Рішення, які звертаються до примусового виконання і виконавчі документи

Рішення, ухвали, постанови суду в цивільних справах, які не вико­нуються боржником добровільно у встановлений строк, а по яких до­пущено негайне виконання, виконуються примусово органами Держав­ної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України від 21 кві­тня 1999 р.

У примусовому порядку державним виконавцем виконуються, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій (про при­судження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жилого приміщення, тощо).

Рішення про відмову в позовах про присудження, про визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (знаходження громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в приму­совому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх за­гальної обов’язковості (ст. 14 ЦПК), і виступають підставами для їх ре­алізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними орга­нами держави встановлених судом правовідносин (органи державної реєстрації прав — видачею свідоцтва про право власності на жилий бу­динок), чи правового статусу громадянина (органи реєстрації актів гро­мадянського стану — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть гро­мадянина тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, пе­редбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема, про забезпечення позову (ст. 152 ЦПК); про поворот виконання (ст.

Питання, пов’язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рі­шенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких во­но ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухва­леного рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби.

Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за зая­вою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із вико­навчим листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову (ст. 368 ЦПК).

Для примусового виконання рішення, ухвали, постанови суду вида­ється виконавчий лист. Це — письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов’язує борж­ника, інших юридичних і фізичних осіб точно і своєчасно виконати рі­шення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх вико­нанні.

Відповідно до ст. 18 Закону, яка встановлює вимоги до змісту вико­навчого документа, у виконавчому листі має бути зазначено: назву до­кумента, дата видачі та найменування суду, який його видав; дата і но­мер рішення, за яким видано виконавчий лист; найменування стягувана і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (громадян), номери рахунків у банківських установах (для юри­дичних осіб); резолютивна частина рішення; дата набрання законної сили рішенням; строк пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Виконавчий лист повинен бути укладений суддею і скріплений пе­чаткою. Він видається за заявою стягувана або його представника; на вимогу органів державного управління, профспілок, підприємств, уста­нов, організацій, які в передбачених законом випадках, порушили циві­льну справу на захист прав інших осіб (ст.

Суд за власною ініціативою може передати виконавчий лист до ор­гану державного виконання для примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочи­ном; про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншимушко- дженням здоров’я або втратою годувальника; про стягнення грошових сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі; про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного бю­джету (п.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій ).

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набран­ня рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких допущено негайне виконання, — в день його ухвалення.

Деякі ухвали суду виступають одночасно підставами виконання і виконавчими документами. Так, відповідно до Інструкції про проведен­ня виконавчих дій виконавчими документами є ухвали судів у випад­ках, передбачених законом (п.1.3). Такими є, зокрема, ухвали про за­безпечення позову шляхом заборони провадити певні дії, накладати арешт на майно або грошові суми, що належать відповідачеві й знахо­дяться у нього або в інших осіб тощо (ст. 152 ЦПК), а також ухвали су­ду про зміну способу забезпечення позову (ст. 154 ЦПК).

Інструкція визначає, що виконавчими документами є також ухвали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод (п.1.3) — ухвала суду першої інстанції про затвердження мирових угод і закриття провадження у справі (ст. ст. 175, 205 ЦПК). Ними є ухвала суду апеля­ційної та касаційної інстанції (ст. ст. 314, 344 ЦПК) про затвердження мирової угоди, скасування постановленого рішення суду першої інста­нції і закриття провадження у справі.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робиться відмітка в самому листі, і видається стягувану чи іншій уповноваженій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред’явлений до примусового виконан­ня органу державної виконавчої служби протягом одного року з насту­пного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стяг­нення періодичних платежів — протягом усього періоду, на який при­суджені платежі (ст. 22 Закону).

Стягувач, який пропустив строк для пред’явлення виконавчого лис­та до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав вико­навчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у десятиденний строк (ст. 23 Закону „Про виконавче провадження») і за наслідками роз­гляду постановляється відповідна ухвала. У разі пропуску строку дав­ності пред’явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Ухвала суду про відмову поновлення строку може бути оскаржена.

¹ Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мінюсту України від № 74/5 від 15.12.99, зареєстрована в Мінстерс тві юстиції України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 // Офіційний вісник України від 06.01.2000 1999 р., № 51, стор. 102, код акту 13286/1999

27.2.