦПК України відстрочка і розстроч­ка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконан­ня повинна стосуватися виконання лише судових виконавчих документів. Суб’єктом звернення є державний виконавець або сторона виконавчого провадження. Формою процесуального до­кумента, за яким розпочинається подібний розгляд, є заява.

Належним судом є суд, який розглядає справи в порядку цивільного судочинства та видав виконавчий документ.

Відповідно до ст. 373 ЦПК України за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстро­чку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Єдиною підставою для відстрочки і розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання є наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення. Примірний перелік, що не є вичерпним, підстав для відстрочки і розст­рочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання міститься у ст. 373 ЦПК України, зокрема ними є хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність прису­дженого майна в натурі, стихійне лихо тощо.

Відстрочка виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду загалом, тобто пере­несення строку виконання рішення, встановленого законом або судом, на більш пізній період.

Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. Відстрочка виконання рішення може стосуватись його загалом, а також надава­тися лише щодо окремих задоволених позовних вимог.

Розстрочка виконання рішення - це розподіл виконання рішення на частини, що підлягають виконанню впродовж певно­го періоду або через певні періоди, що призводить до перенесен­ня строку виконання рішення на пізніші періоди.

Зокрема розстрочка полягає в розподілі належних до спла­ти сум платежу на певні частини з установленням конкретного строку для виконання кожної з визначених частин рішення. Суд має встановити, в яких частинах та в які строки має бути викона­не рішення суду.

Зазвичай відбувається виконання рівними частинами через певні однакові проміжки часу.

Способи виконання рішення суду слід визначати через ті заходи, що вживаються задля досягнення мети захисту поруше­них прав і свобод осіб, їх відновлення.

Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про виконавче провадження» за­ходами примусового виконання рішень є:

- звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, зокрема якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

- звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), до­ходи, пенсію, стипендію боржника;

- вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

- інші заходи, передбачені рішенням.

Суд не може встановити новий спосіб захисту порушеного права, його дії щодо зміни чи встановлення способу і порядку виконання повинні бути спрямовані лише на забезпечення вико­нання резолютивної частини рішення, відповідати його меті, не спотворювати його зміст.

Законом установлено спеціальні правила щодо окремих правових ситуацій, пов’язаних із необхідністю втручання суду в процес виконання рішення суду.

Такі ситуації зумовлені їх особливим значенням та охоп­люють вирішення питань про:

- тимчасове влаштування дитини до дитячого або ліку­вального закладу (ст. 374 ЦПК України);

- оголошення розшуку боржника або дитини (ст. 375);

- примусове проникнення до житла чи іншого володіння (ст. 376);

- звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, тощо (ст. 377);

- тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (ст. 377¹);

- заміну сторони виконавчого провадження (ст. 378);

- визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379).

5.