§ 3. Процесуальна співучасть у цивільному процесі Процесуальне правонаступництво. Заміна неналежного відповідача

Позов може подаватися спільно кількома позивачами або до кіль­кох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сто­рони діє в судовому процесі самостійно.

Інститут процесуальної співучасті виникає як наслідок існування множинності осіб у матеріальних правовідносинах на стороні боржника чи кредитора.

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права або обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права й обов'язки.

У теорії цивільного процесу процесуальну співучасть за формою по­діляють на такі види:

а) активна співучасть (співучасть на стороні позивача), напри­клад, згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників;

б) пасивна співучасть (співучасть на стороні відповідача), напри­клад, згідно зі ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяль­ністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність пе­ред потерпілим, при цьому слід відрізняти подання позову до кількох відповідачів, які солідарно відповідають за зобов'язанням, коли до всіх відповідачів висувається одна вимога, від об'єднання позовів, коли до кожного з відповідачів висувається самостійна вимога;

в) змішана співучасть (кілька співпозивачів подають позов до де­кількох співвідповідачів).

Крім активної, пасивної і змішаної співучасті, практичне значення має поділ співучасті на обов'язкову (необхідну) і факультативну (мож­ливу, припустиму). Обов'язковою співучасть буває в тому разі, якщо ха­рактер спірних матеріальних правовідносин є таким, що питання про права й обов'язки одного із суб'єктів неможливо вирішити без залучення до справи інших суб'єктів цих правовідносин.

Факультативна співучасть є такою в тих випадках, коли в справі беруть участь усі сторони, хоча питання про право одного зі співучасни­ків можна було б вирішити самостійно, незалежно від прав та обов'язків інших співучасників. Така співучасть може існувати як з ініціативи пози­вача, так і з ініціативи суду. Так, наприклад, усі повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних нужденних батьків, однак суд може ви­нести рішення про стягнення аліментів за позовом лише до тих дітей, на яких як на відповідачів указали батьки (ч. 2 ст. 205 СК України).

Співучасників наділено всіма правами сторін. Кожен зі співпозива­чів або співвідповідачів стосовно іншої сторони виступає самостійно. Усі співпозивачі та співвідповідачі мають рівні права і несуть рівні обов'язки.

Для співучасті характерно те, що співучасть передбачає таку кіль­кість осіб на стороні позивача чи відповідача, за якої право вимоги кож­ного зі співпозивачів є самостійним, тобто право вимоги одного пози­вача існує поряд із правом вимоги іншого так само, як і обов'язок відпо­відати за позовом іншого відповідача. Тому важливою ознакою співуча­сті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов'яз­ків. Ця ознака дає змогу відрізняти процесуальну співучасть від участі третіх осіб у цивільному процесі.

Від процесуальної співучасті також слід відрізняти подання позову органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Ці особи в разі звернення до суду з позовом не є учасниками спірного матеріального правовідносини, не мають влас­ного матеріально-правового інтересу, а тому не можуть вважатися про­цесуальними співучасниками з позивачем.

Процесуальне правонаступництво.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зо­бов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відпові­дної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Можливість процесуального правонаступництва визначається мо­жливістю правонаступництва в матеріальному праві. У матеріальному праві виділяють універсальне і сингулярне правонаступництво. На від­міну від матеріального, процесуальне правонаступництво може бути лише універсальним (загальним): процесуальні права й обов'язки сто­рони чи третьої особи переходять до правонаступника в повному обсязі, без будь-яких винятків. У разі сингулярного правонаступництва в мате­ріальних правовідносинах (наприклад у разі відступлення права вимоги або переведення боргу) правонаступництво в процесі буде універсаль­ним (загальним).

Вирішуючи питання про можливість процесуального правонаступ­ництва в кожному конкретному випадку, варто мати на увазі, що в де­яких випадках процесуальне правонаступництво є неможливим, оскі­льки правонаступництво є неможливим в матеріальних правовідноси­нах. Так, процесуальне правонаступництво є неможливим у справах за позовами про стягнення аліментів, про поновлення на роботі, про ком­пенсацію шкоди, заподіяної здоров'ю тощо, оскільки ці вимоги є тісно пов'язаними з особою позивача чи відповідача. У такому разі прова­дження у справі закривається відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Юридичним фактом, що тягне за собою виникнення процесуаль­ного правонаступництва, є ухвала суду. Подія, що є підставою матеріа­льного правонаступництва, так само, як і саме матеріальне правонасту­пництво, - матеріально-правові передумови (чи підстави) процесуаль­ного наступництва, проте не юридичні факти, що тягнуть за собою виник­нення відповідних процесуальних правовідносин.

Процесуальне правонаступництво, що виникає у разі смерті фізич­ної особи, яка є стороною чи третьою особою у справі, передбачає пе­вну процедуру. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 251, п. 1 ч. 1 ст. 253 ЦПК України у разі смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають право­наступництво, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до за­лучення до участі у справі правонаступника. З питання зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Після оформлення мате­ріального правонаступника провадження у справі має відновитися. У такому разі і настає процесуальне правонаступництво. Згідно зі ст. 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учас­ників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отри­мання судом повідомлення про усунення обставин, що спричинили його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

У всіх інших випадках процесуального правонаступництва, крім смерті фізичної особи, залучення у справу правонаступника відбува­ється без зупинення провадження у справі.

Питання про вступ правонаступника у процес вирішується в судо­вому засіданні. Правонаступник повинен подати в суд докази, що підт­верджували б його правонаступництво в матеріальних правовідносинах (свідоцтво про право власності, документ про реорганізацію юридичної особи, свідоцтво про спадщину), а суд постановляє ухвалу, відповідно до якої правонаступник займає у процесі процесуальне становище свого попередника.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього так само, як вони були обов'язковими для особи, яку він замінив.

Заміна неналежного відповідача. Залучення до участі у справі співвідповідача. Під час судового провадження у цивільній справі може виявитися, що позов подано до особи, яка не повинна відповідати за позовом, тобто відповідач є неналежним.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як від­повідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за поданим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати ви­моги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві^[77].

Порядок заміни неналежного відповідача закріплено в ст. 51 ЦПК України. Під час підготовчого провадження або до початку першого су­дового засідання у разі розгляду справи за правилами спрощеного по­зовного провадження, якщо виявилося, що відповідач є неналежним, суд за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Суд пер­шої інстанції також має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спро­щеного позовного провадження - до початку першого судового засі­дання залучити до участі у ній співвідповідача.

Після закінчення підготовчого провадження або після початку пер­шого судового засідання у разі розгляду справи за правилами спроще­ного позовного провадження суд може залучити до участі у справі спів­відповідача або замінити первісного відповідача належним відповіда­чем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідпові­дача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідпові­дача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розг­ляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відпові­дачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необгрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача

Заміна позивача або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, нормами ЦПК України не допускається. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що позов подано неналежним по­зивачем, суд повинен ухвалити рішення про відмову в позові.

Заміну неналежного відповідача слід відрізняти від процесуаль­ного правонаступництва. Так, процесуальне правонаступництво настає з підстав, що виникли під час процесу, а заміна неналежного відпові­дача ґрунтується на обставинах, що виникли до порушення цивільного процесу. У разі процесуального правонаступництва всі процесуальні права й обов'язки правопопередника переходять до правонаступника, а процесуальні дії, вчинені правопопередником, є обов'язковими для правонаступника. У разі заміни неналежного відповідача такий перехід не відбувається. Неналежний відповідач не може нічого передати нале­жному, оскільки вибуває з процесу, тому що не може бути суб'єктом спі­рних матеріальних правовідносин і, відповідно, мати процесуальні права й обов'язки.