Інші учасники цивільного процесу

Інші учасники цивільного процесу - це особи, які на­дають суду та особам, які беруть участь у справі, організацій­ну, інформаційну та іншу допомогу, чим сприяють належному судовому розгляду та вирішенню справи.

До них належать: секретар судового засідання, судовий розпорядник, помічник судді, свідок, експерт, перекладач, спе­ціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Перелік цих осіб, зазначений у ст. 47 ЦПК України, не є вичерпний. До інших учасників процесу належать педаго­ги, лікарі.

Секретар судового засідання - це працівник суду, на яко­го покладається організаційне забезпечення судового процесу.

Обов'язки секретаря судового засідання поділяються на дві частини: обов 'язки, визначені законом, і обов 'язки, визначені головуючим у справі.

Окремі обов'язки секретаря судового засідання визначені ст. 48 ЦПК України, а також Типовою посадовою інструкцією секретаря судового засідання місцевого загального суду, затвер­дженою Наказом Державної судової адміністрації України № 86 від 20 липня 2005 р.

Безпосередньо перед розглядом цивільної справи секретар судового засідання перевіряє явку учасників судового процесу та вживає заходів щодо з'ясування причин неявки, уточнює ві­домості про вручення судових викликів, повідомлень, судових повісток та інших матеріалів, про що доповідає судді.

Після розгляду справи або відкладення її на інший час на повістках осіб, викликаних у суд, зазначається час їх явки та час залишення суду, завіряється цей запис підписом секрета­ря судового засідання та відбитком відповідного штампа суду.

Після завершення судового засідання секретарем судового засідання у терміни відповідно до процесуального законодавства складається, підписується і передається судді протокол судового засідання. Протокол перевіряється та підписується суддею. Про строк виготовлення протоколу судового засідання повідомля­ються учасники судового розгляду, які заявили клопотання про ознайомлення з ним.

Секретар судового засідання:

- підшиває у справу в хронологічному порядку документи, додані до справи у процесі судового розгляду (у порядку їх надходження), протокол судового засідання, рішення, постанову, ухвалу суду; продовжує нумерацію аркушів справи та опис документів, що містяться у справі;

- робить запис про результати розгляду справи та дату ви­готовлення протоколу судового засідання (якщо він складався) у журналі розгляду судових справ і матеріалів суддею та в облі­ково-статистичній картці;

- виписує виконавчі листи у справах, рішення в яких підлягають негайному виконанню;

- після здійснення необхідних дій щодо оформлення завершеної розглядом справи (не пізніше наступного дня після виготовлення протоколу судового засідання) передає справу на зберігання в канцелярію суду.

Якщо розгляд цивільної справи відкладено з призначенням на інший день, то викликаним і присутнім у судовому засіданні особам вручаються відповідні повістки про виклик до суду, по­відомлення або оголошується про це з роз’ясненням наслідків неявки під розписку на окремому аркуші, що додається до про­токолу судового засідання.

Особам, які не були присутніми в судовому засіданні, але участь яких суд визнав необхідною, повістки про виклик їх у суд надсилаються не пізніше наступного дня.

Про відкладення розгляду справи та про день і час, на який перенесено розгляд справи, робиться позначка в журналі судово­го засідання. Після відкладення розгляду справи секретар судо­вого засідання оформляє справу. В обліково-статистичній картці на справу зазначається причина відкладення.

Повне фіксування судового процесу за допомогою звуко­записувальної апаратури чи інших технічних засобів здійснюєть­ся у випадках і порядку, передбаченими процесуальним законо­давством.

Судовий розпорядник належить до категорії інших учас­ників судового процесу, які беруть участь у забезпеченні розгля­ду справ.

правилами внутрішнього розпорядку роботи суду норм поведін­ки, дотримання вимог процесуальних законів під час здійснення судом судочинства.

Окрім ст. 49 ЦПК України, їх діяльність регламентується наказом Державної судової адміністрації України від 14 липня 2011 р. № 112 «Про затвердження Положення про службу судо­вих розпорядників та організацію її діяльності», а також Типо­вою посадовою інструкцією судового розпорядника місцевого загального суду, затвердженою Наказом Державної судової ад­міністрації України № 86 від 20 липня 2005 р.

Служба судових розпорядників утворюється та діє в судах загальної юрисдикції для забезпечення додержання особами, які перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними роз­поряджень головуючого в судовому засіданні.

Служба підпорядковується голові та керівнику апарату суду. До її складу входять старші судові розпорядники та судові розпорядники. Очолює службу її керівник. Служба є структур­ним підрозділом (сектором, відділом) апарату суду.

В апаратах місцевих судів, де штатна чисельність служби не перевищує двох осіб, обов'язки керівника служби поклада­ються на старшого судового розпорядника.

Судові розпорядники призначаються на посаду та звіль­няються з посади керівником апарату суду. На посаду судового розпорядника призначається особа, яка має вищу освіту за освіт­ньо-кваліфікаційним рівнем підготовки не нижче молодшого спеціаліста. На посаду старшого судового розпорядника призна­чається особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче бакалавра. На посаду завідувача сектора, нача­льника відділу служби судових розпорядників призначається особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра та стаж роботи на державній службі не менше трьох років.

Основними завданнями служби є забезпечення: додержан­ня особами, які перебувають у суді, встановлених правил; вико­нання учасниками судового процесу та іншими особами, які пе­ребувають у залі судового засідання, розпоряджень головуючого в судовому засіданні.

Керівник служби організовує роботу служби, вносить про­позиції голові суду, керівнику апарату суду щодо поліпшення умов, удосконалення форм і методів роботи судових розпо­рядників, забезпечення належної взаємодії з правоохоронними органами та працівниками апарату суду.

Судові розпорядники мають право:

- за дорученням головуючого робити зауваження учасни­кам судового процесу та іншим особам, присутнім у залі судово­го засідання, в разі порушення ними встановлених правил або невиконання розпоряджень головуючого в судовому засіданні, вимагати від таких осіб додержання порядку та вживати відпові­дних заходів щодо усунення порушень;

- звертатися до працівників правоохоронних органів у ви­падках порушень громадського порядку у приміщенні суду та з метою затримання осіб, які чинять протиправні дії;

- видаляти з приміщення суду та зали судового засідання за розпорядженням голови суду або головуючого судді осіб, які відмовляються виконувати їх законні вимоги, виявляють непова­гу до суду, порушують громадський порядок у приміщенні суду та процесуальний порядок здійснення судочинства тощо;

- складати протоколи про адміністративні правопорушен­ня, передбачені ст. 185³ КУпАП.

Судові розпорядники зобов 'язані:

1) забезпечувати належний стан залу судового засідання і запрошувати до нього учасників цивільного процесу;

2) з огляду на кількість місць і забезпечення порядку під час судового засідання визначати можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;

3) оголошувати про вхід і вихід суду та пропонувати всім присутнім встати;

4) стежити за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

5) виконувати розпорядження головуючого про приве­дення до присяги перекладача, експерта;

6) під час судового засідання приймати від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передавати до суду;

7) запрошувати до залу судового засідання свідків та ви­конувати вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

8) виконувати інші доручення головуючого, пов'язані зі створенням умов, необхідних для розгляду справи.

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуд­дя в Україні з метою захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснен­ня суддівського самоврядування і встановлює систему і загаль­ний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів, також розглядає посаду помічника судді в межах організаційного забезпечення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» у кожного судді суду загальної юрисдикції є помічник, правовий статус і умови діяльності якого визначаються зазначе­ним законом, Положенням про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 14 від 25 березня 2011 р., а також Типовою посадовою інструкцією помічника судді місцевого загального суду, затвердженою Нака­зом Державної судової адміністрації України № 86 від 20 липня 2005 р.

Помічник судді - це посадова особа, яка перебуває на державній службі, забезпечує виконання суддею відповідних повноважень і сприяє здійсненню правосуддя.

Помічник судді прикріплюється для кадрового та фінансо­вого обслуговування до апарату відповідного суду. Йому на­дається постійне робоче місце в суді, до апарату якого він прик­ріплений. Помічник судді з питань підготовки справ до розгляду підзвітний лише відповідному судді. У своїй роботі помічник судді керується Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», іншими законами та нормативно-правовими актами України, Правилами поведінки працівника суду, затвердженими рішенням Ради суддів України від 6 лютого 2009 року № 33, рішеннями зборів

суддів відповідного суду, Інструкцією з діловодства суду, Пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку суду, Положенням про помічника судді суду загальної юрисдикції, а також посадо­вою інструкцією.

Помічником судді може бути: громадянин України, який має вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста або магістра і вільно володіє державною мовою. Помічник судді ВС України повинен також мати стаж роботи в галузі права не менше трьох років.

Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді та призначається на посаду на час виконання суддею пов­новажень судді відповідного суду. Він наділений посвідченням, що підтверджує його особу та повноваження. Посвідчення по­мічника судді видається апаратом суду, до якого помічника судді прикріплено для кадрового та фінансового обслуговування, та підписується керівником апарату суду. У разі звільнення поміч­ника судді з посади він зобов’язаний повернути до відповідного апарату суду посвідчення, яке вважається недійсним з моменту звільнення.

Обов ’язки помічника судді:

- здійснює підбір актів законодавства та матеріалів судо­вої практики, які необхідні для розгляду конкретної судової справи;

- бере участь у попередній підготовці судових справ до розгляду, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, ін­ших матеріалів, пов’язаних із розглядом конкретної справи, про­екти судових рішень, інших процесуальних документів, які приймаються суддею або під головуванням судді, виконавчих документів;

- здійснює оформлення копій судових рішень для пере- дання сторонам у справі та іншим особам, які беруть участь у справі відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень;

- здійснює контроль за своєчасним проведенням експерт­ними установами призначених у справах експертних досліджень, за своєчасним виконанням органами Національної поліції поста- нов судді про примусовий привід, а в разі невиконання таких постанов - готує проекти відповідних нагадувань тощо.

Також за дорученням судді помічник судді контролює надходження та приєднання до судової справи відповідних мате­ріалів; координує роботу секретаря судового засідання та надає йому методичну та практичну допомогу, також із забезпечення фіксування судового процесу технічними засобами; здійснює перевірку своєчасності оформлення протоколів судових засідань у справах, що знаходяться в провадженні судді; здійснює конт­роль за своєчасною здачею секретарем судового засідання судових справ, розглянутих під головуванням судді; здійснює підготовку та оформлення статистичних даних, звітів, узагаль­нень, інформації про кількість і стан розгляду суддею справ усіх категорій тощо; вивчає та узагальнює практику розгляду справ і застосування законодавства; аналізує повідомлення засобів масової інформації з питань судочинства, готує пропозиції щодо необхідності реагування на такі повідомлення відповідно до чинного законодавства; підписує непроцесуальні документи ін­формаційного та організаційного характеру; виконує інші дору­чення судді, що стосуються організації розгляду судових справ.

Помічник судді зобов ’язаний:

- своєчасно та якісно виконувати надані йому доручення;

- дотримуватися строків підготовки документів та вико­нання доручень;

- постійно підвищувати свій професійний рівень і кваліфі­кацію;

- дбайливо ставитись до майна суду;

- за виконання своїх службових обов’язків не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина.

Помічнику судді заборонено:

- вчиняти дії процесуального характеру, а також дії, що можуть спричинити виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків учасників судового процесу;

- розголошувати відомості, які становлять державну або іншу охоронювану законом таємницю, а також відомості, які стали йому відомими у зв’язку з виконанням посадових обо­в’язків, зокрема, які стосуються приватного життя та здоров’я громадян, їх честі та гідності;

- прилюдно висловлювати свою думку щодо справи, яка розглядається, або надавати довідки, консультації тощо з обста­вин, які можуть бути предметом розгляду в судовому засіданні.

Помічник судді має право:

- користуватись правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

- отримувати від працівників апарату суду, до якого він прикріплений, документи та інформацію, необхідні для виконан­ня своїх обов’язків;

- користуватися інформаційними базами даних, телеко­мунікаційними мережами відповідного суду в установленому порядку;

- вносити пропозиції судді щодо організації своєї роботи;

- за погодженням із суддею брати участь у конференціях, семінарах, круглих столах, форумах, інших науково-практичних заходах, а за поданням судді - проходити стажування у відповід­них підрозділах державних органів;

- брати участь у нарадах, зборах трудового колективу та інших подібних заходах відповідного суду;

- підвищувати свій професійний рівень у системі підгото­вки та підвищення кваліфікації працівників апарату суду;

- на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

- на оплату праці залежно від посади, яку він займає, ран­гу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

- на соціальний і правовий захист відповідно до свого статусу.

Свідок - це учасник процесу, основна функція якого - дати правдиві показання щодо відомих йому обставин. Показан­ня свідка - це одне з найважливіших джерел доказів у цивіль­ному процесі, із якого суд одержує відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і запере­чення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Свідком може бути лише фізична особа, яка може пра­вильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати про ці обставини правильні (достовірні) показання.

Свідок з'являється в процесі за клопотанням сторін. З влас­ної ініціативи свідок показання давати не може. Процесуальний статус свідка особа набуває не через те, що їй щось відомо, а тому що її залучено в процес у цій якості. На час постановлен­ия ухвали про виклик свідка суд уважає на припущення, що цій особі щось відомо, оскільки про це стверджує особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка.

Частина 1 до ст. 50 ЦПК України вказує, що свідком може бути кожна особа, якій відомі обставини, що стосуються справи. Водночас слід зважати на норму ст. 51 ЦПК України, яка перед­бачає перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Закон не встановлює мінімальний вік особи, яка може бути свідком. Однак слід зважати на психологічну зрілість особи для правиль­ного сприйняття обставин та їх переказу.

Немає обмежень також щодо участі у справі як свідків близьких родичів сторін. Такі особи можуть бути свідками, незважаючи на те, що вони часто зацікавлені у результаті спра­ви. Це обов'язково враховується судом під час оцінки доказів.

Стаття 50 ЦПК України покладає на свідка обов'язок з'явитися до суду у визначений судом час і дати правдиві пока­зання про відомі йому обставини. Суд не забезпечує доставку свідка до місця розгляду справи.

Практично ці витрати завжди несе сторона, зацікавлена в показаннях свідка. Трапляються випадки, коли свідки вима­гають оплату за свої «послуги». Покликання на необхідність виконання громадянського обов'язку не завжди дієві.

За неможливості прибуття за викликом до суду свідок зо­бов'язаний завчасно повідомити про це суд. Таке повідомлення може бути і усним, і письмовим. Завчасне повідомлення дає суду змогу спланувати свій робочий час, попередити інших учасників процесу.

У разі неявки свідка він може бути підданий заходу проце­суального примусу у вигляді приводу.

Свідок як учасник процесу має право: давати показання рідною мовою або мовою, якою володіє, користуватися письмо­вими записами, відмовитися від давання показань у випадках, передбачених ст. 52 ЦПК України, а також на компенсацію ви­трат, пов'язаних із викликом до суду.

Відповідно до ст. 52 ЦПК України фізична особа має пра­во відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи бли­зьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. У разі немотивованої відмови да­вати показання можлива відповідальність свідка згідно зі ст. 385 КК України.

Особа, яка погодилася давати показання, може відмовити­ся давати показання у будь-який час. У такому разі ті показання, які давалися раніше, тобто до відмови, не можуть бути викорис­тані як доказ у справі, оскільки неповні.

Свідок зобов ’язаний давати правдиві показання. Цей обо­в'язок забезпечується встановленням кримінальної відпові­дальності за відмову давати показання або завідомо неправдиві показання. Ст. 384 КК України встановлює кримінальну відпо­відальність за завідомо неправдиве показання свідка в суді.

Завідомо неправдивими є показання, в яких умисно повні­стю або частково перекручені факти, які мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 385 КК України передбачає кримінальну відпові­дальність за відмову свідка від давання показань у суді. Водно­час відмова передбачає відкритий вияв небажання свідка давати показання. Форми відмови можуть бути різними - усна, письмо­ва тощо.

Щодо недієздатних фізичних осіб, а також осіб, які пере­бувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувально­му закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади пра­вильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання, то така нездатність абсолютна, тобто такі особи не можуть бути свідками у будь-якій справі, доки вони мають пе­вні психічні чи фізичні вади (п. 1 ч. 1 ст. 51 ЦПК України).

Така норма, крім заборонного характеру, має і превен­тивний характер, оскільки має на меті запобігати будь-якому

спотворенню доказової інформації, а під час допиту такої кате­горії осіб спотворення і викривлення очевидне, що, своєю чергою, створюватиме плутанину і може призвести до ухвалення необгрунтованого рішення.

Лише факт перебування особи на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі не позбавляє особу можливості давати показання. Необхідно, щоб була одночасно й друга умова - нездатність особи через свої фізичні або психіч­ні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання.

Такий стан особи може існувати і на час сприйняття пев­них обставин, і на час розгляду справи. Наприклад, якщо особа була в «нормальному» стані на момент сприйняття певних об­ставин, але згодом захворіла на психічну хворобу, внаслідок якої не може давати показання, то вона не може бути допитана як свідок.

Наведена у п. 1 ч. 1 ст. 51 ЦПК України норма охоплює й тих осіб, які не мають фізичних або психічних вад, але не можуть правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання з огляду на фізичний стан або психічний розвиток (наприклад, унаслідок свого віку або рівня знань). З цих причин не підлягають допиту як свідки, на­приклад, малолітні особи щодо обставин, які вони не можуть правильно сприймати з уваги на свою вікову психіку, або які вони не можуть відтворити через відсутність достатнього слов­никового запасу.

Стаття 51 ЦПК України передбачає випадки неможливос­ті особи бути свідком щодо конкретних відомостей:

1) для осіб, які за законом зобов 'язані зберігати в таємни­ці відомості, що були довірені їм у зв 'язку з їх службовим і про­фесійним становищем, - про такі відомості;

2) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

3) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникають під час ухвалення рішення чи вироку.

Заборона допиту осіб, зазначених у ч. 1 ст. 51 ЦПК Украї­ни, є абсолютною, тобто вони не можуть бути допитані навіть

за їх згодою, оскільки така норма має імперативно-заборонний характер. Тому докази, одержані в порядку допиту таких осіб, недопустимі.

Експерт - це фізична особа, якій доручено здійснити дос­лідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок із питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

Правовий статус експерта визначається ст. 53 ЦПК Украї­ни, ЗУ «Про судову експертизу» та виникає в особи у зв'язку із призначенням відповідною ухвалою судової експертизи.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про судову експертизу» судови­ми експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освіт­ньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що прово­дяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфіка­цію судового експерта з певної спеціальності у порядку, перед­баченому зазначеним законом.

Судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, здійснюється лише державними спеціалізованими установами.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійсню­ються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Відповідно до ст.ст. 20, 22 ЦПК України, ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про судову експертизу» не може залучатися до виконання обов’язків експерта особа, якщо:

- її визнано у встановленому законом порядку недієздатною;

- вона має судимість;

- під час попереднього вирішення цієї справи вона брала участь у процесі як свідок, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

- вона прямо чи побічно заінтересована у результаті роз­гляду справи;

- вона є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дру­жина батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчер­ка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усинов­лений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

- вона перебувала або перебуває в службовій або іншій за­лежності від осіб, які беруть участь у справі;

- з’ясування обставин, які мають значення для справи, ви­ходить за межі сфери її спеціальних знань.

- є інші обставини, які викликають сумнів у її об’єк­тивності та неупередженості.

Експерт зобов’язаний:

1) з’явитися за викликом суду;

2) провести повне дослідження;

3) дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висно­вок на задані йому питання;

4) у разі необхідності - роз’яснити висновок;

5) забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дос­лідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою;

6) невідкладно повідомити суд про неможливість прове­дення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;

7) у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу дору­чення - невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточ­нення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями;

8) провести експертизу особисто і не передоручати прове­дення експертизи іншій особі;

9) у разі постановлення ухвали суду про припинення про­ведення експертизи - негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи;

10) не збирати за власною ініціативою матеріали для про­ведення експертизи;

11) не спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов’язаних із проведенням експертизи;

12) не розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи;

13) не повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи;

14) заявляти самовідвід за наявності передбачених законо­давством підстав, які виключають його участь у справі.

За завідомо неправдивий висновок або за відмову без по­важних причин від виконання покладених на нього обов’язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків - відповідальність, установлену законом.

Експерт має право:

1) ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових ма­теріалів і зразків;

3) вказувати у висновку судової експертизи на виявлені у процесі її проведення факти, які мають значення для справи і через які йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час учинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження;

5) ставити питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) з дозволу особи або органу, які призначили судову екс­пертизу, бути присутнім під час проведення судових дій і заяв­ляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

7) одержувати винагороду за проведення судової експер­тизи, якщо її виконання не є службовим завданням;

8) відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

Експерт не має права:

1) за власною ініціативою збирати матеріали для прове­дення експертизи;

2) спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а та­кож іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов’язаних із проведенням експертизи;

3) розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи;

4) передоручати проведення експертизи іншій особі.

Спеціаліст - це фізична особа, яка надає допомогу суду під час учинення певних процесуальних дій, що потребують спе­ціальних знань або навичок. Його процесуальне становище регу­люється ст. 54 ЦПК України.

На відміну від експерта, спеціаліст не складає письмовий висновок і його дії не є засобом доказування у справі. Допомога спеціаліста технічного характеру під час учинення процесуаль­них дій не замінює висновок експерта.

Спеціаліст залучається до участі у цивільному процесі за ухвалою суду. Спеціаліст може бути залучений під час поперед­нього судового розгляду або під час судового розгляду. Канди­датура спеціаліста може бути надана особами, які беруть участь у справі, або визначена судом самостійно.

Наявність спеціальних знань або навичок в особи, яка за­лучається до участі у справі як спеціаліст, підтверджується від­повідним дипломом.

Спеціаліст повинен бути об’єктивним та неупередженим. Відповідно до ст. 22 ЦПК України спеціалісту може бути заяв­лено відвід.

Мета участі спеціаліста в цивільному процесі - надання безпосередньої технічної допомоги під час учинення проце­суальних дій. До такої належить фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експер­тизи тощо.

Спеціаліст зобов ’язаний з'явитися за викликом суду, від­повідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, зауважувати на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

Спеціаліст не несе відповідальності за свої дії в про­цесі, зокрема за завідомо неправильні відповіді, консультації або роз'яснення, оскільки такої відповідальності законом не передбачено.

З огляду на те, що суд є фахівцем у галузі права, допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань, тобто питань, пов'язаних із пошуком і застосуванням норм права. Однак, на наш погляд, з уваги на сучасні тенденції до збільшення кількості та складності нормативних актів суд може потребувати такої допомоги з боку відповідних спеціалістів.

Висновки спеціалістів із правових питань (наприклад, учених із відповідної галузі права або наукових установ) мо­жуть мати значення для правильного тлумачення неоднозначних норм права.

Нині такі висновки часто приєднуються до справи як пи­сьмові докази. Проте таку практику не можна вважати правиль­ною, оскільки такий висновок не містить фактичних даних, а стосується лише правової кваліфікації вже встановлених судом обставин, а, отже, і не може вважатися доказом.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних із викликом до суду.

Перекладач - це учасник процесу, який залучається судом для надання допомоги особі, яка не володіє державною мовою, якою здійснюється цивільне судочинство. Його процесуальний статус визначається ст. 55 ЦПК України.

Участь перекладача обов'язкова в усіх випадках, коли особа не володіє українською.

Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, ні­мими чи глухонімими. Факт вільного володіння іноземною мовою потребує доведення в суді. Єдиним допустимим доказом вільного володіння іноземною мовою є документ про відповідну освіту та кваліфікацію перекладача. Допуск до справи як перек­ладачів інших осіб, які не мають відповідної кваліфікації, може призвести до неправильного перекладу і порушення прав особи, яка не володіє мовою.

До матеріалів справи потрібно долучити диплом. В іншо­му разі за оскарження рішення можна буде покликатися на недо­стовірний переклад і некомпетентність перекладача.

Перекладач повинен погодитися на запропоновану оплату праці. Його послуги оплачуються з коштів суду за встановлени­ми тарифами. Перекладач повинен бути присутній в кожному засіданні. Без нього суд не може розглядати справу по суті. Неявка перекладача - безумовна підстава для відкладення розгляду справи.

Законодавець не регламентує час, впродовж якого пере­кладач повинен зробити письмовий переклад документів. Якщо у нього є можливість заробити більші гроші, судові документи перекладатимуться насамкінець.

Наведене свідчить, що проста, на перший погляд, форма­льність - залучення перекладача - може істотно вплинути на розгляд справи. Якщо особі не забезпечено перекладача, буде порушено конституційний принцип судочинства, що є підставою для скасування рішення.

Особа може мати кілька перекладачів одночасно, а також замінювати перекладача.

Не може бути перекладачем особа, яка не володіє україн­ською. Тому не допускається так званий подвійний переклад, наприклад, з арабської на англійську, відтак - з англійської на українську.

З цих причин судовий розгляд у місцевостях, де немає пе­рекладачів із рідкісних мов, може стати неможливим.

Перекладач має право ставити питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для пере­кладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Перекладач зобов ’язаний з’являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати прави­льність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без по­важних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків - відповідальність, установлену законом.

Особа, яка надає правову допомогу - це фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги (ч. 1 ст. 56 ЦПК України).

Правова допомога в цивільному судочинстві охоплює:

- консультації та роз’яснення з правових питань;

- складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;

- медіацію;

- інші послуги правового характеру, які не заборонені законом.

Особа, яка надає правову допомогу, не є процесуальним представником - вона не бере участь у справі і не діє від імені іншої особи, а також не наділяється відповідними правами та обов’язками представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЦПК України особа, яка надає правову допомогу, наділена обмеженим колом проце­суальних прав:

- ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги;

- знімати копії долучених до справи документів;

- бути присутнім на судовому засіданні.

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допу­скається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Крім того, з огляду на зміст ст. 84 ЦПК України можна зробити висновок, що особа, яка надає правову допомогу, має право на оплату своїх послуг, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України на правову допомогу під час розгляду цивільних справ мають право тільки особи, які беруть участь у справі. Вони повинні подати до суду заяву про допущення особи, яка надає правову допомогу, до участі у цивільній справі. За результатами розгляду цієї заяви суд постановляє ухвалу.

Оскільки законом не передбачено підстави для відмови у задоволенні зазначеної заяви, то, якщо особа відповідає вимо­гам, передбаченим у ч. 1 ст. 56 ЦПК України, суд має постанови­ти ухвалу про її допущення до процесу розгляду і вирішення цивільної справи як особи, яка надає правову допомогу.

У разі, коли особи користуються послугами фахівців без залучення їх до участі у цивільному процесі за ухвалою суду, то останні не набувають процесуального статусу особи, яка надає правову допомогу.

Питання для самоконтролю

1. Хто виступає сторонами у цивільному процесі?

2. Які ознаки відрізняють сторін від інших суб 'єктів циві­льних процесуальних правовідносин?

3. Що є предметом позову в цивільному процесі?

4. Що є підставами позову в цивільному судочинстві?

5. Між якими учасниками процесу може укладатись миро­ва угода?

6. Хто може подати зустрічний позов у цивільному процесі?

7. Які види співучасті в цивільному процесі?

8. Які ознаки цивільної процесуальної співучасті?

9. Хто є неналежним відповідачем у цивільному процесі?

10. Які види процесуального правонаступництва?

11. Якими процесуальними правами наділені треті особи?

12. Яким органам та особам законом надано право захи­щати права, свободи та інтереси інших осіб?

13. Які обов 'язки покладаються на секретаря судового засідання?

14. Хто може бути судовим експертом у цивільному процесі?

15. Яка мета участі спеціаліста у цивільному процесі?

Тести для самоконтролю

1. Процесуальне правонаступництво можливе:

а) на стадії відкриття провадження у справі;

б) на стадії розгляду справи;

в) лише під час розгляду справи в суді першої інстанції;

г) на будь-якій стадії цивільного процесу.

2. Правонаступництво можливе:

а) у справах про стягнення аліментів;

б) у справах про поновлення на роботі;

в) у справах про відшкодування шкоди, завданої здоров’ю;

г) у разі заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні.

3. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити в процес:

а) до ухвалення рішення;

б) до закінчення судового розгляду;

в) після відкриття провадження у справі;

г) на будь-якому етапі розгляду справи.

4. Треті особи, які заявляють вимоги щодо предмета спо­ру мають процесуальні права та обов’язки:

а) сторін;

б) позивача;

в) учасників процесу;

г) зацікавлених осіб.

5. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі:

а) на вимогу вищого суду;

б) з ініціативи експерта;

в) за клопотанням відповідача;

г) лише з власної ініціативи.

6. Експерт може відмовитись від давання висновку, якщо:

а) він є народним засідателем;

б) поданих матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків;

в) він є родичем сторони;

г) за законом він повинен зберігати в таємниці, що були дові­рені йому у зв’язку з службовим становищем.

7. Експерт не має права:

а) передоручати проведення експертизи іншій особі;

б) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

в) заявляти клопотання про подання йому додаткових мате­ріалів і зразків;

г) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження.

8. Процесуальна співучасть допускається, якщо:

а) це призведе до швидшого розгляду справи;

б) про це заявлено клопотання обома сторонами;

в) права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виник­ли з однієї підстави;

г) це зменшує судові витрати.

9. Хто з перелічених суб’єктів цивільного процесу не має права подавати докази:

а) треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору;

б) треті особи, що заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору;

в) представники третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору;

г) представники третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

ґ) особа, що надає правову допомогу.

10. Через кого передають особи, які беруть участь у спра­ві, документи та інші матеріали головуючому?

а) через секретаря судового засідання;

б) через судового розпорядника;

в) через канцелярію;

г) через помічника судді.

11. Позивачем і відповідачем може бути:

а) фізичні та юридичні особи, держава;

б) фізичні та юридичні особи;

в) фізичні особи та представники юридичних осіб;

г) фізичні особи та юридичні особи, органи державної влади.

12. Відмовитись від позову позивач:

а) не має права;

б) має право до початку розгляду справи;

в) має право протягом усього часу розгляду справи;

г) має право під час розгляду справи в суді 1 інстанції.

13. Веде журнал судового засідання та оформлює матеріа­ли справи:

а) судовий розпорядник;

б) секретар судового засідання;

в) суддя;

г) помічник судді.

14. Про кримінальну відповідальність у судовому засідан­ні не попереджається:

а) спеціаліст;

б) перекладач;

в) експерт;

г) свідок.

15. У справах окремого провадження особами, які беруть участь у справі не є:

а) заявники;

б) треті особи;

в) інші заінтересовані особи;

г) представники заінтересованих осіб.

Задачі для самоконтролю

Задача 1. Громадянин М. Писко звернувся з позовом у суд про відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП. На поперед­ньому судовому засіданні він змінив підставу позову. З’явившись в суд на розгляд справи по суті М. Писко виявив бажання пов­торно скористатися правом змінити підставу позову, однак суддя відмовив М. Писко у здійсненні його права, мотивуючи відмову тим, що цим правом відповідно до ст. 32 ЦПК можна скористатися один раз.

Чи правомірна відмова судді?

На яких стадіях цивільного процесу позивач вправі скорис­татися правом на зміну предмету або підстави позову?

Задача 2. У справі про виселення з житлового приміщення на стороні позивача бере участь власник, а на стороні відповідача ос­новний квартиронаймач та член його сім’ї.

Який це вид співучасті?

Чи обов 'язковим є залучення до участі у справі третього співучасника, якщо він є членом сім 'ї наймача?

Задача 3. Вироком суду за розкрадання майна М. Петренко був засуджений до позбавлення волі з конфіскацією майна, що йому належить. Дружина М. Петренка подала позов про виключення з опису майна, що є її власністю - телевізор, золотий годинник, столовий сервіз.

Визначіть склад учасників у цій справі.

Чи зміниться склад учасників, якщо майно, що є предметом спору, було продано третім особам?

Задача 4. А. Петрук звернулася до Н. Солодовник з позовом про відшкодування шкоди на суму 20000 грн та стягнення мораль­ної шкоди у сумі 2000 грн. У судовому засіданні, яке відбулося 10 лютого 2015 р., позивачка зменшила ціну позову в частині май­нових вимог на суму 5000 грн. Розмір моральної шкоди залишився без змін. 15 лютого 2015 р. позивачка померла і в справу вступили правонаступники і заявили клопотання про збільшення ціни позову в попередньому розмірі (20000 грн) в частині майнової шкоди, в частині моральної шкоди позовні вимоги були підтримані без змін. Рішенням суду позов задоволено повністю.

Які процесуальні дії вчиняє суд в разі смерті сторони?

Які правові наслідки вступу в процес правонаступника?

Який обсяг повноважень правонаступників у процесі?

Задача 5. М. Васильєва подала позов у суд про розірвання договору довічного утримання з І. Юринець. У період розгляду справи в суді М. Васильєва померла. Адвокат Васильєвої порадила сестрі позивачки вступити в процес і підтримати позов.

Чи правомірна консультація адвоката?

Які права та обов 'язки не входять до складу спадщини?

Рекомендована література

1. Балюк М. І. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. - Х.: Харків юриди­чний, 2008. - 708 с.

2. Бичкова С. С. Визначення неналежної сторони у цивільному процесі України / С. С. Бичкова // Форум права (електронне видання). - 2012. - № 4. - С. 75-80.

3. Бичкова С. С. Цивільна процесуальна дієздатність осіб, які бе­руть участь у справах позовного провадження / С. С. Бичкова // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 3. - С. 122-126.

4. Бичкова С. С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: монографія / С. С. Би­чкова. - К.: Атіка, 2011. - 419 с.

5. Глушкова Д. Г. Участь спеціаліста при виконанні судових рі­шень / Д. Г. Глушкова // Форум права (електронне видання). - 2008. - № 3. - С. 23-28.

6. Глушкова Д. Г. Процесуальні права спеціаліста як суб’єкта

цивільного судочинства / Д. Г. Глушкова // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали науково-практичної конференції (31 травня 2008 р.). - Х.: Харківський Національний університет внутрішніх справ, 2008. -

С. 219-221.

7. Кравченко А. В. Проблемні питання участі експерта в цивільно­му судочинстві / А. В. Кравченко, І. І. Зеленкова // Адвокат. - 2011. - № 12 (135). - С. 43-45.

8. Кучер Т. М. Співвідношення висновків експерта та спеціаліста як засобів доказування в цивільному процесі: питання теорії та практики / Т. М. Кучер // Вісник Вищої ради юстиції. - 2012. - № 2. - С. 31-40.

9. Лемик Р. Завдання і форми участі прокурора в цивільному про­цесі / Р. Лемик // Вісник Львівського національного університету ім. І. Фра­нка. Серія юридична. - 2011. - Вип. 54. - С. 232-238.

10. Тимченко Г. П. Розпорядчі права сторін у судовому процесі: де­які аспекти проблеми / Г. П. Тимченко // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 1. - С. 156-163.

11. Ханик-Посполітак Р. Ю. Пояснення сторін як докази в цивіль­ному процесі / Р. Ю. Ханик-Посполітак // Вісник Академії адвокатури України. - 2010. - № 2 (18). - С. 156-158.

Перелік нормативно-правових актів

і судової практики

1. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. (станом на 1 січня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст. 99.

2. Про громадські об’єднання: Закон України від 22 березня 2012 р. (станом на 26 травня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 1. - Ст. 1.

3. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р. (станом на 7 серпня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 45. - Ст. 397.

4. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. (станом на 3 січня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 30. - Ст. 379.

5. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. (станом на 16 липня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № 2-3. - Ст. 12.

6. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. (станом на 1 квітня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 28. - Ст. 232.

7. Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних

судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севас­тополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеці­алізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ: Наказ Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 р. № 173 [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу: http://dsa.court.gov.ua/userfiles/

Nakaz%20173.pdf

8. Про затвердження Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду: Наказ Державної судової адміністрації України від 20 липня 2005 р. № 86 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dsa.court.gov.ua/dsa/14/52681/

9. Про помічника судді суду загальної юрисдикції: Положення за­тверджене Рішенням Ради суддів України від 25 березня 2011 р. № 14

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://document.ua/pro-

zatverdzhennja-polozhennja-pro-pomichnika-suddi-sudu-zag-doc53944.html

10. Рішення Конституційного Суду України у справі за конститу­

ційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офі­ційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. у справі № 1-17/2000 [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/

show/v013p710-00

11. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізи­

чної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Поста­нова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 р. [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/

show/v_001700-09

12. Про судову практику в справах про виключення майна з опису:

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.

gov.ua/laws/show/v0006700-76

13. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-92

14. Про застосування норм цивільного процесуального законодавст­ва при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верхов­ного Суду України № 2 від 12 червня 2009 р. [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09

15. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95