§ 4. Цивільна юрисдикція судів. Види цивільної юрисдикції

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають щодо цивільних, земе­льних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, законодавець замість раніше відомої підвідомчості цивіль­них справ фактично вводить у цивільний процес нове поняття цивільної юрисдикції, тобто компетенцію суддів загальної юрисдикції з розгляду цивільних справ, персоніфікуючи такі справи і відокремлюючи їх від тих справ, які мають розглядатися за правилами інших видів судочинства - кримінального, адміністративного чи господарського.

На відміну від зазначеного, ст. 24 ЦПК України 1963 р. передбачала підвідомчість справ за їх суб'єктами, зазначаючи, що справа розгляда­ється в порядку цивільного судочинства за умови, що хоча б однією зі сторін у спорі має бути громадянин.

Поняття цивільної юрисдикції є ширшим, ніж поняття підвідомчо­сті, з цих підстав законом може бути передбачено розгляд і інших справ за правилами цивільного судочинства. Наприклад, за правилами циві­льного судочинства розглядаються клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішень іноземних судів чи визнання таких, що не підлягають примусовому виконанню (розділ VfH ЦПК України).

Суди загальної юрисдикції України розглядають справи в порядку:

- позовного (загального або спрощеного);

- наказного;

- окремого провадження.

Наказне провадження призначається для розгляду справ за зая­вами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсу­тній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Спрощене позовне провадження призначено для розгляду:

1) малозначних справ;

2) справ, що виникають стосовно трудових відносин;

3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд;

4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритет­ним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначено для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спроще­ному позовному провадженні.

Для цілей ЦПК України малозначними справами є такі:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожитко­вого мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позов­ного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятде­сят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за простро­чення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стяг­нення, якщо такі вимоги не є пов'язаними з установленням чи оспорю­ванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не пере­вищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працез­датних осіб.

Окреме провадження призначається для розгляду справ про під­твердження наявності або відсутності юридичних фактів, що ма­ють значення для охорони прав та інтересів особи чи створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підт­вердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суди розглядають справи про оскарження рішень третейських су­дів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень тре­тейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рі­шень міжнародного комерційного арбітражу чи іноземного суду.

Разом із тим не допускається об'єднання в одне провадження ви­мог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ст. 20 ЦПК України).

Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, установлених законом (ст. 21 ЦПК України). Так, ст. 6 За­кону України «Про третейські суди» зазначає, що не підлягають розг­ляду в порядку третейського судочинства справи з розгляду спорів, що виникають стосовно сімейних правовідносин, інші справи, які відпо­відно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції, наприклад спори про поновлення працівника на роботі, стя­гнення заробітної плати тощо.

Крім того, відповідно до ст. 294 ЦПК України на розгляд третейсь­кого суду не можуть бути передані справи окремого провадження.

Види цивільної юрисдикції:

1) виняткова - це компетенція виключно одного юрисдикційного органу щодо розгляду та вирішення конкретної справи (наприклад, ви­знання особи недієздатною здійснюється лише судом);

2) множинна:

- договірна - компетенція юрисдикційного органу щодо розгляду та вирішення конкретної справи, визначена домовленістю сторін справи (наприклад, сторони можуть домовитися про передання спору на розгляд та вирішення третейському суду);

- альтернативна - компетенція кількох юрисдикційних органів щодо розгляду та вирішення конкретної справи, однак хто з них розг­лядатиме справу, визначається особою, яка потребує захисту своїх прав, свобод чи інтересів;

- умовна - компетенція юрисдикційних органів щодо вирішення правового питання, поставлена в залежність від настання певних умов.

Наразі існують предметна та суб'єктна юрисдикція, інстанційна юрисдикція і територіальна юрисдикція (підсудність). За роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданими в постанові від 01.03.2013 № 3 «Про де­які питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності циві­льних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції^[74]. Отже, отрима­вши документи, суд має встановити всі види цивільної юрисдикції перш ніж відкривати провадження у справі, розглядати та вирішувати її.