Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

ЦПК України, а також постанова Пленуму ВС України від № 5 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ цієї категорії.

Факти, що мають юридичний характер, - це факти, з якими закон пов ’язує виникнення, зміну або припинення право­відносин. У ст. 256 ЦПК України наведений невичерпний перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти спричиняють юридичні нас­лідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено інший порядок їх установлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або віднови­ти загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- установлення факту не пов’язується з подальшим вирі­шенням спору про право.

Ст. 256 ЦПК України передбачає встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав лише фізичних осіб, а не будь-яких суб'єктів. Тому заяви про встановлення фактів, що стосуються прав юридичних осіб, суду не підвідомчі та можуть розглядатися в порядку позовного провадження.

Факт родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК) установлюється в судовому порядку, коли цей факт безпосередньо спричиняє юридичні наслідки. Наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 256 ЦПК установлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди.

Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виклю­чає можливість установлення в судовому порядку факту перебу­вання на утриманні.

Під час вирішення заяв про встановлення факту перебу­вання на утриманні необхідно зважати, що: за загальним прави­лом право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті стра­хового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб у пері­од проходження строкової військової служби - незалежно від тривалості страхового стажу; для встановлення факту перебу­вання на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був неповнолітньою або непрацездат­ною особою, яка не була членом сім'ї спадкодавця, і перебувала

на його утриманні не менше п ’ять років (ч. 2 ст. 1265 ЦК Украї­ни); встановлення факту перебування на утриманні під час від­шкодування шкоди в разі втрати годувальника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець у родинних чи шлюб­них відносинах із годувальником (ст. 1200 ЦК України).

Суди можуть встановлювати факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загально-обов'язковому державному соціальному страхуванню (п. 3 ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суди можуть установлювати факти реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та усиновлення. Такі факти підлягають установленню в порядку окремого провадження, якщо в органах реєстрації актів ци­вільного стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акта цивільного стану.

Відповідно до СК України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Факт розірвання шлюбу реєструється в державному органі реєстрації актів цивіль­ного стану та засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду. Дер­жавний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення. Питання про встанов­лення цих фактів виникає за умови втрати відповідного свідоцт­ва або запису в Книзі реєстрації актів цивільного стану.

У порядку окремого провадження підлягають установлен­ню факти проживання чоловіка та жінки без шлюбу однією сім ’єю (п. 5 ч. 1 ст. 256ЦПК України).

У ст. 3 СК України зазначається, що сім'ю утворюють особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки ст. 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоло­вік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі

між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Під час розгляду справ про встановлення відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України факту належності правовстанов- лювальних документів особі, прізвище, ім 'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в пас­порті (зокрема факту належності правовстановлювального до­кумента, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по бать­кові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлювальний документ належить йому і що організа­ція, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Водночас цей порядок не застосовуєть­ся, якщо виправлення в таких документах належно не застереже­ні або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо.

Цивільне процесуальне законодавство визначає особливо­сті провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України (ст. 257 ЦПК України). Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, підлягає негайному виконанню.

За наявності відповідних умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, якщо законом не визначений інший порядок їх установлення.

Судова практика до таких фактів відносить: факти визнан­ня та реєстрації батьківства; факти прийняття спадщини, встано­влення місця відкриття спадщини; факти володіння будівлею на праві приватної власності; факти народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; факти смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної

реєстрації актів цивільного стану факту смерті; факти смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру.

Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і ви­рішує їх з огляду на обставини, передбачені ст. 130 СК України. Заяви про встановлення факту батьківства розглядаються судом, якщо матір дитини не перебуває у шлюбі, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, а запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини за­писуються за її вказівкою (ст. 135 СК України).

Заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окре­мого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не має права видати заявникові свідоцтво про право на спадщи­ну через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном.

Суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадя­нином жилим будинком на праві власності встановлюється су­дом, якщо у заявника був правовстановлювальний документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких спра­вах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий буди­нок належав йому на праві власності.

Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого про­вадження, якщо будівництво не було завершено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його було збудовано самовільно чи зареєстровано за іншою особою. Відповідно до ч. 4 ст. Tl^rI ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформа­цію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звер­нутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

Справи про встановлення факту належності особі паспор­та, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні грома­дян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстра­ції актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому прова­дженні не підлягають. З цього приводу законодавцем ураховано позицію ВС України, який зазначив, що ці питання вирішуються органом, який видав документ.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, як­що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення, порушуються в суді поданням письмової заяви. Така заява подається за місцем проживання фізичної особи - заявника.

Однак необхідно зауважити, що підсудність справ за зая­вою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді ВС України.

Крім того, ст. 259 ЦПК України встановлює особливі вимоги до судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд повинен також навести в рішенні відо­мості про факт, установлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

З приводу постановлення рішень у цій категорії справ Пленум ВС України у своїй постанові зазначає, що рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законну силу, обов’язкове для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв’язку зі встановленим судом фактом. У разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акта цивільного стану орган реєстрації актів цивільно­го стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює документи, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Рішення суду набирає законну силу в загальному порядку, а тому може бути оскаржене в апеляційному порядку.

3.6.