Процесуальний порядок видачі судового наказу

2.1, Підсудність

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, передбачени­ми уст. 109 ЦПК.

Якщо боржником е фізична особа, то така заява пред’яв­ляється до суду за місцем її проживання.

Якщо місце проживання боржника невідоме, то заява про видачу судового наказу згідно з ч. 9 ст. 110 ЦПК пред’являєть­ся за місцезнаходженням майна боржника чи місцем його пе­ребування або за останнім відомим місцем проживання борж­ника чи постійного його заняття (роботи).

Заява про видачу судового наказу, де боржником є фізична особа, яка не має в Україні місця проживання, може пред’яв­лятися за місцезнаходженням його майна або за останнім ві­домим місцем його проживання чи перебування в Україні. При цьому місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача мають бути в кожно­му випадку достовірно встановлені, про що заявник повинен подати суду докази.

Заява про видачу судового наказу може в інтересах особи - заявника (стягувана) подаватися до суду його представником у тому разі, коли сам заявник та боржник проживають за межа­ми України (ч. 1 ст. 11 ЦПК). Для того, щоб визначитись, до якого суду України подавати таку заяву, представникові слід звернутись із клопотанням до Верховного Суду України, при визначенні такої підсудності останній постановлюе ухвалу.

Застосування правил територіальної підсудності при по­данні заяви про видачу судового наказу залежить від вимоги, на підставі якої видаватиметься судовий наказ. Так, наприк­лад, коли йдеться про вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, то у цьому випадку за аналогією може застосовуватись ч. 1 ст. 110 ЦПК, де має місце альтернативна підсудність, а саме - позови, що виникають з трудових правовідносин можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача.

При поданні заяви про видачу судового наказу можливе зас­тосування договірної підсудності (ст. 112 ЦПК) чи підсудності кількох вимог, пов’язаних між собою (ст. 113 ЦПК). Наприк­лад, заява про видачу судового наказу пред’являється до двох боржників, які проживають у різних місцях, заява може пода­ватися за місцем проживання або місцезнаход женням одного із боржників за вибором стягувана. Якщо заява ґрунтується на вимозі, пов’язаній з правочином щодо нерухомого майна, може мати місце застосування виключної підсудності (ст, 114 ЦПК).

Якщо боржником є юридична особа, то заява про видачу су­дового наказу подається до суду за її місцезнаходженням.

2.2. Форма та зміст заяви про видачу судового наказу

Для видачі судового наказу до суду подається заява, форму і зміст якої передбачено ст.98 ЦПК. Така заява подається у письмовій формі. У ній повинно бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подаєть­ся представником, їхнє місце проживання або місцезнаход­ження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) вартість майна у разі його витребування;

5) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява про видачу судового наказу підписується заявником. Якщо вона подається через представника, то останній повинен її підписати. Крім того, заява подається з її копіями та ко­піями доданих до неї документів відповідно до кількості борж­ників.

До заяви, яка подається представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Таким документом може бути довіреність або договір доручення. Як­що заяву про видачу судового наказу подає адвокат, то на стве­рдження своїх повноважень він може подати ордер, виданий відповідним адвокатським об'єднанням (ч.

Заява повинна бути оплачена судовим збором у розмірі п’ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного про­вадження. Додатком до заяви повинні бути документи, які підтверджують сплату судового збору.

При прийнятті заяви суддя перевіряє:

- чи відповідає заява вимогам, передбаченим ст. 98 ЦПК, щодо її змісту та форми;

- зміст вимоги (ст. 96 ЦПК), на підставі якої має бути вида­но судовий наказ;

- чи не вбачається із заяви та поданих документів спір про право.

Якщо заява оформлена з порушенням ст. 98 ЦПК, то до неї застосовуються положення ст. 121 ЦПК, тобто заява залиша­ється без руху та заявнику надається строк для усунення недо­ліків. У разі неусунення недоліків заява повертається стягува- чеві. Повернення заяви у порядку ст. 121 ЦПК не є перешко­дою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 101 ЦПК). Крім цієї підстави по­вернення заяви про видачу судового наказу на наказне провад­ження, поширюються підстави, передбачені у ч. З ст 121 ЦПК.

Судовий наказ може бути видано лише на підставі вимог, які передбачені ЦПК та іншим законом.

2.3. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.

Повернення заяви про видачу судового наказу

Судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчине­ному у письмовій формі;

2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не вип­лаченої працівникові суми заробітної плати;

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних за­собів боржника.

Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, вста­новлених законом.

Отже, перелік вимог, передбачений ч. 1 ст. 96 ЦПК, не є ви­черпним. Тому при видачі судового наказу можливе застосу­вання аналогії закону. Вимоги, передбачені у Переліку доку­ментів, за якими стягнення заборгованості проводиться у без- спірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Кабінетом Міністрів України 29 червня 1999 р., можуть за аналогією застосовуватися для видачі су­дового наказу.

- вимоги ґрунтуються на нотаріально посвідченому право- чині;

- вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;

- вимога ґрунтується на вчиненому нотаріусом протесті векселя в неплатежі, неакцепт!, недатуванні акцепта;

- заявлено вимогу про стягнення аліментів на неповноліт­ніх дітей, яка не пов’язана з встановленням батьківства, оспо­рюванням батьківства (материнства) чи необхідністю притяг­нення інших заінтересованих осіб;

- заявлено вимогу про стягнення з громадян недоїмки за по­датками, зборами чи іншими обов’язковими платежами;

- заявлено органом внутрішніх справ, відділом судових приставів (в Україні - державних виконавців. - С.Ф.). вимогу про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком відповідача, чи боржника і його майна, чи дитини, відібраної у боржника за рішенням суду, а також витрат, пов’язаних зі збереженням арештованого майна, вилученого у боржника, і зберіганням майна боржника, виселеного з приміщення, яке він займав.

Отже, ЦПК РФ передбачає додаткові підстави для видачі судового наказу, які не передбачено ЦПК України.

При визначенні характеру вимоги, на підставі якої ви­дається судовий наказ, необхідно встановлювати можливість підтвердження стягувачем заявленої вимоги безспірними до­казами, оскільки заявник на підставі безспірних письмових доказів зобов’язаний довести суду наявність підстав для вида­чі судового наказу. Тобто у заяві про видачу судового наказу мають бути зазначені вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються (п. З ст. 98 ЦПК), та документи, що дода­ються до заяви (п. 5 ст. 98 ЦПК). Саме такі документи й по­трібно розцінювати як письмові докази, які повинні бути без­спірними, наприклад нотаріально посвідчений договір пози­ки.

2.4. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу су­дового наказу

Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового на­казу, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену ст.

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Є думка російських науковців про те, що судовий наказ не видається, якщо:

- боржник не згоден із заявленою вимогою;

- якщо встановлено наявність спору про право, який не­можливо вирішити на підставі поданих документів².

Але з цією позицією погодитись важко, оскільки під час ви­рішення одноособово суддею питання про видачу судового на­казу виникнення спору про право не пов’язується із залишен­ням заяви без розгляду або закриттям провадження. Зі ст. 98 ЦПК можна встановити, що у наказному провадженні перед­бачається доведення стягувачем або його представником без­спірних вимог, оскільки йому потрібно ці вимоги обґрунтову­вати (п. 3) та при цьому посилатись на відповідний закон. Вод­ночас для боржника законом не вимагається обґрунтовувати заяву про скасування судового наказу та подавати докази на підтвердження своїх заперечень. Незалежно від наявності сумнівів у боржника у достовірності поданих стягувачем до­казів, якщо суд прийняв заяву про видачу судового наказу, він має бути виданим. Саме у цьому й виявляється спроще­ність даного провадження.

Крім того, наявність обґрунтованих на підставі закону за­перечень або існування конкретних доказів - це дійсне свід­чення виникнення спору про право, а тому така вимога при на­явності заперечень з боку боржника має розглядатись у за­гальному позовному провадженні, а не в спрощеному наказно­му.

Тому можна погодитися з позицією В.М. Аргунова, який вважає, що спір неможливо вирішити в наказному провад­женні в разі:

- коли документів недостатньо;

- коли існує дефект форми документів³.

Щодо дефекту форми документів, то письмові докази по­винні бути безспірними та не мати неясностей, незастереже- них виправлень, тобто не викликати сумнівів у їх достовірно­сті.

У статті 100 ЦПК перелік підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу не є вичерпним⁴. У цій нормі передбачено лише спеціальні підстави для такої відмови. Що­до загальних, то на наказне провадження за аналогією поши­рюються підстави відмови у відкритті провадження у справі, передбачені ст. 122 ЦПК.

У разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового нака­зу з підстав, передбачених у ст. 100 ЦПК, суд постановлює ух­валу, яка за п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК підлягає апеляційному ос­карженню.

3.