Стаття 16. Розгляд кількох пов'язаних між собою вимог.

1. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

1. На відміну від Цивільного процесуального кодексу 1963 року, законодавець відмовився від підвідомчості за зв'язком справ.

Водночас ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства передбачає аналогічне правило: не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Сама ж ч. 2 ст. 21 КАСу передбачає один з таких винятків. Вимоги про відшкодування шкоди, що заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин можуть розглядатися залежно від суб'єкта, якому заподіяно шкоду, у порядку цивільного або господарського судочинства. Проте якщо такі вимоги заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, вони розглядаються адміністративним судом.

2. Кожне з проваджень цивільного судочинства має свої особливості, спрямоване на розгляд саме певної категорії справ, тому об'єднання в одне провадження спірних та безспірних вимог законодавець забороняє. Тому не можуть розглядатись в одному провадженні справи за заявою особи про встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному отриманню, та вимоги про виплату недоотриманих сум пенсії.

3. Ч. 6 ст. 235 ЦПК чітко визначає, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Верховний Суд України у п. 22 Правових позицій щодо застосування загальних положень цивільного процесуального законодавства зазначає, що “оскільки законодавством не передбачено подібних наслідків щодо вимог, які заявлені у позовному порядку, але мають розглядатись у окремому провадженні, суддя має стосовно до правил ст. 139 (тепер ст. 12 – прим. авт.) ЦПК запропонувати заявникові усунути недоліки заяви”. Проте такий висновок видається спірним, оскільки неправомірно розширює коло підстав, з яких може повертатись позовна заява. Такі підстави визначені статтею 121 ЦПК і є виключними. ЦПК не визнає необхідним реквізитом заяви визначення виду провадження, а також не визначає правила про повернення заяви чи залишення її без розгляду, якщо у позовному провадженні подаються вимоги, які мали б розглядатись у окремому, чи поєднуються ці вимоги. Тому таке правило діє лише щодо заяв, поданих в окремому провадженні, адже ч. 6 ст. 235 містить передбачає відповідні правові наслідки.