Треті особи: поняття та види

Треті особи належать до осіб, які мають матеріально- правову і процесуально-правову заінтересованість у справі.

Згідно зі ст.ст. 34, 35 ЦПК України треті особи поділяють­ся на два види:

1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

2) треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Участь третіх осіб у цивільній справі зумовлена тим, що судовий спір між сторонами прямо (для третіх осіб, які заяв­ляють самостійні вимоги) або опосередковано (для третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги) стосується прав та інтересів інших осіб. Тому участь у справі третіх осіб є формою захисту їх прав та інтересів, що пов'язані із спірним правовідношенням. Окрім того, їх участь у справі дає змогу суду повно та всебічно дослідити обставини справи, з'ясувати дійсні взаємовідносини учасників спору.

Треті особи - назва певною мірою умовна. Третіми вони називаються тому, що на час їх появи в процесі вже є і перші (позивачі), і другі (відповідачі). Треті особи завжди вступають у справу, в якій провадження вже відкрите.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення су­дового розгляду, пред 'явивши позов до однієї чи обох сторін.

Самостійні вимоги третіх осіб повинні стосуватися пред­мета спору. Предмет спору - це об 'єкт спірного правовідношен- ня, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір. Задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, унеможливлює задоволення вимог позивача щодо цього ж предмета спору.

Участь третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, характеризується такими ознаками:

- вступають у процес, що розпочався;

- вступають у процес до закінчення судового розгляду;

- є суб’єктами спірних матеріальних правовідносин;

- вступають у процес добровільно та з власної ініціативи;

- втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

- їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

- заявляють самостійні вимоги на предмет спору (можуть претендувати на весь предмет чи на його частину);

- обстоюють у процесі свої інтереси, а відтак їхня юри­дична заінтересованість має особистий характер.

- вступають у справу, пред’явивши позов до однієї або до обох сторін.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору, вступають у справу шляхом пред 'явлення позову до однієї чи обох сторін. Позов пред’являється до тієї зі сторін, яка порушує права третьої особи. Наприклад, якщо позивач- орендар заявив позов до суборендаря-відповідача про повернен­ня орендованого майна і з аналогічною вимогою звертається

третя особа - власник, то позов пред’являтиметься до відповіда- ча-суборендаря, оскільки саме він володіє спірним майном.

Своєю чергою, у справах про визнання прав, позов третьої особи пред’являтиметься до обох сторін одночасно, оскільки вони обидві, сперечаючись про право, яке, на думку третьої осо­би, належить їй, є порушниками її прав та інтересів.

Третя особа може пред ’явити позов лише щодо тих осіб, які є сторонами у справі. Якщо позов стосується й інших осіб, то у прийнятті позовної заяви третьої особи слід відмовити з огляду на те, що позовна заява не відповідає вимогам ч. 1 ст. 34 ЦПК України, та роз’яснити право на звернення до суду в загальному порядку.

Закон не забороняє участь в одній справі кількох третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Якщо третя особа вступає в процес, в якому вже є третя особа з само­стійними вимогами, позов пред’являється лише до сторін (або до однієї з них) і не може бути пред’явлений до третьої особи, яка вступила в процес раніше.

Позовна заява третьої особи повинна відповідати загаль­ним вимогам, що містяться у ст. 119 ЦПК України, але вона має особливості. У позовній заяві третьої особи слід зазначити, що вона подається третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (там, де у звичайній позовній заяві пишеться «позивач», буде написано «третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору»), і зазначити сторони цієї справи та у кого у провадженні ця справа перебуває.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають усі процесуальні права і обов’язки позивача, тобто це загальні права осіб, які беруть участь у справі, а також спеціа­льні права, якими наділяється позивач.

Проте певна різниця в правах є. На відміну від позивача, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не може обирати відповідачів (лише серед сторін), не може обирати підсудність (позов завжди подається до суду, який роз­глядає справу), залучити додаткових відповідачів, клопотати

про заміну неналежного відповідача, якщо ним є позивач у пер­вісному позові. Неоднозначним є визнання за третіми особами права на укладення мирової угоди, оскільки це право сторони реалізують спільно.

До третьої особи із самостійними вимогами не може бути пред’явлено зустрічний позов.

Необхідно розрізняти третіх осіб із самостійними вимо­гами на предмет спору і співпозивачів. По-перше, співпозивачі можуть вступити в розпочатий процес, а можуть разом поруши­ти справу шляхом подачі позову, тоді як такі треті особи всту­пають лише у розпочатий процес. По-друге, у співпозивачів ін­тереси збігаються, а у третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору інтереси протилежні інтересам позивача і відпо­відача. По-третє, співпозивачу протистоїть відповідач, а такій третій особі - позивач і відповідач.

Через те, що третя особа з самостійними вимогами має у справі матеріальний і процесуальний інтерес, передбачено, що після вступу в справу цієї особи справа за її клопотанням розгля­дається спочатку. Ця норма імперативна, а, отже, суд зо­бов’язаний розпочати розгляд справи спочатку.

Вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимо­ги на предмет спору, є важливим тактичним прийомом. Залучен­ня третіх осіб із тактичних міркувань змінює розстановку сил у процесі, розширює предмет доказування, ускладнює судовий розгляд.

З тактичних міркувань вимоги третьої особи формулю­ються так, щоб вони були аналогічні до вимог позивача, або так, щоб їх задоволення перешкоджало задоволенню вимог позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, відрізняються від третіх осіб із самостійними вимогами тим, що рішення суду впливає на їх права або обов’язки щодо однієї зі сторін. Підставою заінтересовано­сті третіх осіб цього виду є їх матеріально-правові відносини з однією зі сторін цієї цивільної справи.

Наприклад, у ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовуєть­ся особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транс­портним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. А згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (ре­гресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Тобто може вини­кати ситуація, коли, наприклад, водій автомобіля бере участь у справі про відшкодування шкоди як третя особа на стороні відповідача, який є власником джерела підвищеної небезпеки. Він заінтересований у тому, щоб суд відмовив у задоволенні позову, оскільки в іншому разі власник автомобіля звернеться до нього в подальшому з регресним позовом.

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на пред­мет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача.

У судовій практиці такі треті особи беруть участь найчас­тіше на стороні відповідача. Відтак згідно зі ст. 24 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» як треті особи у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної територіальній громаді, виступають службові особи органів міс­цевого самоврядування, які заподіяли цю шкоду.

Пункт 8 постанови Пленуму ВС України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 передбачає, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідає організація, з якою цей праців­ник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Тобто в цьому разі працівник буде третьою особою на стороні відповідача (організації), оскільки ухвалене рішення може бути підставою для пред'явлення органі­зацією до нього регресного позову.

Пункт 1 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодуван­ня шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6 вказує, що, вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, суди повинні зважати, що спори між потерпілим працівником і роботодавцем (незалежно від форм власності та виду діяльності) щодо права на відшкодування зазначеної шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів. Суд повинен обговорити також питання про притягнення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань України як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги.

Значно рідше в судовій практиці трапляються випадки участі третіх осіб на стороні позивача. Як третя особа на стороні позивача бере участь банк у разі пред'явлення заставодавцем позову, що стосується заставленого майна; кредитор позивача у разі пред'явлення ним позову про стягнення боргу з відповідача.

Треті особи цього виду вступають у процес, не подаючи позов. Крім вступу за власною ініціативою, може виникати залу­чення до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду.

Сторони зацікавлені у притягненні до участі у справі на своїй стороні третіх осіб, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, що будуть установлені, рішення суду не по­требуватимуть доказування знову у разі пред'явлення позову сторони до особи, яка залучена як третя особа.

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги, мають процесуальні права і обов 'язки, встановлені ст. 27 ЦПК України, тобто загальні права осіб, які беруть участь у справі.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет позову, не спричиняє розгляд справи спо­чатку. Така позиція законодавця пояснюється тим, що треті особи цього виду, маючи лише процесуальну заінтересованість, не обов'язково повинні бути присутніми з початку розгляду,

оскільки їх цікавить лише результат розгляду справи - ухвалене рішення суду.

Залучення третьої особи відбувається шляхом подання зацікавленою особою (не обов 'язково стороною) відповідної заяви, яка повинна містити ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місце знаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі. Достатньо вказати лише на ті матеріальні правовідносини, в яких сторона перебуває з такою третьою особою і на яких можуть ґрунтуватися подальші вимоги сторони до третьої особи, чи навпаки.

Заява подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Судовий збір за подання такої заяви не передбачено.

У ст. 35 ЦПК України зазначено, що треті особи можуть бути залучені за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. У ст. 36 ЦПК України застосовується термін «заява», яка є різновидом клопотання.

Обов 'язок щодо повідомлення третьої особи про справу, направлення їй копії заяви про залучення і роз 'яснення їй права заявити про свою участь у справі покладається на суд. Якщо третя особа залучається до участі у справі з ініціативи суду, то заява про залучення їй не направляється, а направляється копія відповідної ухвали суду. Залучати третю особу листом суду, як це зазвичай роблять, не відповідає закону.

Подання повідомлення про третю особу або заяви про за­лучення третьої особи є безумовною підставою для відкладення судового засідання. Тому питання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги, доцільно вирішувати ще на по­передньому судовому засіданні.

Суду слід з’ясовувати коло осіб, які можуть бути третіми особами у справі, та запитувати з цього приводу сторони.

Стаття 36 ЦПК України передбачає варіант вступу третьої особи у справу за власною ініціативою шляхом подання заяви. Норма статті не встановлює вимоги до такої заяви. Проте, щоб суд міг вирішити питання про необхідність залучення такої третьої особи до участі у справі, очевидно, потрібно вказати

підстави, які вказують на те, що ухвалене судом рішення може вплинути на права чи обов'язки такої особи.

Примусове притягнення до участі у справі третьої особи не передбачено.

Особи, які беруть участь у справі, можуть заперечу­вати щодо залучення третьої особи. Проте такі заперечення не є обов'язковими для суду, він вирішує питання, зважаючи на обставини справи. За результатами розгляду питання про залучення чи допуск до участі у справі третьої особи суд постановляє ухвалу.

Ця ухвала не може бути оскаржена окремо від рішення су­ду в апеляційному порядку.

6.