Процесуальна співучасть та її види. Порядок і підстави залучення співучасників

Стаття 32 ЦПК України регулює питання співучасті в ци­вільному процесі.

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом мно­жинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов 'язку.

Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов’язків.

Ця ознака дає змогу відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб: від участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а також від співвідповідача, який залучається до участі у справі судом у разі відсутності згоди на це позивача у порядку ст. 33 ЦПК України.

Цивільна процесуальна співучасть може виникнути в мо­мент відкриття провадження у справі, якщо в суд звертається декілька позивачів чи позов пред’явлено до декількох відповіда­чів, і на більш пізніх стадіях, наприклад, суд може об’єднати по­зови і в стадії судового розгляду в порядку ст. 126 ЦПК України. Процесуальна співучасть може виникнути також у разі вступу у справу кількох правонаступників сторони.

Ознаки цивільної процесуальної співучасті:

- співучасники - це суб’єкти спірних матеріально-пра­вових правовідносин;

- інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але протилежні інтересам іншої сторони;

- наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів.

Співучасть за формою можна розділити на такі види:

1) активна (кілька співпозивачів проти одного відповіда­ча). Така співучасть найбільш поширена. У співпозивачів завжди спільні інтереси щодо відповідача. Така співучасть виникає, на­приклад, у разі пред’явлення кількома спадкоємцями за законом до спадкоємця за заповітом позовної заяви про визнання заповіту недійсним;

2) пасивна (один позивач проти декількох співвідповіда­чів).

3) змішана (кілька співпозивачів проти кількох співвідпо­відачів).

Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки з ініціативи співпозивачів.

Можливі співпозивачі у справі повинні повідомлятися судом про те, що в провадженні суду знаходиться конкретна ци­вільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Співпозивачі не можуть притягатися до справи без зважання на їхню думку, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності.

Активна співучасть специфічна ще в одному відношенні: всіх співпозивачів обов’язково об'єднує спільність матеріально- правових інтересів стосовно відповідача.

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива і з ініціативи позивача (позивачів), і з ініціативи суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі.

Необхідно чітко розмежовувати пасивну співучасть від права суду залучити до участі у справі іншу особу як співвідпо­відача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача (ст. 33 ЦПК України). Законодавець невдало вживає термін «співвідповідач» у разі співучасті й у разі залучення другого відповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача. В останньому випадку предметом спору не є ані спільні обов’язки відповідачів, ані однорідні обов’язки; обов’язки відповідачів не випливають з однієї підста­ви, а тому це не може бути процесуальною співучастю. В цьому аспекті ЦПК 1963 року був досконалішим, оскільки вживав по­няття другого відповідача, а не співвідповідача.

За ступенем обов’язковості співучасть може бути обо- в ’язковою (необхідною) або факультативною (можливою, допу­стимою).

Обов’язкова співучасть можлива в тому разі, якщо харак­тер спільного матеріального правовідношення такий, що питання про права і обов’язки одного із суб’єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб’єктів цього відношення.

На обов’язкову співучасть указано у постанові Пленуму ВС України від 27 серпня 1976 р. «Про судову практику в спра­вах про виключення майна з опису». Зазначено, що за правила­ми, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрун­туються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує: боржника,

особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізо­ване. У тих випадках, коли опис здійснювався для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відпові­дач притягується відповідний фінансовий орган.

Обов’язковий характер цього виду співучасті пояснюється необхідністю розглядати справу з участю всіх співучасників. Якщо йдеться про відповідачів, то суд зобов’язаний залучити їх до розгляду справи. За співучасті ж на стороні позивача суд не має права в примусовому порядку залучити співпозивачів до процесу. Суддя лише повідомляє цих осіб про їх право всту­пити в розпочатий процес для захисту своїх інтересів.

Факультативна співучасть виникає за розсудом суду. В цьому разі справи співучасників можуть розглядатися окремо, що не впливає на законність і правильність рішення суду. Це, зокрема, право суду на об’єднання позовів у порядку ст. 126 ЦПК України.

Факультативна процесуальна співучасть зумовлюється до­цільністю, тобто сприяє скороченню часу й витрат, пов’язаних із вирішенням справи.

Об’єднання позовів може здійснити й позивач формулю­ванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорід­ними позовними вимогами, їх об’єднати правомочний і суддя. Як умова такого об’єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав по­зову й процесуальна доцільність.

Також на факультативну співучасть, проте на стороні від­повідача, вказано в п. 3 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про від­шкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6. Передбачено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

У такому ж порядку відповідають володільці джерел під­вищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кіль­кох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Тобто в цьому разі потерпілий сам визначає, до кого пред’явити позов, а тому співучасть може виникати (пред’яв­лення позову до всіх боржників), а може і не виникати (пред’явлення позову до одного із боржників).

Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно, хоча співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність. Можливість передан- ня прав представляти інтереси співучасників одному із них об­ґрунтовується тим, що предметом спору є спільні права чи обов’язки; такі права і обов’язки ґрунтуються на одній підставі; предметом спору є однорідні права і обов’язки. Вказівка на наявність повної цивільної процесуальної дієздатності як умови на ведення справи одним із співучасників очевидна із загальної вимоги до осіб, які можуть бути представниками.

Процесуальна співучасть має значний тактичний потен­ціал. Участь у процесі декількох відповідачів, замість одного, створює позивачу додаткові переваги. Позивачу може бути вигідно мати декілька відповідачів. По-перше, кожен із них заці­кавлений у тому, щоб не відповідати за позовом. Тому хоч вони й на одній стороні, їх інтереси не збігаються. Є підґрунтя для протистояння інтересів співвідповідачів.

По-друге, бажаючи захистити свої інтереси, співвідповіда­чі надаватимуть суду докази, які позивач може використати для обґрунтування своєї позиції.

По-третє, рішення суду, за яким на співвідповідачів пок­ладається солідарний обов’язок, може бути виконане через будь- який з них. Стягувач матиме більше шансів на реальне виконан­ня рішення.

По-четверте, залучення кількох відповідачів, які знахо­дяться у різних місцях, створює можливості для маневрування із підсудністю, оскільки позов може бути пред’явлено за місцем знаходження одного із відповідачів. Цей тактичний прийом здобув широке застосування.

У професійних колах співвідповідача, який притягується лише для цілей визначення бажаної підсудності, називають «технічним відповідачем».

Однак можуть виникати й негативні тактичні наслідки від цього прийому, якщо співвідповідачі домовляться про спільний захист. Спільний захист посилює їх ресурси, розширює тактич­ний простір. Тому, залучаючи співвідповідачів, слід перешко­джати їх об’єднанню проти позивача.

Співвідповідача найкраще притягати з початку, але це мо­жна зробити і в процесі розгляду справи шляхом подання до су­ду відповідної заяви.

Притягнення другого співвідповідача може використову­ватися також як альтернатива заміні неналежного відповідача. У такий спосіб позивач «зберігає» первісного відповідача, але й притягує іншого, належного.

Щодо первинного відповідача суд у позові відмовить, але він змушений буде брати участь у справі.

3.