Виникнення інституту представництва у цивільному про­цесі відповідає положенню ст. 59 Конституції України, яка гарантує право кожного на правову допомогу.

Водночас згідно зі ст. 38 ЦПК України громадянам надане право вести свої спра­ви в суді особисто або через своїх представників.

У цивільному судочинстві правова допомога під час здійс­нення захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб, що охороняються законом, реалізовується, зокрема, в формі судово­го представництва.

Цивільне процесуальне законодавство України (ст. 38 ЦПК України) надає право сторонам, третім особам, особам, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси ін­ших осіб, а також заявникам та іншим заінтересованим особам в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) брати участь у цивільній справі особисто або через представни­ка. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій же справі представника.

Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юридичної допомо­ги громадянам та організаціям з розгляду і вирішення цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомо­ги суду в установленні дійсних прав і обов’язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Деякі фізичні особи, майнові й особисті немайнові права, свободи та інтереси яких потребують судового захисту, не наді­лені відповідною цивільною процесуальною дієздатністю і вна­слідок цього в будь-якому разі не можуть особисто брати участь у цивільній справі. Права, свободи й інтереси таких осіб (мало­літніх, неповнолітніх, недієздатних, а також осіб, цивільна діє­здатність яких обмежена, та ін.) захищають їхні законні пред­ставники (ст. 39 ЦПК України).

Юридичних осіб у цивільному процесі представляють їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, ста­тутом чи положенням, або їхні представники (ч.

Через представника відповідних органів державної влади в межах їх компетенції держава реалізує свої процесуальні права та обов'язки (ч. 4 ст. 38 ЦПК України).

Процесуальне представництво можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку.

С. Я. Фурса дає таке визначення представництва, ототож­нюючи поняття «процесуальне» і «судове» представництво. Цивільне процесуальне (судове) представництво - це право­відносини, через які одна особа (представник) виконує на під­ставі повноваження, яке надане йому законом, статутом, по­ложенням чи договором, процесуальні дії у цивільному судочинс­тві в інтересах іншої особи (довірителя), які спрямовані на за­хист порушених, оспорюваних та невизнаних прав та інтересів іншої особи, державних чи суспільних інтересів, у результаті чого у представника виникає комплекс процесуальних прав та обов 'язків.

В. В. Комаров та В. І. Тертишніков вважають, що цивільне процесуальне представництво - це врегульована нормами ЦПК України форма надання правової допомоги однією особою (пред­ставником) іншій особі (особі, яку представляють) у формі здійснення процесуальних дій представником від імені та в інте­ресах особи, яку він представляє, в межах отриманих повнова­жень у зв 'язку з розглядом і вирішенням судом цивільної справи.

Аналізуючи наведені визначення, можна зробити висно­вок, що основними ознаками інституту представництва є:

1) представник виступає від імені особи, яку представляє;

2) представник здійснює права та обов'язки особи, яку представляє, й у результаті своїх дій створює права та обов'язки для особи, яку представляє;

3) правова позиція представника не може суперечити пра­вовій позиції особи, яку він представляє;

4) представник діє в інтересах особи, яку представляє, тому юридичний інтерес судового представника в справі має не матеріально-правовий, а виключно процесуальний характер;

5) представник діє в обсязі повноважень, наданих йому відповідно до закону чи договору;

6) через представників можуть діяти будь-які особи, які беруть участь у справі;

7) судове представництво допускається на всіх стадіях і у всіх видах цивільного судочинства (крім справ про усиновлення).

Метою представництва у суді є надання професійної до­помоги особам, залученим у судовий розгляд, і сприяння реалі­зації конституційного права на судовий захист.

Завдання цивільного процесуального представництва:

1) правове регулювання механізму реалізації права суб’єк­тів бути представниками в суді;

2) правове регулювання процесуальних правовідносин представництва між судом і представником;

3) правове регулювання механізму реалізації проголоше­них Конституцією України прав на судовий захист і на отриман­ня кваліфікованої юридичної допомоги.

Науковці вирізняють соціальне, політичне і правове зна­чення представництва у цивільному процесі.

Соціальне значення інституту в цивільному процесі вияв­ляється у контролі суспільства за тим, як цей інститут функціо­нує в інтересах людини та громадянина, чи не відбуваються вод­ночас порушення прав і як їх можна усунути, а також значення представництва виражається у контролі суспільства за тим, яка його роль і вплив на рівень охорони життєвих цінностей і благ особистості за здійснення правосуддя у цивільних справах.

Політичне значення представництва виявляється в реалі­зації норм Конституції України, що закріплюють рівноправність громадян перед законом і судом, недоторканність приватного життя, державний захист прав і свобод, право на одержання пра­вової допомоги та ін. За ступенем правової захищеності особи в цивільному судочинстві можна проаналізувати рівень турботи держави про людину та громадянина, існування демократизму у державі, дотримання інститутів, їх ефективності, зокрема та­кого інституту, як представництво.

Правове значення представництва виражається у праві на використання правового потенціалу представника як гарантії для сторін, третіх осіб у цивільному процесі з метою реалізації суб’єктивних процесуальних прав, захисту і охорони інтересів, майна, інших цінностей і благ у цивільному судочинстві.

За здійснення судового представництва виникають два види відносин: одні між особою, яку представляють, і представ­ником (регулюються нормами матеріального права - цивільного, трудового, сімейного), інші - між представником і судом (регу­люються нормами цивільного процесуального права).

Правовідносини, що виникають між представником і осо­бою, яку він представляє (довірителем), та між представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер.

Правовідносини між представником і довірителем в ос­новному матеріально-правові, оскільки ґрунтуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, факті родинних зв’язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права тощо. Процесуально-правові відносини між ними виникають у зв’язку з визначенням і оформленням процесуальних повно­важень представника (ст.ст. 42, 44 ЦПК України).

Правовідносини між представником і судом у цивільному процесі регулюються лише нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими.

Юридична сутність судового представництва в тому, щоб компенсувати або відсутність у сторін і третіх осіб цивільної процесуальної дієздатності, або неможливість її реалізації особи­сто з інших причин. У зв’язку з цим однією з особливостей судового представника як суб’єкта цивільного процесуального правовідношення є те, що ним може бути тільки фізична особа, тобто громадянин.

Іншою особливістю судового представника як суб’єкта цивільного судочинства є те, що ним може виступати не будь- який громадянин, а лише дієздатний.

Зазначена особливість безпосередньо очевидна зі ст. 40 ЦПК України, відповідно до якої представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повно­важення на здійснення представництва в суді.

Процесуально-правові відносини виникають у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника в ци­вільному процесі (ст.ст. 112-115 ЦПК України).

1.