Цивільна процесуальна форма

Цивільна процесуальна форма — це встановлений цивільним проце­суальним правом порядок розгляду і вирішення цивільних справ судами загальною юрисдикції. Визначальною рисою цивільної процесуальної форми як моделі будь-якої цивільної справи є система вимог, закріпле­них нормами цивільного процесуального права.

Як вказує В.І.Тертишніков, цивільна процесуальна форма характе­ризується наявністю трьох ознак: провадження, стадій і процесуального режиму. Ці три ознаки свідчать, у свою чергу, про наявність цивільної процесуальної форми в тій чи іншій діяльності.

Провадження — це система цивільних процесуальних дій, об’єднаних кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирішення циві­льної справи).

Стадія — це система цивільних процесуальних дій, об’єднаних найближчою процесуальною метою. Наприклад, відповідно до ст. 130 ЦПК України метою провадження справи до судового розгляду є з’ясування можливості досудового врегулювання спору або забезпечен­ня правильного та швидкого вирішення справи.

Процесуальний режим — це ступінь урегульованості, напруженості судової процедури. Залежно від процесуального режиму і розрізняють цивільну процесуальну, господарсько-процесуальну, громадсько- процесуальну та інші процесуальні форми. Не може бути загальної процесуальної форми для всіх юрисдикційних органів.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди: усний та письмо­вий. Усна процесуальна форма визначає порядок усного викладення в суді відповідних вимог, які фіксуються за допомогою технічних засобів та відображаються у журналі судового засідання.

Цивільна процесуальна форма структурно складається з приватних процесуальних форм (сукупності форм окремих процесуальних право­відносин), що у системі складають цивільні процесуальні форми окре­мих стадій, а останні, у свою чергу, входять до системних утворень — цивільних процесуальних форм окремих видів провадження.

Для того, щоб у суді виникла цивільна справа, заінтересована особа звертається до суду із заявою (позовом, скаргою, заявою у справах окремого провадження), у якій викладає свої вимоги й обґрунтовує їх. Суддя перевіряє, чи відноситься до ведення суду розгляд і вирішення спірних правовідносин.

Якщо на зазначені в заяві вимоги поширюється судова форма захис­ту, суддя виносить ухвалу про прийняття позовної заяви до свого про­вадження, і з цього моменту виникають цивільна справа і судочинство по ній.

Суд, заінтересовані особи, інші учасники (свідки, експерти, перек­ладачі, представники) у процесі розгляду і вирішення справи здійсню­ють ряд дій (беруть участь у засіданні суду, дають пояснення, показан­ня, заявляють клопотання тощо). Всі дії суду, осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, що пов’язані з розглядом справи, ух­валенням рішення, його оскарженням, виконанням, можуть відбуватися тільки в рамках норм чинного процесуального закону, і тому є процесу­альними діями, сукупність яких утворює цивільний процес (цивільне судочинство).

Цивільний процес охоплює процесуальні дії суду, сторін, інших учасників процесу, їх процесуальні права й обов’язки. Суду, всім іншим учасникам для досягнення цілей участі в процесі законом надаються визначені процесуальні права з покладанням на них відповідних проце­суальних обов’язків. Процесуальні права та обов’язки реалізуються в ході процесу.

Таким чином, цивільний процес є поєднанням процесуальних дій, процесуальних прав і обов’язків суду, інших учасників процесу. Голов­ний, але не єдиний суб’єкт цивільно-процесуальної діяльності — суд (першої інстанції, апеляційний тощо). Процес включає діяльність інших осіб, зацікавлених у результаті справи: позивачів, відповідачів; третіх осіб; заявників по справах окремого провадження. Заінтересованим у результаті справи фізичним та юридичним особам, їх представникам процесуальний закон забезпечує можливість активної участі на всіх стадіях процесу. Суд, як головний його учасник, повинен не лише до­тримуватися всіх процесуальних норм права, а й домагатися виконання їх всіма учасниками цивільного процесу.

Своєрідність відносин, які виникають у процесі судової діяльності, полягає в тому, що вони можуть здійснюватись тільки в порядку і фор­мах, встановлених нормами цивільного процесуального права, а всі учасники процесу наділяються законом визначеними процесуальними правами й обов’язками.

У процесі зазначеної діяльності відбуваються лише ті дії, які зазда­легідь передбачені процесуальними нормами, і тому цивільні процесуа­льні відносини завжди виступають у формі процесуальних правовідно­син, а сам цивільний процес (цивільне судочинство) являє собою нерозривний зв’язок (систему) дій і правовідносин.

Таким чином, діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у про­цесі, протікає в особливій формі, яка називається процесуальною.

Характерні риси цивільної процесуальної форми полягають у насту­пному:

а) порядок розгляду і вирішення судових справ заздалегідь визначе­ний нормами процесуального права;

б) зацікавлені в результаті справи особи користуються правом брати участь у судовому засіданні при розгляді справи і відстоювати свої пра­ва та інтереси;

в) судове рішення в справі повинно базуватись на фактах, встанов­лених у судовому засіданні за допомогою доказів, і відповідати закону.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає в тому, що вона:

1) забезпечує зацікавленим у результатах справи особам визначені правові гарантії правильності вирішення спору, рівність процесуальних прав і процесуальних обов’язків;

2) зобов’язує розглядати і вирішувати спори щодо суб’єктивного права і при цьому суворо дотримуватись норм матеріального і процесу­ального права, виносити в судовому засіданні законні та обґрунтовані рішення з дотриманням встановлених законом чи іншими нормативни­ми актами процесуальних гарантій для осіб, які беруть участь у справі.

1.3.