Система та джерела цивільного процесуального права

Будь-яка діяльність потребує певного упорядкування, адже тоді вона більш доступна і зручна для розуміння. Всі чинні в державі юридичні норми також потребують упорядкування та систематизації.

Система цивільного процесуального права - це сукуп­ність обумовлених предметом і методом правового регулювання норм та інститутів, розташованих у певній послідовності.

Структура системи права виявляється у єдності всіх юри­дичних норм та їх розподілі за галузями й інститутами права. Галузь права, своєю чергою, також має власну систему, тобто свою структуру розподілу правових елементів.

Елементами правової структури галузі права є:

1) юридичні норми;

2) інститути.

Норма права - це загальнообов 'язкове, формально визна­чене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) насе­лення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Кожна стаття закону (або її частина) є юридичною нормою.

Інститут права - це сукупність юридичних норм, що регу­люють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права.

В основу створення системи цивільного процесуального права покладено структуру ЦПК України, який ґрунтовно роз­виває конституційні принципи судової системи і правосуддя в державі.

Визначена структурою ЦПК України система цивільного процесуального права складається з двох частин - загальної та особливої.

Загальна частина містить норми й інститути, що мають значення для всієї галузі цивільного процесуального права, усіх видів і стадій цивільного судочинства, наприклад, норми, які встановлюють компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ (ст.ст.

Особлива частина охоплює норми та інститути, які врегу­льовують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за окремими видами та стадіями цивільного судочинства, напри­клад, норми, що визначають особливості наказного провадження (ст.ст. 95-106 ЦПК України), встановлюють порядок розгляду судом справ про усиновлення (ст.ст. 251-255 ЦК України), поря­док провадження у зв'язку з переглядом судових рішень ВС України (ст.ст. 353-360⁷ ЦПК України) тощо.

Норми, що врегульовують порядок провадження у цивіль­них справах, закріплені у різних нормативних актах (Конституції України, ЦПК України, окремих законах тощо).

Сукупність таких актів становить цивільно-процесуальне законодавство.

Цивільно-процесуальне законодавство - це сукупність нормативних актів, у яких є норми, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.

Основу цивільно-процесуального законодавства, як і всьо­го законодавства України, становить Конституція України. У ній закріплено норми, що гарантують право громадян на су­довий захист (ст. 55), визначають їх правовий статус у цивільно­му судочинстві (ст.ст. 24, 31, 32, 59), передбачають принципи організації і діяльності суду (ст.ст. 124-131).

Найважливішим нормативно-правовим актом після Кон­ституції України в системі цивільно-процесуального законодав­ства є ЦПК України від 18 березня 2004 р., який набрав чинності 1 січня 2005 р. Він детально врегульовує порядок судочинства в цивільних справах і складається з 11 розділів.

До системи цивільно-процесуального законодавства нале­жить також чимало інших кодексів і законів, у яких закріплено окремі положення цивільного процесуального права.

Відтак ЦК України містить норми, в яких визначено спо­соби захисту судом цивільних прав та інтересів особи (ст. 16); правила щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст.

Сімейний кодекс України визначає підстави для надання судом права на шлюб (ст.ст. 23, 26), визнання його недійсним і неукладеним (ст.ст. 40-43, 48), зміни, розірвання та визнання недійсним шлюбного договору (ст.ст. 100, 102, 103), розірвання шлюбу (ст.ст. 109-112) тощо.

Серед законів можна виокремити, наприклад, ЗУ від

7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів України», що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні; ЗУ від 12 лютого 2015 р. «Про забезпечен­ня права на справедливий суд», що визначає систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів тощо; ЗУ від 21 квітня 1999 р. «Про виконав­че провадження», що обумовлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку; ЗУ від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу», що встановлює основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, право­вий статус державних виконавців; ЗУ від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право», що визначає порядок урегулю­вання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, ін­шими, ніж український правопорядок; ЗУ від 14 жовтня 2014 р. «Про прокуратуру», що закріплює норми, які регламентують участь прокурора в цивільному судочинстві; ЗУ від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу» формулює правові, організа­ційні й фінансові основи судово-експертної діяльності; ЗУ від

8 липня 2011 р. «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору; ЗУ від 5 грудня 2012 р. «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні; та інші закони.

До системи цивільного процесуального законодавства також належать Укази Президента України, постанови КМУ, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних ор­ганів виконавчої влади.

Це не повний перелік актів, що становлять цю систему, оскільки їх є велика кількість, крім того, законодавство постійно змінюється: деякі закони втрачають чинність, приймаються нові.

Важливе місце в системі цивільного процесуального зако­нодавства займають міжнародні договори, згода на обов’язко­вість яких надана ВР України.

Законодавець підкреслює їх пріоритетність перед норма­тивними актами України, зауважуючи: у разі невідповідності ЗУ міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана ВР України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК України).

До системи цивільно-процесуального законодавства не входять постанови Пленуму ВС України, оскільки вони не мають нормативного характеру. Проте ці постанови містять роз’яс­нення, що мають важливе значення для судової практики і обов’язкові для судів, інших органів і посадових осіб, які за­стосовують у своїй діяльності норми права, щодо яких зроблено такі роз’яснення.

5.