Порядок розгляду заяви про видачу судового наказу

Після прийняття заяви стягувана про видачу судового на­казу суд у триденний строк повинен видати судовий наказ на підставі заявлених вимог.

Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувана та боржника та заслуховування їх пояс­нень, тобто у спрощеному порядку.

У наказному провадженні не розглядаються обставини, пов’язані з встановленням права (наприклад, права позико­давця і позичальника визначено договором позики), а вони стосуються лише обов’язків боржника (позичальник не повер­нув у передбачені договором строки позику - ст. 1049 ЦК), а тому докази повинні бути спрямовані на безспірне підтверд­ження розміру боргових зобов’язань (статті 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК) та строків виконання зобов’язання.

Докази у наказному провадженні повинні подаватися за­явником відразу при зверненні до суду, оскільки у наказно­му провадженні відсутня стадія підготовки, на якій вони мо­жуть бути витребувані. Неподання доказу разом із заявою про видачу судового наказу розцінюватиметься як недолік заяви.

Особливості процесу доведення заявником своїх вимог у на­казному провадженні:

- докази мають підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувана, але і розмір обов’язків боржника;

- відсутність їх публічного дослідження і аналізу;

- докази, що подаються заявником, повинні бути безспірни- ми, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безспір- ність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні;

- докази мають бути лише письмові, що випливає з п, 5 ст.

■- процес доказування для стягувана закінчується з прий­няттям заяви про видачу судового наказу.

4. Судовий наказ, його зміст, законна сила. Скасування судового наказу

Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ст. 95 ЦПК). Він є різновидом судового рішення та підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання су­дових рішень у порядку, встановленому законом.

Судовий наказ слід також розцінювати як виконавчий до­кумент, оскільки за ч. 2 ст. 103 ЦПК він повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Так, у ст, 19 Закону «Про виконавче провадження» судовий наказ віднесено до ви­конавчих документів.

Особливість судового наказу полягає у його подвійності: з одного боку, він є судовим рішенням, а з іншого - виконавчим документом. Така подвійна його природа є винятком із загаль­ного правила та зумовлена необхідністю захисту безспірних прав стягувана у спрощеному порядку на підставі безспірних доказів. Відповідно до принципу рівності сторін боржнику та­кож законом гарантується захист його прав шляхом спроще­ної процедури скасування судового наказу.

Судовий наказ має меншу юридичну силу ніж судове рішення, оскільки при його видачі наявна «урізана» модель цивільної процесуальної форми, він може бути скасованим тим самим судом, що його постановив (ст. 106 ЦПК), він не ос­каржується у апеляційній та касаційній інстанціях.

Зміст судового наказу та його законна сила

У судовому наказі зазначається:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який ви­дав судовий наказ;

3) ім’я (найменування) стягувана і боржника, їх місце про­живання або місцезнаходження;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задово­ленню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а та­кож розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;

6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Із змісту судового наказу вбачається, що він, на відміну від судового рішення, не має усіх складових мотивувальної части­ни, яка характерна для судового рішення (п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК), тобто у ньому судом не аналізуються факти, якими об­ґрунтовується вимога, докази-документи, подані на підтверд­ження обставин, якими обґрунтовуються вимоги заявника, а лише має місце посилання на закон, на підставі якого підляга­ють задоволенню заявлені вимоги (п. 4).

Оскільки судовий наказ повинен відповідати вимогам, які пред’являються до виконавчих документів, то, крім поло­жень, передбачених у ст. 103 ЦПК, він може мати свої особли­вості. Наприклад, коли йдеться про видачу судового наказу на підставі нотаріально посвідченого аліментного договору про стягнення з боржника аліментів, то потрібно мати на увазі, що аліменти - це періодичні платежі, що стягуються до повноліт­тя дитини або до 21 року, якщо дитина навчається. Тому у су­довому наказі має зазначатися: дата та місце народження боржника, місце його роботи, оскільки такі дані можуть пот­ребуватися у разі оголошення розшуку боржника. Також ма­ють бути зазначені ім’я та дата народження кожної дитини, розмір аліментів, які стягуються на утримання дітей, та тер­мін, до якого ці аліменти повинні стягуватися. Щодо п. 5 ч. 1 ст. 105 ЦПК, де йдеться про видачу судового наказу на підставі вимоги про стягнення з боржника грошових коштів, то треба зазначати їх суму, яка підлягає стягненню, розрахункові ра­хунки боржника - юридичної особи. Але якщо, наприклад, йдеться про повернення суми позики за договором, то, крім су­ми позики, договором може передбачатись сплата процентів за ст. 1048 ЦК, а за ст. 1050 ЦК - сплата неустойки позичаль­ником за порушення умов договору. Тому якщо такі положен­ня мають місце у договорі, то вони повинні бути включені до судового наказу.

Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках. Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.

У заяві слід зазначити: найменування суду, до якого пода­ється заява, ім’я (найменування) особи-боржника, яка подає таку заяву, її місце проживання або місцезнаходження, ім’я (найменування) стягувана, місце його проживання, дату вида­чі судового наказу, який підлягає скасуванню, заперечення проти вимог стягувана (ч. 2 ст. 104 ЦПК), на підтвердження яких повинні подаватися безспірні докази (аналогія з п. 2 ст. 100 ЦПК, хоча така вимога не є обов’язковою), клопотан­ня про скасування судового наказу, підпис боржника та дату подання заяви. Якщо така заява подається представником, він повинен її підписати та додати до неї документ, який стве­рджує його повноваження.

У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності да­них про отримання боржником копії наказу останній набирає законної сили.

Один примірник залишається у справі, а другий скріплю­ється печаткою суду і після набрання ним законної сили вида­ється стягувану для пред’явленняя останнім до виконання.

Скасування судового наказу

Скасування судового наказу як одного із видів судового рі­шення тим судом, який його видав, є винятком із загального правила, оскільки згідно з ч. 2 ст. 218 ЦПК після проголошен­ня рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення. Цей виняток зумовлений природою на­казного провадження, його спрощеним порядком, та тим, що судовий наказ є «половинчастим» рішенням, оскільки він та­кож є і виконавчим документом.

Заява боржника про скасування судового наказу, яка пода­на в строк, встановлений ст. 105 ЦПК, розглядається судом протягом п’яти днів з дня її надходження без судового розгля­ду і виклику сторін.

Про скасування судового наказу суд постановлює ухвалу, у якій роз’яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загаль­них правил щодо пред’явлення позову.

При скасуванні судового наказу копії ухвал надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше трьох днів після її поста­новления для інформації та подальшого вирішення стягува­чем питання про можливість звернення до суду за вирішенням спору про право.

Не можна погодитися з вченими, які вважають, якщо боржник не подасть суду жодних доказів того, що вимоги стя­гувана до нього мають спірний характер, суд повинен відмови­ти у скасуванні судового наказу, про що постановити ухвалу, яка оскаржується у апеляційному порядку (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК). На нашу думку, суд не може відмовити у скасуванні су­дового наказу, він його у будь-якому разі має скасувати, ос­кільки у наказному провадженні суд не наділений правом роз­глядати по суті заперечення боржника проти видачі судового наказу та оцінювати подані ним докази, оскільки у наказному провадженні відсутня стадія судового розгляду, тут має відмінний від скасування судового рішення спрощений поря­док скасування судового наказу. Крім того, у п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК йдеться не про оскарження у апеляційному порядку ух­вали про відмову у скасуванні судового наказу, а про ухвалу у відмові прийняття заяви про видачу судового наказу чи у відмові прийняття заяви про скасування судового наказу⁵.

¹ Детальніше див.: Фурса CJL, Щербак CJL, Евтушенко OJ. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2006. - С. 58-119; Фурса CJL₁ Фурса EJ, Щербак С.В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT_t 2007. - Т. 1. - С.347-368.

^s Черемин MA Приказное производство в российском гражданском про­цессе.- M.: Городец- издат, 2001. - С. 143-144.

³ Аргунов В.Н. Судебный приказ и приказное производство // Законода­тельство. - 1998. - Ks 2. - С. 18.

⁴ Фурса CJL // Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2007. - Т. 1.

^s Бобрик BJ. Ц Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар. - K.: Атіка, 2008. - С. 241.