Вирішення судом інших питань, пов’язаних з виконанням судових рішень

Тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікуваль­ного закладу

Під час виконання рішення про відібрання дитини держав­ний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до ди­тячого чи лікувального закладу, про що зазначається в ч.

Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу розглядається судом у десятиденний строк в судовому засіданні з викликом сторін виконавчого провадження (стягувана та боржника).

При цьому участь представників органів опіки та піклуван­ня є обов’язковою, а неявка сторін не є перешкодою для вирі­шення питання про тимчасове влаштування дитини до дитя­чого або лікувального закладу.

На виконання вимог ст.19 CK України щодо участі органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів, ор­ган опіки та піклування братиме участь не лише при розгляді судом справи про відібрання дитини з метою давання суду вис­новку, але й при виконанні судового рішення про відібрання дитини на підставі ст.78 Закону України «Про виконавче про­вадження». Тому суд, вирішуючи питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу, має враховувати висловлену з приводу цього питання думку представників органу опіки та піклування.

За результатами розгляду подання суд постановляю ухвалу.

Оголошення розшуку боржника або дитини

Залежно від категорії ухваленого судом рішення розшук боржника або дитини у виконавчому провадженні може бути обов’язковий ma факультативний.

Обов’язковий розшук здійснюється лише за виконавчими документами, виданими на підставі судових рішень з кате­горій, вичерпно названих у ч.І ст.42 Закону України «Про ви­конавче провадження», зокрема, на підставі рішень про стяг­нення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я або у зв’язку з втратою году­вальника, а також рішення про відібрання дитини, якщо у ви­конавчому провадженні розшукується дитина.

Обов’язковий розшук оголошується судом після звернення державного виконавця з поданням про оголошення розшуку боржника-громадянина чи дитини у разі відсутності відомос­тей про місце проживання (знаходження) боржника.

Розшук здійснюється за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржни­ка чи місцем знаходження його майна, або за місцем прожи­вання (знаходження) стягувана.

Факультативний розшук можливий за виконавчими доку­ментами, не зазначеними в ч.І ст.42 Закону України «Про ви­конавче провадження», тобто за всіма іншими виконавчими документами, за умови письмової згоди стягувана на відшко­дування витрат на розшук та авансування їх, чому передує клопотання стягувана про оголошення розшуку.

Суд розглядає подання державного виконавця про розшук боржника або дитини протягом десяти днів, за результатами якого постановлює ухвалу.

Розшук громадянина-боржника або дитини здійснюють ор­гани внутрішніх справ.

Примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи

Положення ст.376 ЦПК спрямовані на реалізацію консти­туційного права особи на недоторканність житла чи іншого во­лодіння особи. Так, згідно зі ст.ЗО Конституції України про­никнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не допускається інакше, як за вмоти­вованим рішенням суду.

Повноваження державного виконавця щодо входження до приміщень і сховищ (в тому числі і житла), що належать борж­никам на праві власності або зайняті ними, проведення їх огля­ду, а також примусового відкриття їх в установленому порядку поширюються на всіх боржників незалежно від їх категорії (фізичних або юридичних осіб).

Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знахо­диться майно боржника чи майно та кошти, належні боржни­кові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий доку­мент про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за по­данням державного виконавця.

Це означає, що якщо у державного виконавця при виконан­ні вимог виконавчого документа виникає необхідність приму­сового проникнення до житла чи іншого володіння боржни­ка - фізичної особи, він не вправі здійснювати такі дії без звернення до суду з відповідним поданням.

Якщо виконується виконавчий документ, виданий не су­дом і не на підставі судового рішення, а з інших підстав до ви­конання (наприклад виконавчий напис нотаріуса), державний виконавець також не наділений правом примусового відкрит­тя жилого приміщення чи іншого володіння боржника - фі­зичної особи без отримання ухвали суду про примусове про­никнення до житла. Таке правило поширюється й на випадки, коли виконується виконавчий документ, виданий на підставі судового рішення, проте державному виконавцеві необхідне проникнення не до приміщення боржника, а до жилого примі­щення або володіння іншої особи. Маються на увазі виконавчі провадження, де виникає необхідність звернення стягнення на майно боржника, що знаходиться у інших осіб, а також на майно чи кошти, належні боржникові від інших осіб, або ди­тина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання.

Подання державного виконавця про примусове проникнен­ня до житла чи іншого володіння особи розглядається судом негайно за участю державного виконавця.

За результатами розгляду подання державного виконавця про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи суд постановлює ухвалу.

Звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках

Статтею 377 ЦПК передбачені випадки звернення стягнен­ня на грошові кошти, що знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах, коли державний вико­навець повинен звернутися до суду для вирішення цього пи­тання:

1) при зверненні стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в ус­тановах банків та Інших фінансових установах, - при вико­нанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб);

2) при зверненні стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах - при виконанні рішень інших органів (посадових осіб).

Перший випадок безпосередньо стосується застосування положення ст.53 Закону України «Про виконавче проваджен­ня», якою регламентується процесуальний порядок звернен­ня стягнення на належні боржнику від інших осіб кошти, що знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінан­сових установах. Це здійснюється лише на підставі ухвали су­ду у встановленому зазначеним Законом порядку.

Другий випадок спрямований на реалізацію положення ст. 1071 ЦК України щодо заборони примусового списання з рахунків боржника без його розпорядження та без поперед­нього звернення до суду з цього питання. Отже, якщо у вико­навчому провадженні виконується виконавчий документ, ви­даний не судом, а іншим органом (посадовою особою), держав­ний виконавець не вправі звернути стягнення на грошові кош­ти, що знаходяться на його рахунках в установах банків, а має виконати передбачений ст.377 ЦПК України процесуальний порядок звернення до суду з поданням про звернення стягнен­ня на грошові кошти, що знаходяться на рахунках.

Суд розглядає подання державного виконавця негайно за участю державного виконавця. Сторони виконавчого провад­ження (стягувач та боржник) та інші заінтересовані особи про розгляд подання державного виконавця не повідомляються та до суду не викликаються.

За результатами розгляду подання державного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках суд постановляє ухвалу.

Заміна сторони виконавчого провадження

Під правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувана або боржника) з переходом прав та обов’язків від правопопередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брала участі у вико­навчому провадженні, Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Так, підставою правонас- тупництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчо­го провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК).

Підставою правонаступництва у виконавчому провадженні є правонаступництво у матеріальному праві з переходом мате­ріальних прав та обов’язків від однієї особи до іншої. Суттє­вим процесуальним моментом є можливість здійснення право­наступництва не за всіма виконавчими провадженнями, ви­нятками при цьому є ті випадки, коли правовідносини нероз­ривно пов’язані з особою стягувана або боржника, У цьому ра­зі йдеться не про правонаступництво, а про закінчення вико­навчого провадження за п.З ст.37 Закону,

Правонаступництво у виконавчому провадженні передба­чено ч.З ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлений спеціальний порядок оформлення право­наступництва у виконавчому провадженні. Так, у разі вибуття однієї зі сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її пра­вонаступником.

Питання про правонаступництво у виконавчому проваджен­ні вирішується судом за місцезнаходженням відділу державної виконавчої служби.

Якщо правонаступництво буде здійснюватися на підставі відступлення права вимоги або переведення боргу, то виконав­че провадження може бути відкладене постановою державно­го виконавця за ст.32 Закону з метою ознайомлення правонас­тупника з матеріалами виконавчого провадження.

Якщо ж підставою правонаступництва стала смерть стягу­вана або боржника, оголошення його померлим або реоргані­зація юридичної особи, питання про правонастунництво не може бути вирішеним до отримання майбутнім правонаступ­ником документа, що підтверджує його право вимоги або обо­в’язку виконання певних дій, зазначених у виконавчому до­кументі. Тому виконавче провадження підлягає обов’язково­му зупиненню на підставі п.1 ст.34 Закону постановою дер­жавного виконавця, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпо­рядкований, до прийняття судом рішення про правонаступни­цтво. Визначення правонаступника може здійснюватися сві­доцтвом про право на спадщину, документами про реорганіза­цію юридичної особи тощо.

Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у вико­навче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Це означає, що при вступі правонаступника у виконавче про­вадження процедура виконавчого провадження продовжуєть­ся, а не розпочинається знову, тому всі дії, вчинені до вступу правонаступника у виконавче провадження, є для нього обо­в’язковими.

Визначення частки майна боржника у майні, яким він во­лодіє спільно з іншими особами

Можливість звернення стягнення на частку майна боржни­ка у випадках, коли він володіє майном спільно з іншими осо­бами передбачається ч,8 ст.50 Закону України «Про виконав­че провадженням. Однак для того, щоб державний виконавець мав змогу звернути стягнення на частку боржника у спільно­му майні з іншими особами, слід цю частку визначити. Стат­тя 379 ЦПК України саме й визначає порядок вирішення пи­тання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Водночас статті 366 та 371 ЦК України, що регламентують звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній част­ковій або спільній сумісній власності, передбачають лише од­ного суб’єкта звернення до суду з позовом - ним є кредитор співвласника майна, що є у спільній власності. Про державно­го виконавця в названих статтях ЦК України не згадується.

У статті 379 ЦПК пропонується більш спрощений порядок звернення державного виконавця до суду порівняно з креди­тором у аналогічній ситуації, оскільки позов кредитора має розглядатися у позовному порядку з дотриманням загальних засад судочинства, що неможливо співвідносити за витраче­ним часом. З іншого боку, неможливо порівнювати представ­ника державного органу з кредитором у договірних відноси­нах, до того ж на виконання вимог ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має вживати необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рі­шення, зазначеного у виконавчому документі.

Частка боржника у майні, яким він володіє спільно з інши­ми особами, визначається судом у судовому засіданні, яке має відбутися у десятиденний строк з моменту звернення держав­ного виконавця до суду з поданням. Для цього державний ви­конавець має попередньо здійснити опис спільного з боржни­ком майна у виконавчому провадженні, а акт опису та доку­менти, що підтверджують право власності на описане спільне майно, надати суду для визначення частки боржника у ньому.

Про день і час судового засідання повідомляються сторони виконавчого провадження (стягувач та боржник), а також за­інтересовані особи. Неявка сторін та інших осіб не є перешко­дою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особа­ми.

До заінтересованих осіб при цьому слід віднести співвлас­ників спільного з боржником майна, це можуть бути чоловік або дружина боржника у виконавчому провадженні (якщо майно належить на праві спільної сумісної власності) або інші особи (якщо майно належить на праві спільної часткової влас­ності). При визначенні частки боржника у спільному майні суд має враховувати думку самого боржника, стягувана та за­інтересованих осіб.

Про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд постановляю ухвалу, в якій заз­начаються конкретне майно, що підлягає виділенню та стяг­ненню.

6.