§ 2. Шляхи подолання практики зловживання цивільними процесуальними правами

Реформування цивільного судочинства неможливе без вирішен­ня проблеми зловживання цивільними процесуальними правами. Ця проблема не втрачає своєї актуальності, оскільки зловживан­ня своїми правами в цивільному процесі має очевидні вигоди для того, хто зловживає, за умов малодієвих механізмів протидії такому зловживанню і загальної низької правової культури.

У загальному вигляді можна сформулювати наступні види зло­вживань процесуальними правами в цивільному процесі.

1. Зловживання правом на пред’явлення позову (подача завідо- мо безпідставного позову, зустрічного позову, за змовою сторін, до неналежного відповідача або неналежним позивачем та інших так званих «технічних» позовів). Особливо часто технічними ви­являються позови про визнання недійсними кредитних договорів, договорів застави, іпотеки, поруки, про припинення інших забез­печувальних договорів.

Цей вид зловживань частково скоротився за рахунок збільшен­ня ставок судового збору в 2015 році.

Варто відзначити і той факт, що виключення державних органів з переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, повинен знач­но вплинути на зниження навантаження на суди. В ідеалі держав­ний орган повинен прораховувати перспективність справи, має зрости значення досудового врегулювання спорів. Більшу частину судового навантаження в цивільному, господарському, адміністра­тивному судочинстві генерують державні органи, але вони мають більш відповідально користуватися судовою формою захисту.

Має бути зведено до мінімуму традиційне для українських де­ржавних органів (наприклад, податкових органів) оскарження су­дових рішень до останньої інстанції незалежно від перспектив.

2. Зловживання правами, спрямовані на затягування строків розгляду справ: подача клопотання про зупинення провадження, вступ третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предме­та спору, безпідставне або повторне заявления клопотань, подання клопотань про поновлення процесуальних строків, про зупинення провадження у справі до вирішення іншої пов’язаної справи (ос­тання часто ініціюється лише для зупинення провадження в ос­новній справі), неодноразове заявления одних і тих же клопотань, у задоволенні яких судом було відмовлено, оскарження всіх ухвал суду, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, залучен­ня до участі у справі як можна більшої кількості учасників (спів­відповідачів, третіх осіб).

3. Умисні дії учасників фактичного характеру, спрямовані на затягування строків розгляду справи, ухилення учасника процесу від участі в судових засіданнях, наприклад, ухилення від отримання повідомлення про час судового засідання, імітація «хвороби» та ін­ших «поважних причин» з метою відкладення судового засідання.

4. Зловживання правами, які пов’язані з оплатою судових ви­трат, наприклад, імітація важкого майнового становища з метою отримання відстрочки або розстрочки сплати судового збору.

5. Зловживання правом на відвід судді.

6. Зловживання правами в судовому доказуванні: неподання або несвоєчасне подання доказів. Ініціювання проведення судових експертиз, наприклад, відповідач у справі про стягнення боргу за договором позики порушує питання про проведення почеркознав­чої експертизи або ставить під сумнів правильність розрахунку за­боргованості за кредитним договором та просить про проведення економічної експертизи, а потім всіляко перешкоджає проведенню такої експертизи різними способами (не оплачує її, не надає необ­хідні документи тощо).

7. Зловживання правами при апеляційному та касаційному ос­карженні рішень суду (багаторазове подання апеляційної, каса­ційної скарги: вже переглянутої або з недотриманням вимог ЦПК щодо форми та змісту скарги або подання її особою, яка не має на це права; подача скарги на процесуальний документ, який не підлягає оскарженню або відсутній в матеріалах справи; звернення з явно необгрунтованою скаргою; подача заяви про зупинення ви­конання рішення суду).

На практиці багаторазові подання апеляційних скарг на ухва­лу про відкриття провадження у справі з підстави недотримання правил підсудності іноді призводять до того, що судові процеси тривають роками, хоча суд першої інстанції навіть не в змозі при­ступити до розгляду справи. При цьому зазначені дії недобросовіс­них сторін суперечать таким загальновизнаним принципам судо­чинства, як забезпечення якісного і швидкого правосуддя протягом розумного строку.

8. Зловживання правами на стадії виконання рішення суду.

Держава повинна максимально забезпечити виконання рішень судів, стимулювати їх виконання і не допускати ігнорування су­дових рішень самими державними органами (останнє абсолютно неприпустимо). Авторитет судової влади повинен бути незапереч­ним (що, звичайно, залежить і від сумлінності самих суддів). Не даремно в європейських містах будівлі судів — це палаци, за мас­штабами більші, ніж інші будівлі. Брюссельський палац юстиції вище всіх будівель на той час, коли він будувався, для того, щоб вселити людям повагу перед судом, іншими словами, «змусити» поважати судове рішення. Точно також, як і інші атрибути судо­вої влади (мантії, молоток, крісло, «Встати, суд іде», «Ваша честь», врешті-решт сама формалізована процедура) століттями формували непорушність, обов’язковість виконання рішення суду. У сучасно­му світі ці символічні речі не відіграють такої ролі, але, зауваж­те, ні країни Європи, ні, наприклад, США не відмовляються від них. Вони є скоріше доброю традицією, тому на сьогоднішній день підвищується роль юридичних механізмів захисту цивільного про­цесу від несумлінної поведінки його учасників. Адже виконання рішень судів — в інтересах всього суспільства в цілому. Для ви­правлення помилкових рішень є вищі інстанції, але саме ставлення до рішення суду повинно бути достатньо високим.

Повернемося до зловживання процесуальними правами влас­не у цивільному процесі. З названих вище основними причина­ми затягування розгляду справ є тривалість проведення експертиз, неявка сторін та їх представників у судове засідання, зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, витребування доказів за клопотанням сторін, хвороба сторони, подання зустріч­них позовів, значна завантаженість суддів і складність справ.

Для часткового усунення цих проблем, коли порушуються права та інтереси однієї зі сторін умисними діями іншої сторони, має сенс ввести в ЦПК поняття «зловживання правом». Його можна визначити як форму реалізації суб’єктивного права всупереч його призначенню, за допомогою якої один учасник судового процесу навмисно або недбало заподіює шкоду іншим учасникам процесу.

Європейським правопорядкам знайомі такі категорії, як «ло­яльність» і «чесність» учасників процесу, як невід’ємні елементи процесуальної поведінки. Ми багато років ведемо розмову про по­силення відповідальності за зловживання процесуальними правами. У нас процес страждає відсутністю процесуальних санкцій, крім штрафів (невеликих), по суті, нічого немає. Практично відсутня практика притягнення до відповідальності за ст. 185-3 КпАП Ук­раїни (кількість застосування цієї статті не відповідає тим масш­табам, які набули зловживання процесуальними правами). Необ­хідно підвищити відповідальності за неповагу до суду, порушення порядку у судовому засіданні, невиконання вимог головуючого за рахунок збільшення штрафів, кількості окремих ухвал, заходів про­цесуального примусу (попередження, видалення із зали с/з, при­від) і посилити відповідальність за ст. 185-3 КпАП України (вірніше не стільки посилити відповідальність, скільки забезпечити дієвий механізм фактичного застосування цих заходів, на жаль, практика знає не багато таких прикладів), ігнорування неодноразових не­обгрунтованих клопотань.

Однак суди не використовують, на жаль, повною мірою ці за­ходи, оскільки самі зараз перебувають у досить важкому стані, що не відповідає тому статусу, який притаманний посаді судді в цивілі­зованих країнах. Посадові особи виконавчої та законодавчої влади легко і невимушено критикують суддів, а останні, в силу правил суддівської етики, широко не коментують ці звинувачення.

Тому судді наразі дещо дезорієнтовані, стурбовані загальним зниженням поваги до професії судді. Посадовці мають зрозуміти, що «слабкий» і «беззубий» суд — це слабка держава, яка в ідеалі має бути захисником інтересів суспільства в цілому.

Й прості громадяни повинні усвідомлювати, що коли немає суду як незалежного арбітра, то, по суті, виходить просто санкціонуван­ня побажань виконавчої влади. Від виконавчої влади залежить про­тидія зловживанню правами на стадії виконання рішень суду — суди взагалі не можуть впливати на цьому етапі. У США, наприклад, ре­альне позбавлення волі винних осіб за невиконання рішення суду «відбило охоту» нешанобливо ставитися до судових рішень.

Держава повинна забезпечити максимально виконання рішень судів, стимулювати їх виконання і не допускати ігнорування су­дових рішень самими державними органами (останнє абсолютно неприпустимо).

На сьогоднішній день, як було відзначено вище, підвищується роль юридичних механізмів захисту цивільного процесу від несум­лінної поведінки його учасників. Адже виконання рішень судів — в інтересах всього суспільства в цілому. Для виправлення помилко­вих рішень є вищі інстанції, але саме ставлення до рішення суду повинно бути достатньо високим.

Думаю, що є й інший важливий механізм протидії зловживанням у процесі — потрібно підвищувати суми, які стягуються в якості судових витрат зі сторони, що програла. Це знизить сутяжниц­тво: подання необгрунтованих позовів, безперспективних позовів. Ми знаємо, що близько 85 % справ не потрапляють в апеляційну інстанцію. Давайте подумаємо, що це за справа, що сторона, яка її програла, не бажає доводити свою правоту, а погоджується з тим, що сказав суд. Напевно якась кількість цих позовів були просто випадкові, так звані «технічні» позови. Позивач з самого початку не мав достатньої правової позиції, коли звертався до суду (тобто у позивача спочатку була така слабка аргументація своєї правоти, що його в цьому «переконав»?! вже суд першої інстанції), або від­повідач, не маючи правових підстав, не виконував зобов’язання (наприклад, не оплачував поставлений товар), чому ж не заплатив відразу контрагенту? А не заплатив, тому що іноді вигідніше не виводити гроші за поставлений товар зі свого обороту, дешевше за­платити судовий збір, а щодо відшкодування витрат іншої сторони на юридичний супровід справи в суді — часто їх обґрунтованість взагалі ставиться судом під сумнів або відшкодовуються невеликі суми, тому недобросовісна сторона мало чим ризикує.

Ми не повинні заохочувати кляузництво та зловживання про­цесуальними правами, необхідно позбавляти недобросовісних осіб (тих, хто має намір вести суперечки заради суперечок) інструмен­тарію для зловживань. Ці особи повинні бути покарані, в тому чис­лі і обов’язком відшкодувати витрати сторони, що виграла. Відш­кодування в повній мірі цих витрат також підвищує затребуваність юридичної професії.

Ще один шлях — підвищення рівня спеціалізації учасників про­цесу за рахунок підвищення кваліфікації представників сторін. Ефективність сучасного судочинства багато в чому знижується із-за присутності непрофесіоналів. Зміни до Конституції України щодо «адвокатської монополії» — позитивний момент у цьому ключі. Згідно з Перехідними положеннями представництво у Верховному та судах касаційної інстанції виключно адвокатами здійснюється з 1 січня 2017 року; в апеляційних судах — з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року.

Сьогодні ні в кого не залишилося сумнівів у тому, що чинне регулювання юридичної професії в Україні незадовільно, аналогічні юрпослуги населенню надають дві великі групи — члени професій­них спільнот (адвокати, нотаріуси, патентні повірені), з однієї сто­рони, і інші юридичні і фізичні особи — з іншої. Причому єдині стандарти її надання «іншими особами» відсутні.

Потрібно продовжувати курс на підвищення відкритості судової системи. Це потрібно не тільки суддям, але й суспільству в цілому. Негідну поведінку в процесі не тільки суддів, але й учасників про­цесу, має засуджувати суспільство як прояв неповаги не тільки до суду, а й правопорядку, інтересів кожного члена суспільства.

Потрібно торкнутися і загального культурного рівня нашого сус­пільства, етичної норми. Багато людей, на жаль, байдуже ставлять­ся до посягань на чужі права, а то і радіють їм. І поки суспільство не змінить ставлення до прав кожної людини або іншого суб’єкта права, поки в ньому не виникне атмосфера нетерпимості до по­рушників чужих прав, правові засоби захисту не будуть працювати. Як ми пояснюємо дітям, що брати чуже погано, так необхідно по­яснювати дорослим, що посягати на права іншого не можна.

Проблема зловживання процесуальними правами найшла своє відображення і у проекті змін до ЦПК, який представила Рада з питань судової реформи^[64]. У ст. 2 цього проекту одним з принципів цивільного судочинства названий принцип «неприпустимості зло­вживання процесуальними правами». Відповідно до ст. 12 проекту суд запобігає зловживанню учасниками судового процесу їх права­ми та вживає заходів для виконання ними їх обов’язків.

Відповідно до ч. 6 ст. 40 проекту зловживання правом на відвід (безпідставний відвід, заявления повторного відводу з тих самих підстав) тягне відповідальність, встановлену законом.

Стаття 45 проекту під назвою «Неприпустимість зловживання процесуальними правами», крім загального правила про недопус­тимість зловживання процесуальними правами, передбачає, що в залежності від конкретних обставин суд може визнати зловживай- ням процесуальними правами дії, які суперечать завданню цивіль­ного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскаржен­ню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено су­дом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявления завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція авто­матизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необгрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з ме­тою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи в якості відповідача (співвідповідача) з тією ж метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

У відповідності до ч. 3 цієї статті якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без роз­гляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

На недопущення зловживання процесуальними правами на­правлене положення ч. 4 ст. 136 проекту про те, що як захід забез­печення судових витрат суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати пози­вача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забез­печення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу). Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов.

У ст. 142 проекту, яка присвячена питанню розподілу судових витрат між сторонами, передбачено у ч. 10, що у випадку зловжи­вання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має пра­во покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Статтею 149 проекту передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в доход Державного бюджету України з від­повідної особи штрафу у сумі до від 0,5 до п’яти розмірів про­житкового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяль­ності з метою перешкоджання судочинству. При цьому відповідно до ч. 2 цієї статті у випадку повторного чи систематичного неви­конання процесуальних обов’язків, повторного чи неодноразово­го зловживання процесуальними правами, повторного чи систе­матичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкрет­них обставин, стягує у доход Державного бюджету України з від­повідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. А відповідно до ч. 3 цієї статті у випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуаль­ними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи, може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

У відповідності до ч. 2 ст. 263 проекту суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Фактично правовими наслідками зловживання процесуальними правами стануть: по-перше, можливість суду залишити без роз­гляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (за наявності умов застосування ст. 45 проекту); по-друге, накладення штрафу; по- третє, суд може зобов’язати позивача внести на депозитний раху­нок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодуван­ня майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу, якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; по-четверте, покладання судових витрат незалежно від результатів вирішення спору; по-п’яте, суд може постановити окрему ухвалу щодо неналежного виконання професійних обов’язків адвокатом або прокурором.