Загальні положення цивільного процесуального права. Поняття цивільного процесу

Важливим елементом розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні є створення дієвого механізму захисту конститу­ційних прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом.

Спосіб захисту права — категорія матеріального права. Способи за­хисту цивільних прав визначаються законами України. Відповідно до ст. 16 ЦК України ними можуть бути:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов’язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Окрім цієї загальної норми існують і інші, які визначають можливі способи захисту у конкретних правовідносинах, наприклад способи за­хисту права інтелектуальної власності (ст. 432 ЦК).

¹ Цивільний кодекс України:Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред..

Я.М.Шевченко.— K.: Концерн «Видавничий Дім Ін Юре «, 2004.— 4.1.— 692с.— С.32—33.

Від поняття «спосіб захисту права» відрізняється поняття «форма захисту права». Форма захисту права — категорія процесуального ха­рактеру. Під формою захисту права слід розуміти визначену законом діяльність компетентних органів щодо захисту права, яка полягає у встановленні фактичних обставин цивільної справи, застосуванні норм права, визначенні способу захисту права і винесенні рішення.

Форма захисту права залежить від ряду факторів — специфіки прав, які підлягають захисту чи охороні; складності чи, навпаки, простоти правовідносин і прав, які належить захищати, рівня розвитку демокра­тичних процесів у суспільстві, правових традицій.

Чинне законодавство України передбачає судову, громадську, адмі­ністративну, нотаріальну форми захисту та самозахист цивільних прав і законних інтересів громадян і організацій.

Громадська форма захисту права передбачає розв’язання спору між суб’єктами уповноваженими громадськими організаціями (профспілка­ми, комісіями по трудових спорах тощо). Різновидом громадської фор­ми захисту є третейські суди, які не наділені судовою владою, оскільки не здійснюють правосуддя, а створюються для розгляду і вирішення конкретної справи в цивільних і господарських правовідносинах.

Адміністративна форма захисту права полягає в тому, що у випад­ках, передбачених законом, Президент України, органи виконавчої вла­ди, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого са­моврядування мають право прийняти рішення про захист та відновлення цивільних прав у межах, на підставах та у спосіб, що вста­новлені Конституцією України та законом (ст. 17 ЦК).

Нотаріальна форма захисту права передбачає діяльність нотаріусів та інших уповноважених державою осіб відповідно до визначеної зако­ном процедури по захисту і охороні прав та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, яка здійснюється за вимогою правомочних осіб і під державним контролем (нотаріус, наприклад, здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі — ст. 18 ЦК).

Згідно з цивільним законодавством однією із форм захисту цивіль­них прав є самозахист. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Серед названих форм захисту права провідну роль відіграє судова форма як універсальна, історично сформована, детально регламентова­на нормами цивільного процесуального права. Вона забезпечує надійні гарантії правильного застосування закону, встановлення реально існу­ючих прав та обов’язків сторін. Це пов’язано з тим, що судовий захист здійснюють спеціальні органи — суди. Вони вирішують заявлені вимо­ги, їх діяльність детально регламентована нормами матеріального і процесуального права.

Діяльність судів є демократичною формою захисту права, орієнто­ваною, насамперед, на захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також у визначених межах — держави. Право на судовий захист — це конституційне право. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на захист його прав і свобод су­дом.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принци­пами територіальності та спеціалізації.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції України). Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147 Конституції України).

Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеля­ційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України»^[1]).

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності (ст. 22 цього ж Закону України):

• місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адмініст­ративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом;

• місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з го­сподарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуаль­ним законом до їх підсудності;

• місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

Відповідно до ст. 15 ЦПК суди в порядку цивільного судочинства розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюва­них прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; справи про оскарження рі­шень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також на виконання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу; з інших пра­вовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Захист права може бути здійснено і господарським судом, який від­повідно до ст. 12 ГПК України розглядає та вирішує:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, зазначених у законодавстві, за деякими виня­тками, визначеними законом;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між го­сподарським товариством та його учасником (засновником, акціоне­ром), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (за­сновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких бе­руть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що від­несено до компетенції адміністративних судів.

На розгляд третейського суду як юрисдикційного органу захисту можуть бути передані будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, крім винятків, встановлених ст. 6 Закону України «Про третейські суди»^[2].

В порядку адміністративного судочинства відповідно до ст. 17 КА­СУ розглядаються справи щодо правовідносин, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Судова влада в Україні здійснюється у формі цивільного, криміна­льного, господарського та адміністративного судочинства. Розгляд ци­вільних справ здійснюється судами в процесі цивільного судочинства (цивільного процесу).

Цивільний процес — це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, яка здійснюється в установленому законом порядку в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних спра­вах відповідно норм цивільного процесуального права.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту поруше­них, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК ).

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду та розгляду судом, оскарження судових рішень та ухвал, пере­гляду справ Верховним Судом України та за нововиявленими обстави­нами, виконання рішень з цих справ виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу на всіх названих стадіях здійснюється в установленому законом порядку і у визначеній формі.

1.2.