Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - це суб’єкти позовного провадження, які вступають або залучаються до участі у справі по спору між сторонами на стороні позивача або відповідача у зв’язку з тим, що ухвалене рішення може вплинути на їхні права та обов’язки щодо однієї зі сторін.

Рис. 4. Порядок вступу у процес третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору між сторонами.

Третя особа без самостійних вимог не бере безпосередньої участі від власного імені у спірних відносинах між сторонами, про це свідчить той факт, що вона не користується процесуальними правами сторони, хоча виступає на стороні позивача або відповідача. Вона тільки пов’язана правовим зв’язком з однією із сторін. Треті особи без самостійних вимог здебільшого виступають на стороні відповідача, рідше - позивача.

Участь третіх осіб без самостійних вимог у процесі зумовлюється недопущенням ухвалення щодо останніх несприятливого для них рішення. Адже, користуючись комплексом процесуальних прав, передбачених у ст. 27 ЦПК, а саме беручи участь у судовому засіданні, вони можуть подавати докази, брати участь у їх дослідженні, подавати свої доводи, міркування, заперечувати проти доводів та міркувань інших осіб тощо та захищаючи свої власні інтереси допомагають тій особі, на чиїй стороні вони виступають, що зумовлено власними інтересами третьої особи.

Після пред’явлення регресного позову інтереси третьої особи та сторони, на чиїй стороні вона виступала, є протилежни-

ми. При розгляді регресного позову ті обставини, які були встановлені у судовому рішенні у справі, в яких брала участь третя особа без самостійних вимог, де зачіпалися її права та інтереси, не підлягають доказуванню згідно зі ст. 61 ЦПК, оскільки мають преюдиційне значення.

Процесуальні права та обов’язки третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору

Процесуальні права та обов’язки третіх осіб без самостійних вимог передбачено у ст. 27 ЦПК. Ці особи користуються загальними процесуальними правами як особи, які беруть участь у справі. Вони не можуть користуватися спеціальними процесуальними правами сторін, хоча виступають на їхній стороні, оскільки сторонами не є, суд вирішує не їхні права, а вирішує спір про права сторін. Треті особи без самостійних вимог не повинні погоджувати свою діяльність зі стороною, на чиїй вони виступають, оскільки у процесі вони діють самостійно, тобто незалежно від сторін. Не може до цих осіб бути пред’явлено зустрічний позов. Щодо матеріальних наслідків набрання рішенням за основним позовом законної сили, то вони не поширюються на третіх осіб без самостійних вимог як на співучасників, а саме співпозивачів та співвідповідачів.

Процесуальне становище третьої особи без самостійних вимог може бути змінено самою третьою особою на статус третьої особи з самостійними вимогами. Позивач і третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору можуть змінити статус третьої особи без самостійних вимог на відповідача у справі. Наприклад, коли у справі було отримано достатньо доказів, які свідчать про незаконні дії третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, то за заявою позивача або третьої особи з самостійними вимогами статус третьої особи без самостійних вимог може бути змінено на відповідача.

Порядок вступу або залучення третіх осіб без самостійно

них вимог щодо предмета спору у процес згідно зі ст. 36 ЦПК можливий:

- за власною ініціативою;

- за клопотанням осіб, які беруть участь у справі;

- за ініціативою суду.

Треті особи без самостійних вимог вступають у процес до ухвалення судом рішення. Щодо підстав вступу або притягнення третіх осіб без самостійних вимог у процес у справі між сторонами, вони досить різноманітні, але загальною є та, що рішення між сторонами може вплинути на особисті права та обов’язки третьої особи. Саме цією підставою в основному й зумовлений їхній вступ у процес. Найпоширенішою з них є підстава, яка передбачена нормами ЦК, де йдеться про право регресу, з яким у подальшому вправі звернутися одна зі сторін до третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору. Наприклад, коли директор звільнив працівника своїм наказом, то відповідачем має ставати підприємство, установа, організація, а третьою особою - сам директор. Це положення зумовлене тим, що надалі власники підприємства або керівники вищестоящих установ вправі звернутися до директора з позовом, якщо у результаті незаконного звільнення підприємство зазнало істотних збитків з вини директора.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Щодо ініціативи суду, то її, мабуть, не повинно бути, оскільки порушуватиметься принцип змагальності цивільного процесу. Про необхідність притягнення третьої особи повинні заявляти самі сторони, на чиєму боці мають виступати треті особи, оскільки на момент розгляду справи їх інтереси збігаються.

Після вступу в процес третьої особи без самостійних вимог, доцільно все ж таки починати розгляд справи спочатку, оскільки треті особи без самостійних вимог належать до осіб, які беруть участь у справі, вступають або притягуються до участі у справі з метою захисту своїх власних інтересів та ухвалене між сторонами рішення може вплинути на їхні права та інтереси. На вирішення цього питання також поширюється дія таких принципів цивільного процесу, як безпосередність, законність. Крім того, законодавець наділяє їх комплексом прав, які безпосередньо стосуються їхньої процесуальної діяльності щодо доказування, а саме: вони можуть подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, висловлювати свої міркування, подавати свої доводи та цю процесуальну діяльність вони мають право здійснювати особисто і самостійно, тому що в її основі лежить оціночний фактор, який залежить від внутрішнього переконання цієї особи.

Сторони зобов’язані повідомити суд про третю особу без самостійних вимог, яка може вступити або бути залученою у процес між сторонами на боці позивача або відповідача Такий обов’язок зумовлюється тим, що у сторони за рішенням суду може виникнути право заявити вимогу до третьої особи (право регресу) або сама третя особа може заявити у такому випадку вимогу до сторонни, оскільки третя особа без самостійних вимог належить до осіб, які беруть участь у справі, може заявляти клопотання, висловлювати свої міркування, доводи.

Однак це положення має декларативний характер, оскільки не передбачає певної відповідальності у разі невиконання такого обов’язку. Неповідомлення суду відомостей про наявність інтересів у спірних правовідносинах з боку третіх осіб може звільнити третю особу від відповідальності, і це положення слід було б вважати загальним.

У заяві дро залучення третьої особи мають зазначатися відомості:

- ім’я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження;

- підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

Заява може мати самостійний характер або відомості про

третю особу можуть бути зазначені у позовній заяві - після відповідача, може бути усною, зробленою у попередньому судовому засіданні.

Суд має не тільки повідомити третю особу про справу, а й направити їй копію заяви про необхідність залучення її як третьої особи, а також копію позовної заяви та заперечення проти позову (ч. 1 ст, 120 ЦІІК). Суд має встановити строк третій особі для вступу у справу або повідомити дату наступного судового засідання. Копія заяви про залучення третьої особи надсилається особам, які беруть участь у справі.

Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї, тобто її участь не є обов’язковою.

Згідно з принципом диспозитивності третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися із заявою про свою участь у справі.

Якщо ж особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, то фактично вони заперечують той охоронюваний законом інтерес, який мала захищати третя особа.

Отже, загальний порядок передбачає можливість трансформації правового статусу третьої особи без самостійних вимог у третю особу із самостійними вимогами щодо предмета спору. Так, при розгляді первісного позову між позивачем та відповідачем та ухваленні рішення у цьому спорі воно може впливати на права третіх осіб. У такій ситуації третя особа без самостійних вимог може пред’явити позов до однієї чи обох сторін. Такі ситуації обумовлені нормами матеріального права. Наприклад, у справі, де вирішувалося питання про право на обов’язкову частку у спадщині одного із подружжя, були залучені до участі у справі інші спадкоємці першої черги як треті особи без самостійних вимог на боці позивача. Це пояснювалося тим, що обов’язкова частка у спадщині рахується з урахуванням кількості спадкоємців першої черги. Всього дітей у спадкодавця було троє, двоє з яких на момент відкриття спадщини також були непрацездатними і заявили свої вимоги щодо отримання ними обов’язкової частки у спадщині.

Тобто вони набули статус третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета позову - спадщини.

4.