65. Ухвали суду першої інстанції, їх види.

Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених ЦПК, вирішуються судом шляхом поста-новлення ухвал (ч.2 ст.208 ЦПК).

Ухвали суду першої інстанції мають на меті вирішувати окремі питання, що виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху та припинення.

Для того, щоб ухвала була актом правосуддя, повинні бути дотримані наступні умови: а) постановлення ухвали повинно бути передбачено законом; б) вона повинна бути ухвалена судом; в) по-становленню ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесульним законом дії чи обставини, з наявністю яких закон пов'язує можливість постановлення відповідної ухвали; г) ухвала повинна бути виражена у встановленій законом процесуальній формі та містити передбачені ЦПК реквізити1.

Розмаїття ухвал дозволяє класифікувати їх за різними критеріями.

За суб'єктом постановлення ухвали суду поділяються на ухвали одноособового судді та ухвали колегіального суду.

За формою прийняття і фіксації ухвали можуть постановлятися у вигляді окремого документа або без оформлення у вигляді окремого документа. Ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з:

вступної частини із зазначенням: часу і місця її постановлений; прізвища та ініціалів судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог;

описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою;

мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

резолютивної частини із зазначенням: висновку суду; строку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвала, яка постановляється судом, не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити: мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; висновок суду; строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження (ст. 210ЦПК).

За змістом ухвали поділяються на підготовчі, зупинювальні, заключні, відновлювальні та окремі ухвали.

Підготовчі ухвали характеризуються тим, що вони вирішують окремі процесуальні питання в ході розгляду справи, оформлюють дії суду і осіб, які беруть участь у процесі. Вони не змінюють хід процесу. Такі, наприклад, ухвала про забезпечення доказів, про забезпечення позову тощо. Безпосередньою метою підготовчих ухвал у стадії судового розгляду, як і при підготовці справи, є забезпечення правильного та своєчасного розгляду і вирішення справи. Вони оформлюють процесуальні дії суду та інших суб'єктів судочинства, спрямовані на створення необхідних умов для найбільш швидкого ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

На відміну від підготовчих зупинювальні ухвали не сприяють розвитку процесу та винесенню законного та обґрунтованого рішення, а перешкоджають відкриттю справи або припиняють її подальший рух всупереч волевиявленню осіб, які звернулися за судовим захистом. Постановляються вони в кожній стадії провадження в суді першої інстанції за відсутності передумов і умов, передбачених для реалізації заінтересованою особою права на судовий захист. До них належать ухвали про відмову в прийнятті заяви, про зупинення провадження у справі, про залишення заяви без розгляду тощо.

Мета зупинювальних ухвал по відкритій справі заключається у завершенні процесу без вирішення судом питання по суті, щоб уникнути незаконного і необґрунтованого рішення.

Заключні ухвали відрізняються від зупинювальних тим, що підставою для зупинення провадження в справі служить волевиявлення заінтересованих осіб. До заключних належать ухвали про зупинення провадження в справі через відмову особи, яка звернулася до суду, від своєї вимоги або укладення сторонами мирової угоди.

Мета заключних ухвал полягає в завершенні процесу без вирішення судом питання по суті у зв'язку з добровільним вирішенням сторонами матеріально-правового спору. їх постановлення передбачає, що кінцеві цілі цивільного судочинства досягнуті без владного підтвердження в рішенні суду прав і обов'язків сторін.

Особливу групу являють відновлювальні судові ухвали по оформленню дій, спрямованих на усунення недоліків рішення або підвищення ефективності їх виконання. Виносяться вони після закінчення судового розгляду, але по цільовій спрямованості тісно з ним пов'язані. До цієї групи належать: додаткове рішення, ухвала про усунення описок і явних арифметичних помилок у рішенні, ухвала про роз'яснення рішення, ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Згідно зі ст. 211 ЦПК суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суду, який постановив окрему ухвалу.

Окрему ухвалу може бути оскаржено особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку, встановленому ЦПК.

Законна сила ухвали суду першої інстанції має свої особливості. Ухвала як акт правосуддя має обов'язковість для осіб, відносно до яких вона прийнята, і для суду, що її постановив. Але на відміну від судового рішення вона не має такої специфічної властивості, як незмінюваність. Суд іноді може звернутися до вторинного вирішення процесуального питання, що становить предмет вже постановленої ухвали.

Крім того, підготовчі ухвали, за загальним правилом, не мають властивості винятковості, тоді як заключні ухвали мають цю властивість.

Ухвали суду першої інстанції не мають властивості преюдиціальності, тому що висновки, що містяться в ухвалі, не є остаточними, і суд вправі їх коригувати в процесі без попереднього скасування ухвали.

Досить специфічна і неспростовність ухвал, оскільки не всі вони можуть бути самостійним об'єктом апеляційної перевірки. Заперечення проти більшості ухвал включаються лише до скарги на рішення в справі. Отже, самостійної властивості неспростовності в таких ухвалах немає. Це буде неспростовність самого рішення у справі.

Набираючи законної сили, ухвали суду здобувають властивості виконливості, але в ряді випадків виконуються негайно (наприклад, ухвала про забезпечення позову).