Умови і порядок заочного розгляду справи

Для розгляду цивільної справи в порядку заочного прова­дження необхідне дотримання передбачених законом умов та правил.

Процедура заочного провадження можлива за наяв­ності одночасно кількох умов:

1) неявка в судове засідання відповідача, який належно по­відомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними;

2) згода позивача на таке вирішення справи.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи здійснюється відповідно до вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України, які регламентують докладний порядок вручення судових повісток. Якщо ж у матеріалах справи немає доказів інформування відпо­відача про час і місце розгляду справи, то він не може вважатися належно повідомленим. Відповідно не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи. Коли ж справа була розглянута за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не пові­домлених про час і місце судового засідання, рішення в будь- якому разі підлягає скасуванню (ст. 311 ЦПК України).

Слід зауважити, що відповідно до ст. 27 ЦПК України участь у судових засіданнях - це право, а не обов'язок сторін. Тому не можна вважати основою заочного провадження один лише факт неявки відповідача в судове засідання. Необхідним елементом є неповідомлення ним причин неявки або визнання таких причин судом неповажними. Якщо ж відповідач повідо­мив суд про причини неявки в судове засідання і вони визнані судом поважними, то суд відкладає розгляд справи відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК України.

Якщо ж від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, то говорити про можливість заочного розгляду справи також немає підстав.

Для заочного провадження значення має лише факт неяв­ки відповідача, оскільки наслідки неявки позивача інші - або відкладення розгляду справи (у разі першої неявки без поважних

причин належно повідомленого позивача або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності - п.

Українське законодавство під неявкою розуміє фактичну відсутність відповідача на судовому засіданні під час розгляду і вирішення справи і як наслідок цього - відсутність словесних змагань сторін.

Водночас допускається ухвалення заочного рішення і в ра­зі, якщо сторона, зокрема відповідач, залишила залу судового засідання. Така норма видається необгрунтованою і такою, що суперечить ч. 1 ст. 224 ЦПК України.

Говорячи про неявку відповідача як умову заочного роз­гляду справи, слід мати на увазі й особисту відсутність відпові­дача в залі судового засідання, і відсутність його представника. Коли відповідач фактично присутній в залі судового засідання, але не бере активну участь у справі, то таку його поведінку не можна прирівнювати до неявки, і постановлене водночас рішен­ня не вважатиметься заочним.

Проблемою заочного провадження є неявка на судове засідання представника відповідача та допустимість у зв'язку з цим заочного розгляду справи. Неявка представника, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або такі причини визнані судом неповажними, не є перешкодою для ухвалення заочного рішення на підставі доказів справи і якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Крім того, вва­жається, що неявка представника, якщо присутній відповідач, не є перешкодою для розгляду справи на загальних підставах.

Значно ускладнити процес може співучасть відповідачів та їх неявка на судове засідання. Частина 2 ст. 224 ЦПК України встановлює правило, що в разі участі у справі кількох відповіда­чів заочний розгляд можливий у разі неявки всіх відповіда­чів. Така норма введена, очевидно, з тією метою, аби запобігти

ситуації, коли одне і те ж рішення суду щодо одних відповідачів вважатиметься заочним, а щодо інших - звичайним.

Пропозиція здійснити заочний розгляд справи може ініці­юватися будь-ким з осіб, які беруть участь у справі, або судом. Якщо у справі бере участь кілька позивачів, то для заочного розгляду справи потрібна згода (відсутність заперечень) усіх по­зивачів. Якщо позивач подає до суду клопотання про проведення заочного розгляду справи, то, очевидно, що він погоджується із заочним розглядом. Тому в такому разі його про згоду окремо запитувати не потрібно.

Згода позивача на заочний розгляду справи може бути ви­словлена усно або письмово. Якщо позивач не згоден на заочний розгляд справи, то суд відкладає розгляд справи.

ЦПК України встановлює певні обмеження прав позивача за заочного розгляду справи. Якщо позивач у межах заочного про­вадження змінює підставу або предмет позову, розмір позовних вимог, розгляд справи відкладається, а відповідачеві направляєть­ся копія заяви про уточнення або збільшення позовних вимог.

Такі обмеження захищають права відповідача, який не з'явився в судове засідання і ознайомлений лише з первинними вимогами позивача.

Порядок заочного розгляду справи. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься. Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та пові­домлення тим, хто не з'явився, та повідомляє про причини їх неявки (ст. 163 ЦПК України). Саме на цьому етапі судового ро­згляду виявляється факт неявки відповідача в судове засідання, з'ясовуються причини його неявки та наявність чи відсутність клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Якщо є підстави для заочного розгляду справи, про які вже згадувалося, суд зобов'язаний роз'яснити позивачу порядок і наслідки заочного розгляду справи та з'ясувати, чи згодний він на таке вирішення справи. Якщо позивач не заперечує, суд

вирішує питання про можливість заочного розгляду справи, пос­тановляючи про це ухвалу.

Ухвала може постановлятися без виходу суду до нарадчої кімнати. Така ухвала згідно зі ст. 293 ЦПК України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Хоча ЦПК України не встановлює, в який момент повинна бути винесена ухвала суду про заочний розгляд справи, логічно припустити, що це слід робити не раніше, ніж суд з'ясує всі пи­тання, пов'язані з можливістю такого розгляду справи, тобто в підготовчій частині судового засідання.

Зміст ухвали про заочний розгляд справи повинен відпові­дати ст. 210 ЦПК України з обов'язковим зазначенням суті пи­тання, що вирішується ухвалою, та мотивів, з яких суд зробив висновок про можливість заочного розгляду справи.

У разі заочного провадження розгляд справи і ухвалення рішення здійснюються за загальними правилами судового роз­гляду. Відповідно, суд допитує свідків, якщо вони викликалися, оголошує висновок експерта, досліджує наявні у справі письмові та речові докази.

Специфіка розгляду справи по суті в заочному проваджен­ні полягає в обмеженні кола доказів, які досліджуються судом. Фактично суд зважає на пояснення та докази позивача, не заслу­ховує пояснення відповідача по суті спору. Якщо відповідачем були подані докази, то суд все ж повинен дослідити їх у судово­му засіданні. Також неможливим під час заочного розгляду справи виявляється допит відповідача як свідка на підставі ст. 184 ЦПК України.

Заочне рішення. Ухвалення рішення під час заочного роз­гляду справи повинно підпорядковуватися правилам ст. 209 ЦПК України. За змістом і формою заочне рішення, як і рішення, ух­валене в звичайному порядку, повинно відповідати вимогам ст.ст. 213 і 215 ЦПК України.

Заочне рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним воно буде тоді, коли суд, виконавши всі вимоги ци­вільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а об­ґрунтованим - коли ухвалене на основі повно і всебічно з'ясо­ваних обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх

вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дос­ліджені в судовому засіданні.

Зміст рішення відображається у тексті рішення. Текст рішення складається особисто суддею (під час колегіального розгляду - одним із суддів) у послідовності, яка визначена ст. 215 ЦПК України.

Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, зрозумілим, чітким, обов’язково мати вступну, описову, мотиву­вальну і резолютивну частини і викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України. Рішення не повинно містити зайву деталізацію, яка не має правового значення в цій справі.

Хоча ЦПК України прямо і не вказує, доцільно імену­вати таке рішення «заочним», щоб назва вказувала на його особливості.

Текст рішення повинен відображати специфіку заочної процедури:

1) в описовій частині буде відсутнім узагальнений ви­клад позиції відповідача, оскільки розгляд справи відбувався у його відсутності, а також буде зазначено, що справа розгляда­лася заочно;

2) у мотивувальній частині не буде вказівки на докази, якими обґрунтовуються заперечення відповідача, якщо вони не були подані відповідачем до або під час попереднього судо­вого засідання відповідно до ст. 131 ЦПК України;

3) у резолютивній частині рішення, окрім вказівки на строк і порядок його апеляційного оскарження, повинно бути зазначено строк і порядок подання заяви про перегляд заочного рішення.

Копія заочного рішення направляється відповідачеві реко­мендованим листом із повідомленням. Отож, у суду повинно бути підтвердження (повідомлення про вручення) копії заочного рішення.

Положення ст. 227 ЦПК України дублюють ч. 3 ст. 222 ЦПК України, відповідно до якої особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються впродовж трьох днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі, якщо справа слухалася за відсутності позивача, про що він просив, даючи одночасно згоду на заочний розгляд справи, копія заочного рішення направляється йому, як і відповідачу, у триденний строк із дня його проголошення.

Слід зауважити, що відповідно до ст. 209 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п ’ять днів із дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд повинен проголосити в тому ж засі­данні, в якому завершився розгляд справи. Тому строк для на­правлення сторонам копій заочного рішення повинен обчислю­ватися з дня його проголошення (як це прямо вказано у ч. 3 ст. 222 та ст. 227 ЦПК України), а не з дня складання судом мо­тивувальної частини рішення.

3.