Поняття та ознаки сторін. Процесуальні права та обов'язки сторін

Згідно зі ст. 124 Конституції України та чч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Традиційно сторонами вважаються особи, які є учасни­ками спірного матеріального правовідношення. Однак така дум­ка критикується, оскільки можливі випадки, коли матеріально - правові відносини між сторонами відсутні, зокрема, коли пози­вач не має права вимоги або відповідач у цій справі не має відповідного обов’язку перед позивачем (неналежність сторони). Суд зобов’язаний розглядати і цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з’ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами у разі пред’явлення позову. Лише під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із установлених обставин (п. 3 ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб’єк­тами права з достатньою підставою для вступу у процес. Наявність чи відсутність між сторонами правовідносин жодною мірою не відображається на їх правовому становищі. Навіть за очевидної відсутності матеріальних правовідносин між такими суб’єктами слід визнавати позивачем і відповідачем із наділен­ням усіма процесуальними правами та обов’язками.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивач - це особа, на захист прав та інтересів якої від­крито провадження у справі. З цього очевидно, що позовна заява подається для захисту порушених прав, а саме порушення в часі повинно існувати до відкриття провадження у справі.

Як правило, саме позивач ініціює процес шляхом подання позовної заяви. Однак не лише позивач може це зробити. Прова­дження відкривається за заявою представника або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. З цієї причини неправильне твердження про те, що пози­вач - це особа, яка звертається до суду.

Позивач першим з’являється у справі, тому він має певні переваги порівняно зі стороною, яка захищається (відповідачем). Це визначає його тактичні переваги. Позивач має можливість вибору: 1) способу порушення справи (самостійно чи через ін­ших осіб); 2) відповідача; 3) часу для пред’явлення позову; 4) підсудності; 5) підстав та предмету позову, а отже і меж судо­вого розгляду. Ці обставини мають важливе тактичне значення.

Відповідач - це особа, на яку вказує позивач як на поруш­ника своїх прав. Тому саме позивач визначає, до кого пред’явити позов.

Відповідач з’являється в процесі другим. Його основне завдання у справі - захист проти позову та відмова у задоволенні позову.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юри­дичні особи, а також держава.

Правами сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного і окремого провадження, за винятка­ми, встановленими відповідними нормами щодо цих видів про­вадження у цивільному процесі.

Цивільно-процесуального статусу позивача і відповідача особи набувають з моменту відкриття провадження по справі.

Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин загалом, та осіб, які беруть участь у справі зокрема, є такі:

- сторони - це обов ’язкові суб ’єкти цивільного процесу;

- сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;

- юридична заінтересованість сторін має особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і проце­суальною заінтересованістю;

- справа (процес) ведеться від імені сторін;

- сторони несуть судові витрати у справі;

- на сторони поширюються усі наслідки та властивості судового рішення;

- правосуб ’єктність сторін допускає правонаступництво.

Позивач, як правило, є ініціатором порушення справи, звертаючись до суду, він вважає, що його право порушене чи оспорюється.

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, не є позивачами, а тому якщо особа, яка має повну цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлені вимоги, то суд залишає заяву без розгляду. Відповідач, на відміну від позивача, не звертається до суду, а його притягують до відповіді за пред'явленим позовом, оскільки позивач вказує у позовній заяві на відповідача як на порушника свого права.

Стаття 31 ЦПК України закріплює принцип процесуальної рівності сторін, сутність якого в тому, що сторони в цивільному процесі наділяються рівними можливостями щодо відстоювання своєї позиції в цивільній справі. У поєднанні з принципом дис- позитивності та змагальності досягається реальна рівність сторін у процесі. Цей принцип не означає, що позивач і відповідач ма­ють однакові права, адже це об'єктивно неможливо, йдеться про рівні можливості в реалізації наданих їм законом прав.

Сторони належать до складу осіб, які беруть участь у справі, а тому володіють загальними правами, які передбачені ст. 27 ЦПК України.

Відповідно до цієї статті сторони мають право:

- ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них ви­тяги, копії з долучених до справи документів;

- одержувати копії рішень, ухвал;

- брати участь у судових засіданнях;

- подавати докази, брати участь у їх дослідженні;

- ставити питання іншим особам, які беруть участь у спра­ві, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

- заявляти клопотання та відводи;

- давати усні й письмові пояснення судові;

- подавати свої доводи, міркування щодо питань, які ви­никають під час судового розгляду, та заперечення проти клопо­тань, доводів і міркувань інших осіб;

- користуватися правовою допомогою;

- ознайомлюватися з журналом судового засідання, роби­ти з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти;

- прослуховувати запис фіксування судового засідання те­хнічними засобами, робити з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти;

- оскаржувати рішення і ухвали суду;

- користуватися іншими процесуальними правами, вста­новленими законом.

Крім того, сторони наділяються відповідними до їх право­вого статусу спеціальними правами. Відтак позивач має право до початку розгляду справи змінити підставу або предмет позову, впродовж усього часу збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову; а відповідач — визнати позов повні­стю або частково (впродовж усього часу), пред'явити зустрічний позов (до початку судового розгляду) (ч. 2 ст. 31 ЦПК України).

Сторони також можуть передати спір на розгляд тре­тейського суду (ст. 17 ЦПК України), укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу (ч. 3 ст. 31 ЦПК України).

Кожна зі сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що її стосується (ч. 4 ст. 31 ЦПК України).

Крім того, на сторони покладаються обов’язки:

1) подати всі наявні у них докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання для підтвер­дження своїх вимог чи заперечень (ч. 2 ст. 27 ЦПК України);

2) повідомити суд про третю особу, до якої у них, за рі­шенням суду, виникне право заявити вимогу або яка у такому разі може заявити вимогу до них (ч. 1 ст. 36 ЦПК України);

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання (пе­ребування, знаходження) або місцезнаходження під час прова­дження справи (ч. 1 ст. 77 ЦПК України);

4) повідомляти суд про причини неявки у судове засідання (ч. 2 ст. 77 ЦПК України);

5) у разі присутності в залі судового засідання: вставати, коли входить і виходить суд; заслуховувати рішення суду, давати пояснення стоячи; додержуватися встановленого порядку і безза­перечно підкорятися розпорядженням головуючого; утримуватися від дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил; передавати документи та інші матеріали головую­чому через судового розпорядника (ст. 162 ЦПК України) тощо.

Позивач і відповідач, як і всі особи, які беруть участь у спра­ві, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки (ч. 3 ст. 27 ЦПК України).

2.