§ 2. Сторони в цивільному процесі Процесуальні права та обов'язки сторін у цивільному процесі
Визначальною рисою позовного провадження є наявність спору про право цивільне (в широкому розумінні) та двох сторін із протилежними юридичними інтересами. Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).Процесуальне законодавство оперує категоріями «сторони», «позивач», «відповідач», не наводячи їх дефініцій. Разом із тим наукою цивільного процесуального права встановлено основні ознаки поняття сторін, що відрізняють сторони від інших учасників справи.
Так, по-перше, поняття сторони в цивільному процесі завжди співвідносилося з предметом судового розгляду - спірними матеріальними (цивільними в широкому розумінні) правовідносинами. Відповідно, поняття сторони пов'язується передусім із поняттям суб'єкта спірних матеріальних правовідносин. Разом із тим ця теза потребує уточнення, оскільки спір про право може виникнути не лише між особами, які дійсно перебувають у матеріальних правовідносинах. Так, під час порушення цивільної справи не завжди можна бути впевненим у тому, що суб'єктивне право, про захист якого просить позивач, належить йому і що воно дійсно було порушено чи оспорюється, що відповідати за позовом має саме та особа, яку позивач просить залучити як відповідача. Фактичні обставини справи судом встановлюються уже в стадії судового розгляду. Тому стороною у справі є дійсний або ймовірний суб'єкт спірних матеріальних правовідносин, чиї права, свободи або охоронювані законом інтереси стали об'єктом судового захисту.
По-друге, сторони, будучи учасниками матеріальних правовідносин, мають у справі юридичну заінтересованість (матеріально-правову та процесуальну водночас). Матеріально-правова заінтересованість означає заінтересованість в отриманні матеріально-правового блага (підтвердженні права, усуненні його деформації, тобто в отриманні судового захисту як матеріально-правового підсумку процесу, що опосередкований в судовому рішенні).
Процесуальна заінтересованість сторони полягає в отриманні судового захисту як процесуального блага (заінтересованість у самому процесі й максимально ефективному використанні наданих законом процесуальних засобів і способів захисту). Заінтересованість сторін у процесі має особистий характер, оскільки вони виступають на захист своїх прав і законних інтересів. При цьому заінтересованість відповідача є протилежною заінтересованості позивача, що обумовлено «протистоянням» сторін у спірних матеріальних правовідносинах. Так, позивач заінтересований в отриманні матеріального блага (спірної речі, житлового приміщення, аліментів тощо) й ухваленні сприятливого для нього судового рішення, яке можна буде виконати примусово. Інтерес відповідача полягає в тому, щоб суд підтвердив відсутність у нього будь-яких обов'язків перед позивачем (що він не порушував прав позивача, діяв правомірно) та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.По-третє, внаслідок «подвійності» природи заінтересованості лише на сторони повною мірою поширюються матеріально-правові та процесуальні наслідки судового рішення, що набрало законної чинності; цими ж обставинами пояснюються і суб'єктивні межі законної чинності судового рішення.
По-четверте, ознакою сторін у процесі є те, що оскільки справа ведеться в інтересах сторін, саме на них покладаються судові витрати у справі, якщо їх не звільнено від них законом чи судом.
Отже, сторони в цивільному процесі - це дійсні чи ймовірні суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, що є предметом судового розгляду, які мають у справі юридичну заінтересованість, несуть судові витрати у справі та на яких поширюється законна сила судового рішення.
Сторонами в позовному провадженні є позивач і відповідач. Сторонами (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні особи (громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни), юридичні особи та держава.
Позивач - це дійсний або ймовірний суб'єкт спірного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, який особисто ініціював у суді цивільну справу чи вступив у процес, порушений на захист його прав та інтересів іншою уповноваженою на це законом особою.
Так, у випадках, установлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах.
Проте позивачем визнається саме особа, в інтересах якої процес порушено.Відповідач - це особа, притягнута судом до відповіді на позов за вказівкою позивача чи за ініціативою суду у зв'язку з припущенням про те, що вона не виконує покладений на неї обов'язок, тим самим порушуючи суб'єктивне право чи інтерес позивача.
Вирішальним для визначення відповідача в конкретній справі є воля позивача. Саме позивач указує особу, яка ймовірно порушила його право чи інтерес. Разом із тим під час розгляду справи може виявитися, що позов подано не до тієї особи, яка мусить відповідати за позовом, тобто встановлено, що відповідач не є правозобов'язаною особою, суб'єктом матеріальних правовідносин (так званий неналежний відповідач). У такому разі суд вирішує питання про заміну неналежного відповідача в порядку ст. 51 ЦПК України.
Для того щоб сторони могли успішно захищати в цивільному процесі свої права й охоронювані законом інтереси, вони наділяються різноманітними процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки. За принципом процесуальної рівноправності сторін позивач і відповідач мають рівні процесуальні права й обов'язки.
Процесуальні права та обов'язки сторін можна класифікувати, поділивши на дві групи:
1) загальні - процесуальні права та обов'язки, визначені в ст. 43 ЦПК України для всіх учасників справи;
2) спеціальні - права щодо розпорядження матеріально-правовою вимогою (у позивача) і відповідним цій вимозі обов'язком (у відповідача).
Так, згідно зі ст. 49 ЦПК України позивач має право відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені ЦПК України.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову у вигляді подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета та підстав позову не допускаються, крім випадку, якщо це потрібно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.У разі подання будь-якої заяви про зміну підстав або предмета позову, збільшення чи зменшення позовних вимог до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.
Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Сторони, як і всі інші учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.