Особи, які сприяють розгляду і вирішенню цивільної справи по суті

Свідок — це учасник цивільного процесу, який викликається судом для дачі показань щодо відомих йому обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.

Свідок може бути викликаний до суду з двох підстав: за ініціативою суду та за заявою осіб, які беруть участь у справі. В такій заяві зазнача­ється прізвище, ім’я, по батькові свідка, місце його проживання або пе­ребування чи роботи та обставини, які він може підтвердити.

Не підлягають допиту як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на об­ліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним стано­вищем, — про такі відомості;

3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представ­ництв — без згоди дипломатичного представника (ст. 52 ЦПК).

Фізична особа на засадах ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК України має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сі­м’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачу­ха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідо­мити причини відмови.

Сторони, треті особи та їх представники, якщо заявляють, що їм ві­домі факти, які мають значення для справи, можуть бути допитані як свідки.

Наступною особою, яка сприяє розгляду і вирішенню справи по суті, є експерт. Експерт — це особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про об­ставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгля­ду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ч. 1 ст. 53 ЦПК).

Основними нормативно-правовими актами, що визначають статус експерта в цивільному процесі, є ЦПК України та Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.^[35]

Відповідно до ч. 2 ст. 53 ЦПК України як експерт може залучатися лише особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Судовим експертом може бути особа, яка має необхідні знання для на­дання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли ві­дповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалі­зованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Не можуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а та­кож ті, які мають судимість.

Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, вста­новленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. У виняткових ви­падках для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залуча­тися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань (ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»). Тому експерта, на відміну від свідка, може бути замінено іншим спеціалістом у відпо­відній галузі знань.

Експерту доручається провести певні дослідження за ухвалою суду, яка постановлюється на підставі за клопотання осіб, які беруть участь у справі або за ініціативою суду.

Експерт зобов’язаний з’явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обгрунтований та об’єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності — роз’яснити його.

Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збе­реження об’єкта експертизи.

Експерт не має права:

- за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експер­тизи;

- спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з інши­ми учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов’язаних з про­веденням експертизи;

- розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з прове­денням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про її ре­зультати

- передоручати проведення експертизи іншій особі (ч.5, 8 ст. 53 ЦПК).

Якщо під час проведення експертизи буде виявлено, що для відпові­ді на поставлені запитання експерт не має необхідних знань, то він по­винен невідкладно повідомити про це суд. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду кло­потання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Для цього він подає до суду заяву про відмову, яка повинна бути вмо­тивованою.

Гарантією надання правдивого висновку є попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків (ст. ст. 384, 385 KK). Це є позитивною стороною експерта порівняно від надання висновку спеціалістом, який про кримінальну ві­дповідальність не попереджається.

Спеціаліст як учасник процесу запроваджується ЦПК України 2004 р. вперше (ст. 53 ЦПК).

Спеціаліст — це особа, яка володіє спеціальними знаннями та нави­чками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань або навичок.

Участь спеціаліста в цивільному процесі можлива в двох формах. По-перше, це участь у сприянні здійсненню судом правосуддя в цивіль­них справах (зокрема, шляхом участі в окремих процесуальних діях, надання технічної допомоги: фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). По-друге, формою участі в процесі може бути надання судові консультаційно- довідкової допомоги та письмових роз’яснень (висновків) щодо питань, які потребують застосування спеціальних знань (крім правових питань), коли проведення експертизи непотрібне.

Спеціаліст залучається до участі у цивільному процесі за ухвалою суду. Він може бути залучений під час попереднього судового розгляду або під час судового розгляду. Кандидатура спеціаліста може бути ви­значена особами, які беруть участь у справі, або судом самостійно. Ная­вність спеціальних знань або навичок у особи, яка залучається до участі у справі, як спеціаліст, підтверджується відповідним дипломом.

Спеціаліст має бути об’єктивним та неупередженим.

Відповідно до ст. 22 ЦПК України спеціалісту може бути заявлено відвід.

Окрім складання висновку з певних спеціальних знань спеціаліст може надавати безпосередню технічну допомогу (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експер­тизи тощо). Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинен­ня процесуальних дій не замінює висновку експерта.

Спеціаліст, як самостійна процесуальна фігура, наділений відповід­ними процесуальними правами та обов’язками.

До обов ’язків спеціаліста відносяться:

- з’явитися за викликом суду;

- відповідати на задані судом питання;

- давати усні консультації та письмові роз’яснення;

- звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;

- у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

Винятком з повноважень спеціаліста є неможливість надання ви­сновків, які стосуються правових питань.

Спеціаліст має право:

- знати мету свого виклику до суду;

- відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;

- з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

- звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;

- на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Основними обов ’язками спеціаліста є:

1) з’явитися за викликом суду;

2) відповідати на задані судом питання;

3) давати усні консультації та письмові роз’яснення;

4) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;

5) у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

На нього також розповсюджуються обов’язки, які відповідно до ст. 162 ЦПК України покладаються на осіб, присутніх у залі судового засідання, тощо.

ЦПК України регламентує окремі випадки участі спеціалістів у ци­вільному судочинстві.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦПК України допит.малолітніх свід­ків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо

вони не заінтересовані у справі.

Окремим видом участі спеціаліста при розгляді цивільної справи є участь лікаря-психіатра. Зокрема, у виняткових випадках, коли особа, стосовно якої відкрито провадження у справі про обмеження її у циві­льній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря- психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізич­ної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК). Крім того, справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусо­вому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається з обо­в’язковою участю лікаря-психіатра (ч. 2 ст. 281 ЦПК). В таких випадках спеціаліст може висловити свою думку про особливості хвороби, що дозволили б саме в примусовому порядку направити особу на судово- психіатричну експертизу або вирішити питання про надання їй психіат­ричної допомоги, припинення надання амбулаторної психіатричної до­помоги чи госпіталізацію.

У цивільному судочинстві може виникнути потреба в спеціальних знаннях та навичках застосування технічних засобів при огляді речових та письмових доказів, які не можна доставити до суду, за їх місцезна­ходженням (ч. 3 ст. 140 ЦПК), при огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються (ч. 2 ст. 141 ЦПК), при дослідженні в су­довому засіданні письмових та речових доказів (ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 187 ЦПК ) тощо. Крім того, з метою з’ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв’язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призна­чено експертизу (ч. 4 ст. 188 ЦПК).

Участь спеціаліста при дослідженні письмових та речових доказів має неабияке значення для встановлення істини, оскільки він може зве­рнути увагу суду та осіб, які беруть участь у справі, на обставини, що залишилися б нез’ясованими без використання його знань. При огляді доказів спеціаліст може також здійснити фотографування і відеозапис. Крім того, під час дослідження доказів він може надати усні консульта­ції або письмові роз’яснення (висновки) суду та особам, які беруть участь у справі.

Спеціаліст, беручи участь при вчиненні відповідної процесуальної дії, забезпечує правильне її проведення й вирішення на цій підставі пи­тання про наявність або відсутність фактів, що мають значення для справи^[36].

Спеціаліст не несе відповідальності за свої дії у процесі, зокрема за завідомо неправильні відповіді, консультації або роз’яснення, оскільки такої відповідальності законом не передбачено.

Аналізуючи питання участі в цивільному процесі експерта і спеціа­ліста як форми застосування спеціальних знань, слід зазначити, що хоча між експертизою та участю спеціаліста існують спільні риси (в обох випадках застосовуються спеціальні знання, і експерт, і спеціаліст ді­ють в межах встановленої законодавством процедури), проте ототож­нювати їх не можна через такі суттєві відмінності:

1. експертом може бути особа, яка має спеціальні знання в певній галузі науки, техніки, мистецтва, пройшла відповідну підготовку і отримала кваліфікацію експерта з певних видів експертиз та внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, тоді як для того, щоб бути спеціалістом, достатньо володіти спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів;

2. спеціаліст залучається до участі в справі з метою сприяння судові, надання останньому технічної допомоги, тоді як метою діяльності екс­перта є встановлення фактів, що мають значення для правильного ви­рішення справи;

3. діяльність експерта спрямована на отримання нової інформації про фактичні обставини справи, а спеціаліста — на сприяння надання консультативно-довідкової та технічної допомоги при встановленні об­ставин справи;

4. різними є способи застосування спеціальних знань експертом та спеціалістом. Експерт здійснює спеціальне дослідження, зміст якого — поза межами процесуальної регламентації, а спеціаліст експертного до­слідження не проводить, він, як правило, бере участь у здійсненні судом процесуальної дії;

5. суд може не залучати до участі в справі спеціаліста, якщо хтось із суддів володіє спеціальними знаннями (наприклад, для кваліфікованого проведення огляду доказів), тоді як експертиза проводиться виключно експертом.

Необхідність перекладу виникла з самого початку існування цивіль­ного процесу, оскільки зрозумілість процесу на рідній мові є запорукою та гарантією дотримання прав учасників судочинства. Для перекладу залучають перекладача.

Перекладач — це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійсню­ється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Він має право задавати питання з метою уточнення пе­рекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не во­лодіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з ви­кликом до суду.

Дозволяється навіть запрошувати перекладача з російської на украї­нську мову. В усіх випадках не вимагається наявність у перекладача ві­дповідного фаху.

Перекладач зобов’язаний з’являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — ві­дповідальність, встановлену законом.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гара­нтії. Зокрема, в частині першій ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу — це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержа­ти юридичні (правові) послуги.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (ч.1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захис­ника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, та інших правовідносин, а не тільки кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізич­ною особою у цивільному, господарському, адміністративному і кримі­нальному судочинстві.

Виходячи з цього, у рішенні Конституційного Суду від 16 листопада 2000 р. визначено можливість надання правової допомоги громадянам як адвокатами, так й іншими особами, які мають належну юридичну освіту.

Новацією цивільного процесуального законодавства стало закріп­лення статусу особи, яка надає правову допомогу. Вона може бути ад­вокатом чи особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. На жаль, по цей час ще такого закону не прийнято.

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Вона, має пра­во: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати ко­пії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засі­данні (ст. 56 ЦПК).

Особа, яка надає правову допомогу -це фахівець у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Таким чином, для надання правової допомоги фахівцем-юристом наявність спеціального закону не є необхідною умовою.

Фахівець у галузі права має право:

- знайомитися з матеріалами справи;

- робити з них витяги;

- знімати копії долучених до справи документів;

- бути присутнім у судовому засіданні.

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Контрольні запитання

1. Хто належить до інших учасників цивільного процесу?

2. Секретар судового засідання: мета участі, права та обов’язки.

3. Судовий розпорядник як учасник цивільного процесу.

4. Яке становище в цивільному судочинстві займають помічники суддів?

5. Поняття, права та обов’язки свідка.

6. Хто не може бути допитаний як свідок?

7. Поняття експерта, вимоги до нього.

8. Процесуальне становище експерта в цивільному судочинстві.

9. Охарактеризуйте спеціаліста як учасник цивільного процесу.

10. Участь в цивільному судочинстві перекладача.

11. Поняття і види участі особи, яка надає правову допомогу.

Рекомендована література

1. Бичкова С. Спеціаліст як новий учасник цивільного процесу / С. Бичкова // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 10. — С. 24—26.

2. Васильєва-Шаламова Ж. В. Участь у цивільному процесі експерта та спеціаліста (порівняльно-правовий аспект) / Ж. В. Васильєва- Шаламова // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2008. — № 5. — С. 103—110.

3. Вінциславська, М. В. Проблемні питання участі експерта та спеці­аліста у виконавчому провадженні / М. В. Вінциславська // Часопис Ки­ївського університету права. — 2012. — № 4. — С. 216—219.

4. Глушкова Д. Г. Участь спеціаліста в цивільному судочинстві: ав- тореф. дис.... канд. юрид. наук / Дарина Гергіївна Глушкова. — Харків, 2009. — 22 с.

5. Іванов А. В. Права та обов’язки експерта як основні елементи правового статусу в провадженні у справах про адміністративні право­порушення: сучасний правовий аналіз / А. В. Іванов // Держава і пра­во. — 2009. — № 43. — С. 276—281.

6. Нахамко В. Експерт у цивільному процесі України / В. Нахамко // Матеріали студентської наукової конференції Чернівецького націона­льного університету 11—12 травня 2006 року. Історичні, економічні та юридичні науки / відповід. за вип. Романова Г.П. — Чернівці, 2006. — С. 489—490. — Бібліогр.: с. 490.

7. Трофименко H. С. Проблемні питання участі експерта та спеціалі­ста в цивільному судочинстві / Н. С. Трофименко // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики: збірник наукових праць / співгол. ред. кол. М. Л. Цимбал, В. Ю. Шепітько. — Харків, 2007. — Вип. 7. — С. 143—148.

8. Диба І. Свідок у цивільному процесі / І. Диба // Юридичний віс­ник України. — 2005.— № 43. — С. 12.