ГЛАВА 4. СУД ТА ЙОГО ПОВНОВАЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ПЛАН

1. Принцип одноособового та колегіального розгляду справ

2. Відводи та самовідводи суддів в цивільному процесі

3. Права та обов’язки головуючого в судовому засіданні

4.

5. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Принцип одноособового та колегіального розгляду справ в цивільно­му процесі означає, що з метою здійснення правосуддя у справі суд діє одноособово, а при перегляді судового рішення — колегіально, у складі суддів. Виключенням з цього правила є справи окремого провадження, які пов’язані зі зміною правового статусу фізичної особи.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, — колегією суддів, а також за участю присяжних.

Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційною (автоматизованою) системою у по­рядку, визначеному процесуальним законом.

При цьому справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суд­дів, навантаження кожного судді, заборони брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання (крім перегляду за нововиявлени- ми обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядження, а також інших передбаче­них законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.

Відповідно до статті 33 ЦПК України, справа, розгляд якої від­повідно до ЦПК здійснюється колегією суддів в обов’язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно- телекомунікаційною системою суддядоповідач, а склад цих колегій суд­дів визначається зборами суддів відповідного суду.

Надзвичайно важливо те, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь суд­ді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених ЦПК. У разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи почина­ється спочатку, за винятком випадків, передбачених ЦПК.

Відповідно до статті 34 ЦПК України усі цивільні справи у судах пер­шої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.

Виключення становлять такі справи окремого провадження, які роз­глядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фі­зичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фі­зичної особи;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіально розглядаються справи в вищестоящих інстанціях, зокрема:

1) перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здій­снюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів;

2) перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів;

3) перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійсню­ється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об’єднаною пала­тою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою) у та­ких випадках:

• розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

• перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини третьої статті 423, здійснюєть­ся колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів, а з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423, — Великою Палатою Верховного Суду.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійс­нюється судом у такому самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально).

Порядок вирішення питань при колегіальному розгляді справи:

• питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голо­сує останнім;

• при ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті;

• суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляють­ся учасники справи без оголошення її змісту в судовому засі­данні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Інститут відводу (самовідводу) судді надає можливість замінити суд­дю, який розглядає справу, або є у складі суду, у разі наявності під­став, визначених законом. Інститут відводу судді сприяє реалізації принципу неупередженості*'.

40 Одним з найвідоміших елементів права на справедливий суд є право на те, щоб справа розглядалася «незалежним та безстороннім судом», яке було поруше­но у справі Олександр Волков проти України https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/974_947. В цій справі в своєму рішенні ЄСПЛ зауважив, що для того, щоб встановити, чи може суд вважатися «незалежним» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, слід звернути увагу, inter alia, на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску ззовні та на питан­ня, чи створює орган видимість незалежного (п. 103). Як правило, безсторон­ність означає відсутність упередженості та необ’єктивності, а згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб’єктивним критерієм, врахувавши осо­бисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особис­ту упередженість або чи був він об’єктивним у цій справі, та (іі) об’єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Див. також рішення ЄСПЛ у справі Редакція газети «Гривня» проти України заяви № 41214/08 та 49440/08 від 16 липня 2019 р. [Електроний ресурс] https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-192461%22]}

Відвід судді — це визначений законом процесуальний порядок усу­нення від участі у справі суддів, щодо яких є підстави для сумнівів у їх об’єктивності та неупередженості або вони брали участь під час по­переднього вирішення цієї справи.

Підстави для відводу (самовідводу) судді:

1) він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, бать­ко, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклу­вальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді;

6) у разі його повторної участі в розгляді справи, зокрема:

• якщо суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, призначений для розгляду цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі;

• якщо суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді;

• якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної ін­станції, він не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції;

• якщо суддя брав участь у перегляді справи в суді касаційної ін­станції, він не може брати участі в розгляді цієї справи в суді пер­шої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції;

• суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обстави­нами рішення суду у цій справі;

• суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апе­ляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з виключними об­ставинами у цій справі.

Порядок відводу (самовідводу) судді:

1) подача заяви про самовідводи та відводи з підстав, зазначених у статтях 3638 ЦПК, суддя зобов’язаний заявити самовідвід, або йому можуть бути заявлено відвід учасниками справи, який є вмотивованим і заявленим впродовж десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку під­готовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа роз­глядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або пер­шого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спроще­ного позовного провадження;

2) питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі суддею, який розглядає спра­ву, який задовольняє заяву про відвід, якщо доходить висновку про її обґрунтованість. У разі її необґрунтованості, він вирішує питання про зупинення провадження у справі.

Наслідки відводу суду (судді):

1) у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу од­ноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 ЦПК;

2) у разі задоволення заяви про відвід одному із суддів або всьому скла­ду суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без учас­ті відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у по­рядку, встановленому статтею 33 ЦПК;

3) якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявнос­ті підстав, зазначених у статті 37 ЦПК, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, справа за розпорядженням голови суду передається до іншого суду, визначеного в порядку, встановле­ному ЦПК.

У разі розгляду справи одноособово, права та обов’язки головуючого в судовому засіданні відповідно до статті 214 ЦПК України суддя, який розглядає справу, є головуючим у судовому засіданні.

Головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства здійснює такі повноваження:

• керує ходом судового засідання,

• забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення проце­суальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх проце­суальних прав і виконання ними обов’язків,

• спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічно­го та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судо­вого розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи,

• вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку;

• розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов’язків, про що по­становляє ухвалу.

У разі виникнення заперечень у будького з учасників справи, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці за­перечення заносяться до протоколу судового засідання і про їх прийнят­тя чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Для реалізації своїх повноважень та забезпечення належного по­рядку в судовому засіданні, головуючий може застосовувати заходи процесуального примусу — це процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених ЦПК випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запо­бігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходами процесуального примусу є:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід;

5) штраф.

Правила їх застосування визначені статтями 143148 ЦПК України.

Свої повноваження в процесі, а також підсумкове рішення в спра­ві суд втілює в судових рішеннях, які є актами реалізації судової влади. Види, порядок ухвалення судових рішень врегульовано главою 9 розді­лу ІІІ ЦПК України.

Види судових рішень:

1) ухвали;

2) рішення;

3) постанови;

4) судові накази.

Судові ухвали — це процесуальні документи суду, в яких він вирішує процедурні питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстан­ції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а та­кож в інших випадках, передбачених ЦПК.

За своїм змістом ухвала суду складається з таких елементів:

1) вступної частини із зазначенням:

а) дати і місця її постановлення;

б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);

в) імен (найменувань) учасників справи;

2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (на­йменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішу­ється ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням:

а) висновків суду;

б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Рішення суду — це процесуальний документ суду першої інстанції, яким він закінчує розгляд справи по суті.

Зміст рішення суду:

У вступній частині рішення зазначаються:

1) дата і місце його ухвалення;

2) найменування суду;

3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;

4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

5) номер справи;

6) ім’я (найменування) сторін та інших учасників справи;

7) вимоги позивача;

8) прізвища та ініціали представників учасників справи.

В описовій частині рішення зазначаються:

1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;

2) заяви, клопотання;

3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття захо­дів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовід­носин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спо­ру, є явно необгрунтованим або неприйнятним з огляду на законодав­ство чи усталену судову практику^{[40] [41] [42] [43] [44] [45] [46]};

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

У резолютивній частині рішення зазначаються:

1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові по­вністю або частково щодо кожної з заявлених вимог;

2) розподіл судових витрат;

3) строк іпорвдокінбршніярішеїнвшсудузакоішоїсіиіи тт йогооскарження;

4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юри­дичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової карт­ки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб — громадян України;

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку за­звичай закінчується прийняттям постанови.

Судовий наказ — це процесуальний документ суду, яким суд вирі­шує питання про виплату коштів на підставах, передбачених ЦПК України, та закінчує наказне провадження.

Порядок ухвалення судових рішень залежить від їх виду:

1) суди ухвалюють рішення, постанови іменем України

2) рішення і постанови ухвалюються негайно після закінчення судово­го розгляду, вони приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу;

3) ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановля­ються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходя­чи до нарадчої кімнати;

4) у виняткових випадках залежно від складності справи складан­ня повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження — не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи. Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня оголошення вступ­ної та резолютивної частин ухвали.

Набрання законної сили судовими рішення залежить від їх виду:

1) ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення;

2) ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями);

3) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку по­дання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

4) у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постано­ви суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Окрема ухвала суду постановляється у разі, якщо суд виявить при ви­рішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юри­дичної особи, державних чи інших органів, інших осіб.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання проце­суальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана адво­катом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Вимоги до судового рішення:

1) воно повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права;

2) бути законним, тобто ухваленим судом відповідно до норм матері­ального права із дотриманням норм процесуального права;

3) бути обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні;

4) має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК;

5) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, ви­кладені в постановах Верховного Суду.

Варто зауважити, що виконання судових рішень є важливою части­ною захисту прав особи і становлять невід’ємну частину судового розгляду справи. Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях, які були ухвалені проти України, зауважив саме про порушення нашою державою права особи на справед­ливий суд, коли не були виконані остаточні судові рішення у справах (див. рішення у справі Юрія Миколайовича Іванова проти України^[47], а також одне з найбільш резонансних рішень у справі Бурмич та інші проти України^[48]), порушено розумні строки провадження у справах, в тому числі за раху­нок тривалості виконавчого провадження (див., зокрема, рішення у справі Олександр Шевченко проти України^[49] та Науменко проти України^[50]), не вико­нано рішення суду за відсутності бюджетних коштів та порядку виконання рішення ( див. рішення у справі Прип’яло проти України^[51]) та ін.

Зазначена вище позиція ЄСПЛ відображена також у документам Ради Європи, зокрема у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо примусового виконання, ухвалених 9 верес­ня 2003 р. на 851-ому засіданні^[52], а також у Керівництві щодо кращо­го впровадження чинний рекомендацій Ради Європи щодо примусового виконання^[53] і у Практичному керівництві з виконання судових рішень, які були ухвалені на 26-ій пленарній сесії CEPEJ 10-11 грудня 2015 р.^[54]

Суд такої здійснює судовий контроль за виконанням ухвалених судових рішень в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної ви­конавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, порушено їхні права чи свободи.

Порядок здійснення судового контролю:

1. Подання скарги до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції та повідомлення відповідного органу державної виконавчої служби, при­ватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду

2. Розгляд скарги у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішен­ня, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

3. Постановлення ухвали про зобов’язання державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рі­шення, дії чи бездіяльність неправомірними; або

якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного вико­навця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд поста­новляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

® ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Охарактеризуйте принцип та порядок одноособового та колегіально­го розгляду справ в цивільному процесі. Чому, на вашу думку, деякі справи в суді першої інстанції розглядаються колегіально?

2. Які підстави для відводу судді в цивільному процесі? В якому порядку здійснюється відвід судді? Чи може суддя заявити самовідвід?

3. Хто може бути головуючим в судовому засіданні ?Які ііого права та обо(>'’гз-кі'? Чи існує особливий порядок зверненнядоголовуючоговсудовомузасіданні?

4. В яких документах реалізує свою владу суддя? Які є види судових рі­шень? В чому основна відмінність рішень суду від ухвал суду?

5. Хто здійснює виконання судових рішень? Чи може суд здійснювати контроль за виконанням судових рішень? Якщо так, то в чому він полягає?

© ПРАКТИЧНІ ЗАДАЧІ

1. Перегляньте приклади процесуальних документів суду, викладені в до­датках № 1 та 2 та дайте відповіді на такі питання:

1) які вимоги ставляться до ухвал суду;

2) які вимоги ставляться до рішень суду.

2. Ознайомтесь з рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України»^[55] та «Юрій Миколайович Іванов проти України»^[56]. Яке значення має виконання судових рішень для заявника і що саме стає на заваді розбу­дови ефективного механізму виконання судових рішень в Україні?

@ ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618IV від 18 берез­ня 2004 р. зі змінами та доповненнями http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/161815/print

2. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402VIII від 2 червня 2016 р. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/140219/print

3. Закон України «Про виконавче провадження» № 1404VIII від 2 черв­ня 2016 р. http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/140419

4. Білоусов Ю. В. Суд як суб’єкт відносин із виконання судових рі­шень у контексті оновлення цивільного процесуального законодавства / Ю. В. Білоусов // Право України. — 2017. — № 8. — С. 100 108.