Поняття, умови і порядок заміни неналежного відповідача

Неналежним відповідачем є особа, яка не має відповіда­ти за пред 'явленим позовом. Це означає, що відповідач, який справді є суб’єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення, визнається належним.

У момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є відповідач належним. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що особа, до якої пред’явлено позов, не повинна відповідати за ним, оскільки не є учасником спірного правовід- ношення, то суд мав би у позові відмовляти. Своєю чергою, по­зивач мав би знову звертатися до суду з позовом вже до належ­ного відповідача.

Натомість, з метою процесуальної економії, забезпечення ефективного судового розгляду та швидкого захисту поруше­них прав в цивільному процесуальному законодавстві функціо­нує інститут заміни неналежного відповідача. Його сутність у тому, щоб, не припиняючи провадження у справі, замінити неналежного відповідача належним і саме щодо останнього ви­рішити заявлений позов.

Для цього суд має право:

- за клопотанням позивача провести заміну неналежного відповідача;

- за клопотанням позивача залучити до участі у справі ін­шу особу як співвідповідача;

- у разі відсутності згоди позивача залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За заміни неналежного відповідача можливі такі варіанти. Перший - судом установлено, що первісний відповідач є нена­лежним, і хто є належним - за згодою позивача суд здійснює заміну чи залучення до участі у справі іншої особи як співвідпо­відача. Інший випадок - якщо за тих же обставинах позивач не згоден на заміну, то суд з метою процесуальної економії при­тягає належного відповідача як співвідповідача і задовольняє позов щодо належного, відмовляє - щодо неналежного. Третій варіант - позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, а належного немає - суд закриває провадження у справі у зв'язку із відмовою позивача від позову.

Заміна неналежного відповідача повинна ініціюватися позивачем, який повинен подати клопотання. У цьому клопо­танні позивач повинен обґрунтувати необхідність такої заміни, а саме - чому первісний відповідач є неналежним і хто є відпо­відачем належним. Установлення неналежності первісного від­повідача без з'ясування особи, яка повинна відповідати за позо­вом, не дає змоги здійснити заміну.

Подання позивачем такого клопотання означає, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

Використання у ст. 33 ЦПК України звороту «Суд за клопотанням позивача... замінює первісного відповідача належ­ним відповідачем,... або залучає до участі у справі іншу особу

як співвідповідача» дає підстави вважати, що суд зобов’язаний вчинити одну з двох процесуальних дій:

1) замінити неналежного відповідача або

2) залучити до участі у справі як співвідповідача іншу особу.

Яку саме з цих дій слід учинити визначає суд з огляду на думку інших осіб, які беруть участь у справі. Наприклад, якщо неналежний відповідач не згідний на заміну його належним від­повідачем, суд може притягти належного відповідача другим відповідачем. Суд може зробити висновок, що участь у справі неналежного (але причетного до справи) відповідача сприятиме повному і всебічному розгляду справи, а тому із його заміною не погодитися.

Необхідно чітко розмежовувати пасивну співучасть від права суду залучити до участі у справі іншу особу як співвідпо­відача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача (ст. 33 ЦПК України). Законодавець невдало вживає термін «співвідповідач» у разі співучасті й у разі залучення другого відповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача.

В останньому випадку предметом спору не є ані спільні обов’язки відповідачів, ані однорідні обов’язки; обов’язки відпо­відачів не ґрунтуються на одній підставі, а тому це не може бути процесуальною співучастю.

Стаття 33 ЦПК України не передбачає як умову заміни відповідача його згоду. Проте в судах на позицію неналежного відповідача зважають, якщо він вимагає розгляду справи по суті і ухвалення щодо нього рішення про відмову в задоволенні по­зову як реабілітуючої підстави. Тобто навіть за згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу суди зважають на думку останнього і якщо він наполягає на вирішенні справи щодо заявленого до нього позову, вказують у рішенні про відмо­ву в задоволенні позову щодо нього.

Простежується думка, що така практика необґрунтована, адже заміна неналежного відповідача означає, що ця особа не посягала на права, свободи чи інтереси позивача. Ця підстава сама собою має реабілітуючий характер.

Первісного неналежного відповідача слід залишати у справі, якщо він про це просить (не дає згоди на його заміну), оскільки він і після визнання його неналежним залишається заін­тересованим у справі. Наприклад, первісний неналежний відпо­відач може бути зацікавлений у відшкодуванні судових витрат, яких він зазнав у зв'язку із пред'явленням до нього необгрунто­ваного позову до часу заміни. Якщо він вибуває зі справи вна­слідок заміни, то судові витрати йому не відшкодуються.

Його заінтересованість може полягати в тому, щоб уне­можливити звернення до нього з тотожним позовом у май­бутньому, оскільки після заміни неналежного відповідача це не виключається.

Неналежний відповідач може бути зацікавлений у збе­реженні свого процесуального статусу для того, щоб мати змогу брати участь у дослідженні доказів або одержувати копії документів, які долучені до справи.

Тому, якщо неналежний відповідач не погоджується із його заміною з метою захисту його інтересів, суду доцільно замість заміни відповідача залучати належного відповідача до справи як другого відповідача.

У разі заміни відповідача або притягнення додаткового відповідача справа розпочинає розглядатися спочатку лише за їх клопотанням. Якщо таке клопотання було заявлено, то суд зобов'язаний розпочати розгляд справи спочатку.

Чинний ЦПК України не передбачає заміну неналежного позивача. Це пов'язано із тим, що заміна позивача суперечила принципу диспозитивності. Позивач може бути змінений лише внаслідок процесуального правонаступництва.

Заміна неналежного відповідача або притягнення другого відповідача допускається лише до постановлення рішення суду. Це питання вирішується ухвалою суду, яка оформляється окре­мим документом і надсилається належному відповідачу (другому відповідачу) і є підставою для його участі в процесі. Заміна може бути здійснена також у стадії попереднього судового розгляду. Заміна відповідача є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Законом не передбачено можливості заміни заміненого відповідача. Така ситуація може виникнути, якщо під час вирі­шення питання про заміну первісного неналежного відповідача належним суд припустився помилки. Ця помилка може полягати у заміні належного відповідача (тоді той відповідач, який всту­пає в процес на заміну, є неналежним і потребує заміни) або в заміні неналежного відповідача іншим, але теж неналежним відповідачем.

Інститут заміни неналежного відповідача слід відрізняти від притягнення до участі у справі інших відповідачів. Напри­клад, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що, крім відповідача, відповідати за позовом повинні ще й інші особи, ці особи можуть бути притягнуті до участі у справі як співвідпові­дачі. На відміну від заміни неналежного відповідача попередній відповідач у справі залишається.

Притягнення до справи іншого, додаткового відповідача, повинно відбуватися лише за заявою позивача з огляду на вимо­ги ст. 32 ЦПК України. Оскільки відповідача називає саме пози­вач, то, на нашу думку, суд не може відмовити у прийнятті такої заяви про уточнення складу відповідачів, якщо водночас є пе­редбачені законом підстави для участі у справі співвідповідачів.

Законом не визначено правові наслідки притягнення до справи додаткового відповідача за заявою позивача.

Розгляд справи та постановлення рішення щодо неналеж­ного відповідача унеможливлює виконання рішення, тому на­самперед позивач зацікавлений у тому, щоб відповідач був належним. Однак не всі рішення потребують виконання. Якщо заявлено позов про визнання і судовим рішенням установлено певний факт, що стосується позивача, то цей факт уже існує незалежно від того, хто брав участь у справі.

Наприклад, заявлено позов про визнання права власності на майно, оскільки відповідач оспорює це право (водночас навіть не має значення, чи справді право оспорюється). Рішенням суду позов задоволено і визнано право власності позивача на спірне майно. З моменту набрання рішенням суду законної сили позивач вважатиметься власником цього майна не лише щодо відповідача, а щодо всіх осіб, навіть й тих, які участі у справі не брали. Рішення суду обов’язкове для всіх.

Отже, якщо з однакових підстав право оспорюється кіль­кома особами, а рішення суду постановлено лише за участю частини з них, то визнане судом право буде встановленим для невизначеного кола осіб.

Ця особливість судового рішення часто використовується в корпоративних спорах, коли, наприклад, подається позов контрольованого акціонера до акціонерного товариства про визнання недійсним рішення зборів акціонерів, у якому суд від­мовляє, для того, щоб не допустити рішення суду про визнання недійсним рішення зборів за позовом іншого, неконтрольованого акціонера. Для того, щоб не було конкуренції судових рішень, суд, який розглядає аналогічну справу пізніше, відмовляє у по­зові, покликаючись на рішення, яке було постановлене іншим судом раніше.

4.