<<
>>

2.2. Провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, до судового розгляду

Провадження у справі до судового розгляду було закріплено у главі 3 розділу ІІІ ЦПК України, чим, на думку окремих науковців, фактично було започатковано нову стадію цивільного процесу з попереднім судовим засіданням [258, c.

21–30]. Дійсно, у ЦПК 1963 року було закріплено положення про підготовку цивільних справ до судового розгляду, а провадження у справі до судового розгляду було запроваджено у ЦПК України 2004 року. Разом з тим, процесуальні дії суду як і в першому, так і в другому випадку, мають спільну основу і направленість. Сутність процесуальних дій суду на цьому етапі правозастосовчого циклу залишається незмінною і являє собою систему процесуальних дій, об’єднаних найближчою процесуальною метою: з’ясувати можливість врегулювання спору до (без) судового розгляду або (в разі досягнення цієї мети) забезпечити правильне та швидке вирішення справи [255, с. 348].

На самостійність, важливість та обов’язковість провадження у справі до судового розгляду як стадії цивільного процесу вказують різні науковці. Відзначається, що ця стадія складається з низки процесуальних дій, які вчиняються після відкриття провадження у справі для з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи [56, с. 554].

Відкривши провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, суд у відповідності до ст. 127 ЦПК України невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Серед кола визначених у ч. 2 цієї статті осіб не зазначено заінтересованих осіб, а лише учасники позовного провадження – сторона відповідача та третя особа.

Законодавець встановив строк проведення попереднього судового засідання – протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 129 ЦПК України). Разом з тим, питання доцільності проведення попереднього засідання у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є неоднозначним.

Окремі науковці наголошують на тому, що у справах окремого провадження проводити попереднє судове засідання недоцільно, виходячи з положень ЦПК України. у яких йдеться тільки про судовий розгляд справ окремого провадження. [57, с. 202; 248, с.307;259, c. 17–22].

Є й протилежна думка про те, що в тих справах окремого провадження, в яких законодавець не вказує на проведення підготовчих дій і (або) які не розглядаються у скорочені строки, має проводитися попереднє судове засідання [63, с. 62; 241, с. 542–543].

При розгляді окремих категорій справ проведення попереднього засідання є обгрунтованим. Так, у п. 8.Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» звертається увага на те, що враховуючи складність та особливість спорів, що виникають із кредитних правовідносин, проведення попереднього судового засідання є необхідним.

У п. 6 Постанови пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» вказано, що проведення попереднього судового засідання є обов’язковим для кожної справи незалежно від її складності, за винятком випадків, установлених нормами ЦПК [138]. Це відповідає чинній на той момент редакції ч. 7 ст.130 ЦПК України. При цьому сформовано позицію про те, що ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться,серед іншого, в окремому проваджені. Вказується лише на здійснення певних підготовчих дій, визначених законом, при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери.

Така позиція не є обґрунтованою, у нормах ЦПК України і в чинній на момент підготовки вказаної постанови редакції обов’язковість попереднього судового засідання презюмувалась, винятки, як вказувалось вище, становили лише випадки, установлені нормами ЦПК України, а таких винятків для справ окремого провадження, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, ЦПК України не містив.

Виходячи з чинної редакції ч. 7 ст. 130 ЦПК України про необов’язковість попереднього судового засідання і покладення на суддю вирішення питання про необхідність його проведення під час відкриття провадження у справі, позиція, сформована у п. 6 вказаної Постанови не повинна братись до уваги судами.

Деякі суди проводять попереднє судове засідання у справах цієї категорії та залучають як заінтересовану особу саме ті органи, у сфері регулювання яких знаходиться той факт, про встановлення якого подано заяву. При цьому ВСУ вказує на різну судову практику щодо попереднього судового засідання у цій категорії справ, коли в одних випадках з метою залучення в якості заінтересованих осіб саме тих органів, у сфері регулювання яких знаходиться факт, який просять встановити, суди проводять попереднє судове засідання, а в інших – залишають заяву без руху для уточнення заявником кола осіб. Констатуючи те, що останні дії не визначено вимогами ст. 121 ЦПК України як підстави для залишення заяви без руху, ВСУ оцінку їм не дає.

Попереднє судове засідання складається з двох частин: підготовчої, а також здійснення дій в порядку підготовки справи до судового розгляду [249, с. 399].

Вважаємо, що ст. 121 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху та не може підлягати розширеному застосуванню на розсуд суду. Тому, у разі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, та доданих до неї документів не випливає обгрунтованість визначення кола заінтересованих осіб, суду є сенс призначити проведення попереднього судового засідання. У разі ж, якщо такої чи іншої потреби, що може вказувати на доцільність його проведення, немає, суд може попереднє судове засідання не проводити.

У разі проведення попереднього судового засідання неприйнятним є ухвалення рішення на ньому. У зв’язку із цим ВСУ вірно вказує на неправильність практики судів про призначення попереднього судового засідання в справах окремого провадження та ухвалення рішення на стадії попереднього розгляду.

При цьому виходить із положень ст. ст. 130, 174 ЦПК та вказує на головну особливість окремого провадження - відсутність сторін з протилежними юридичними інтересами [205]. Вважаємо виваженою наступну позицію ВСУ: «Відповідно до ст. 130 ЦПК не передбачені випадки виключення певних категорій справ, за якими проводиться попереднє судове засідання, тому в кожній справі про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суддя може провести її підготовку до розгляду, зокрема, з’ясувати, які фізичні та юридичні особи можуть бути заінтересовані у вирішенні цієї справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них». [205].

Інститут мирової угоди не може бути застосований до справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. ВССУ вказує, шо за змістом ст. 175 ЦПК України мирова угода – це укладена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка затверджується судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з’ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її затвердження. При цьому мирова угода повинна стосуватись предмета позову [151]. Метою укладення мирової угоди є, як випливає із ч. 1 ст. 175 ЦПК України, врегулювання спору. Відсутність спору, сторін як учасників процесу, а, отже, взаємовідносин, не може спричинити здійснення взаємних поступок заявником. Відповідно до ч. 5 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди. Тому, як вказувалось, мирова угода у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, укладатись не може.

У разі проведення попереднього засідання, суддя здійснює дії, як випливають із положень, визначених ч. 6 ст. 130 ЦПК України. Такі дії можна назвати діями організаційного характеру, основним завданням яких є вжиття заходів для своєчасного, повного та об’єктивного розгляду справи.

До таких дій суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можна віднести наступні:

1. уточнення вимог заявника. У спеціальній літературі вказується, що у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, для чіткого з’ясування окресленого питання суду доцільно провести бесіду з заявником, що є способом отримання відповіді на питання, які необхідно з’ясувати під час попереднього судового засідання, а саме: який конкретно факт необхідно встановити; чому заявник не може отримати відповідних документів і повинен звернутися до суду; для якої мети необхідно встановити даний факт та ін. [1, с. 23].

Основне завдання на цьому етапі - це уточнення виду факту, який заявник просить встановити та мети його встановлення. У разі наявності у заявника інших вимог, які можуть бути пов’язані між собою, має бути вирішено питання про їх об’єднання або роз’єднання. Уже об’єднані вимоги заявника перевіряються на предмет однорідності їх характеру та допустимості їх об’єднання.

2. вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

Як випливає із ч. 4 ст. 235 ЦПК України, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.У справах окремого провадження чітко визначене коло заявників, обов’язковою є підготовка суддею справи до судового розгляду, можливий вихід суду за межі заявлених вимог, обмежена дія принципу змагальності та ін. [ 206, c. 79].

Разом з тим, питання визначення кола заінтересованих осіб не є чітко вирішеним. У науковій літературі звертається увага на те, що у законі не дається вичерпний перелік заінтересованих осіб, які беруть участь у справах окремого провадження. Питання про встановлення кола заінтересованих осіб у тій чи іншій справі не вважається обов’язком суду, оскільки в законі відсутня норма, яка прямо регулювала б це питання. Акцентується увага на тому, що питання про процесуальний порядок встановлення кола заінтересованих осіб, умови вступу або притягнення їх до участі у справах окремого провадження, зокрема, й даної категорії справмають бути відображені у самостійній нормі, де має бути зазначено, що дані дії є обовязком суду.

Наголошується, що це не означає, що заявник позбавлений права у своїй заяві вказувати тих заінтересованих осіб, які, на його думку, можуть брати участь у справі. Але остаточно визначати коло заінтересованих осіб у справі має суддя з врахуванням думки заявника, вимог закону тощо [243, c. 680].

ВСУ звертає увагу, що на практиці судді не встановлюють кола заінтересованих осіб і навіть за наявності відомостей про них не викликають їх у судове засідання для участі у справі [205]. Варто погодитись із важливим значенням притягнення до участі у справі окремого провадження всіх заінтересованих осіб, що суду уникнути ухвалення незаконного рішення, повно і всебічно дослідити всі обставини справи.

3. з’ясування того, які факти необхідно встановити для розгляду справи і які з них визнаються особами, які беруть участь у справі, а які підлягають доказуванню, а також які докази про підтвердження факту подані чи подаються на попередньому судовому засіданні.

На цьому етапі суд, як правило, визначає предмет доказування, який може бути уточнено на цій стадії. У зв’язку із цим слід вказати на правильність позиціїП. Ф. Єлісейкіна, який вказував, що коло фактів, які підлягають доказуванню, може розширюватися, у зв’язку із вступом у справу заінтересованих осіб [29, с. 63].

Т. Ц. Кашперська обставини, які формують предмет доказування у справах окремого провадження про встановлення фактів, що мають значення для охорони сімейних прав та інтересів, пропонує диференціювати:

1. за юридичною природою на:

1.1. обставини матеріально-правового характеру, якими заявник та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги чи заперечення

1.2. обставини процесуально-правового характеру, які мають інше значення для вирішення справи (наприклад, причини пропущення строку подання доказів та ін.)

2. за колом цивільних справ, у межах предмета доказування в яких необхідним є встановлення таких обставин:

2.1. обставини, які формують загальний предмет доказування у всіх справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення

2.2. обставини, що формують спеціальний предмет доказування у кожній конкретній справі про встановлення фактів, що мають юридичне значення для охорони сімейних прав та інтересів, з урахуванням специфіки матеріально-правової природи відповідних правовідносин [дис. кашперська c. 92-95].

Т. Ц. Кашперська приходить до висновку про те, що у справах окремого провадження про встановлення фактів, що мають значення для охорони сімейних прав та інтересів, предмет доказування має дворівневу структуру і складється з чітко регламентованим як процесуальним, так і матеріальним законом колом обставин [38, с.95]

ВСУ акцентує увагу на тому, що визначення предмета доказування у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від точного тлумачення їх законодавчого формулювання. Визначаючи предмет доказування у цій категорії справ, необхідно враховувати норми матеріального права, які регулюють правовідносини[205].

Звертається також увага на те, що для справ окремого провадження характерним є те, що визнання заінтересованими особами юридичного факту встановленим не має для суду обов’язкового значення, оскільки, як передбачається для даного виду провадження, визнання ними обставин встановленими не усуває перешкод у здійсненні прав заявника. Отже, в цьому виді провадження на заявника на підставі ст.10 ЦПК України покладається обов’язок довести суду наявність або відсутність певних обставин. Отож у справах окремого провадження в заяві обов’язково мають бути зазначені ті докази, якими заявник доводить існування певних юридичних обставин, тобто підтверджує певний юридичний факт (п.3 ст.258 ЦПК України), а в справах позовного провадження доводити позивачу треба лише ті обставини, права, обов’язки відповідача, які зумовлюють спірність правовідносин [243, c. 681].

Докази в окремому провадженні М. М. Ясинок визначає як всі передбачені як процесуальними, так і матеріальними нормами права фактичні дані, в яких міститься інформація, що безпосередньо стосується кожного предмету розглянутої справи. Докази можуть бути використані під час розгляду справи в окремому провадженні, якщо вони: а) підтверджують окремий факт; б) отримані у встановленому законом порядку та у передбачений законом спосіб; в) якщо законодавець прямо допускає їх використання як доказів[257, c. 6].

С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, С. В. Щербак, коментуючи ст. ст. 57, 62, 176, 184 ЦПК зазначають, що законодавцеві потрібно було б зазначити, що до засобів доказування належать пояснення сторін, третіх осіб, заявників, заінтересованих осіб (окреме провадження), їхніх представників,наданих ними при вільних поясненнях згідно зі ст. 176 ЦПК, а також показання сторін, третіх осіб, заявника, заінтересованих осіб, їхніх представників, допитаних як свідків упорядку ст. 184 ЦПК [152, с. 67].

Суддя має також з’ясувати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують факт (факти), що підлягають встановленню. Відповідна інформація має значення для правильного розгляду справи, обов’язок її зазначення у заяві та долучення до неї довідки про неможливість відновлення втрачених документів імперативно закріплено законодавцем у ст. 258 ЦПК України.

4. вирішення судом питання про витребування доказів (за клопотанням заявника та/чи заінтересованих осіб або за власною ініціативою).

Заявник повинен подати докази суду, у залежності від того, проводиться чи ні попереднє судове засідання, у відповідності до положень ст. 131 ЦПК України.

Роль доказів у справах про встановлення фактів, що мають значення, особлива. На це вказує закріплення спеціального положення про право суду в окремому провадженні за власною ініціативою витребувати необхідні докази з метою з’ясування обставин справи, яке закріплене у ч. 2 ст. 235 ЦПК України. Загальні правила витребування доказів закріплені у ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст. 235 ЦПК, на відмінувід позовного провадження, суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Цеположення є підставою для активності суду узбиранні доказів та підсилює роль суду при розгляді справ окремого провадження. На відміну відпозовного провадження, в окремому проваджен-ні суд досить активний у доказовій діяльності.[ 206, c.79].

ВСУ також вказує на необхідність перевірити наявність доказів, що надані заявником, та у разі необхідності з дотриманням процесуального порядку сприяти витребуванню доказів, що підтверджують заявлену вимогу[205].

5. вирішення питання про виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів (за клопотанням заявника та/чи заінтересованих осіб).

У разі, якщо заявляються відповідні клопотання, суддя вирішує питання про виклик у якості свідків осіб, які можуть повідомити про відомі йому обставини, які мають значення для справи, залучаються інші особи, участь яких у справі є обґрунтованою (як, наприклад, спеціаліст – для надання технічної допомоги: фотографування, відбору зразків для проведення експертизи тощо).

Окремо зупинимось на судовій експертизі, за результатами якої готується висновок експерта, який є одним із засобів доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Така експертиза призначається ухвалою суду, вимоги до якої визначено ст. 144 ЦПК України. Попри те, що відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленимист. 212 ЦПК України, такий вид доказу може вирішальним чином вплинути на результат розгляду справи.

Аналіз судової практики щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, свідчить про те, що призначення судової експертизи та використання висновку експерта як доказу для таких справ не є характерним.

Зазначене не вказує на неможливість призначення судової експертизи у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Порівняно із позовним провадженням питома вага висновку експерта в окремому провадженні є незначною. Разом з тим, вважаємо, що призначення експертизи може бути однією із дій суду, пов’язаною із підготовкою справи до розгляду і в окремому провадженні.

Доцільність призначення судової експертизи при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, може бути зумовлена і видом факту, що підлягає встановленню, і обставинами індивідуального характеру у кожній конкретній справі.

Відносини у сфері судової експертизи регулюються Законом України «Про судову експертизу» [93] та підзаконними актами. Зокрема, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень [133].

Так, найбільш вірогідними видами експертиз, потреба у проведенні яких може виникнути при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є:

- почеркознавча експертиза, за допомогою якої можуть бути вирішені питання ідентифікаційного характеру (чи виконано рукописний текст певною особою, особами чи підпис від імені певної особи тощо) та неідентифікаціного характеру (особою якої статі виконано рукописний текст, до якої групи за віком належить виконавець рукописного тексту тощо) (п.1 Розділу І Науково-методичних рекомендацій);

- авторознавча експертиза, за допомогою якої можуть бути вирішені питання ідентифікаційного характеру (щодо ототожнення особи автора тексту), а також діагностичного (щодо місця формування мовленнєвих навичок, рідної мови, освіти автора документа тощо) (пп.2.1.1. Розділу І Науково-методичних рекомендацій).

- лінгвістична експертиза усного мовлення, за допомогою якої можуть бути вирішені питання визначення в мовленні ознак імітації, рідної мови, виявлення в мовленні особи лінгвістичних ознак, що характеризують соціально-біографічні риси її особистості тощо(п.2.2. Розділу І Науково-методичних рекомендацій).

- технічна експертизи реквізитів документів, за допомогою якої можуть бути виявлені первинний зміст документів, виявлено залиті, замазані, вицвілі та інші слабо видимі або невидимі тексти (зображення) на різних матеріалах, а також тексти (зображення) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони зображені, не перетворився на попіл (п.3.2. Розділу І Науково-методичних рекомендацій) [133].

6. вчинення інших дій, необхідних для підготовки справи до судового розгляду.

Щодо передбаченого п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК України проведення у невідкладних випадках огляду на місці, огляду письмових і речових доказів цілком правильно відзначається, що порядок проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, встановлений у ст. 140 ЦПК України, не дозволяє здійснити цю процесуальну дію під час попереднього судового засідання. Тому на такому засіданні суд не проводить огляд доказів за їх місцезнаходженням, а лише вирішує питання про доцільність його проведення, і в разі задоволення відповідного клопотання – встановлює час та місце вчинення цієї процесуальної дії. Зазначене зумовлює те, що на попередньому судовому засіданні суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має вирішити питання про забезпечення доказів, якщо воно не було ним вирішене до попереднього судового засідання [249, с. 405];

Щодо інших дій, то це можуть бути дії, безпосередньо пов’язані із індивідуальними особливостями розгляду конкретної справи.

7. визначення часу і місця судового розгляду.

Як випливає із ст. 130 ЦПК України суд на попередньому судовому засіданні має визначити час і місце судового розгляду. Однак у разі, якщо суд попереднє засідання не проводить, час та місце мають бути визначені у відповідності до ст. 156 ЦПК України, яка регламентує питання призначення справи до розгляду. Слід відзначити, що у разі проведеня попереднього судового засідання ці статті ЦПК України не зовсім між собою узгоджуються, однак перевага мала б бути надана ст. 156 ЦПК України, яка закріплює спеціальне правило про встановлення дати розгляду справи після закінчення підготовки справи до судового розгляду, про що суддя постановлює ухвалу, в якій зазначається також, які підготовчі дії ним проведені. У зв’язку із тим, що законодавець не закріпив строк, протягом якого має бути здійснена підготовка справи до судового розгляду, закінчення такої підготовки не можна прив’язувати лише до проведення чи не проведення попереднього судового засідання, адже і у разі його проведення можуть бути вчинені певні дії (витребування доказів, призначення судової експертизи тощо), які потребують певного часу для отримання їх результатів судом[233].

<< | >>
Источник: САНІН БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ. Встановлення в порядку цивільного судочинства фактів, що мають юридичне значення Київ, 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.2. Провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, до судового розгляду:

  1. Особливості розгляду справ про встановлення фактів, що минуть юридичне значення
  2. ГЛАВА 6 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
  3. Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
  4. Глава XXXI СПРАВИ ПРО ЗМІНУ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
  5. § 5. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
  6. Глава 21. РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
  7. Які умови визначення юрисдикції суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення?
  8. Зап.Зч.1 ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Чи не повинні ці справи розглядатися в позовному провадженні?
  9. У переліку справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 256 ЦПК), не зазначено про встановлення факту реєстрації народження. Чи можна цей факт встановити і при яких умовах?
  10. Встановлення фактів, що мають юридичне значення
  11. 72. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
  12. 1.1.Розвиток наукової думки та методи дослідження інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -